21 січня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Ізмайлової Т.Л.,
КарпенкоС.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення межі між земельними ділянками спільних суміжних землекористувачів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року
У жовтні 2014 року позивачі звернулись до суду з указаним позовом, на обґрунтування якого посилалися на те, що сторони у справі є співвласниками будинку АДРЕСА_1. Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2013 року проведений поділ спільного домоволодіння, та виділено в натурі позивачам 2/3 частини будинку, а відповідачам - 1/3 частини будинку за другим варіантом будівельно-технічної експертизи. Житловий будинок та надвірні будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка не була передана у власність. З метою отримання у власність своєї частини земельної ділянки, на якій розташовані будинок та надвірні будівлі, рішенням сесії Ставищенської сільської ради від 23 квітня 2014 року кожному з позивачів надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1530 га, з яких для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0830 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,0700 га. Після виготовлення землевпорядною організацією технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0,2468 га, відповідачі відмовились підписувати протокол погодження меж земельної ділянки. У зв'язку з тим, що між сторонами не досягнуто згоди щодо погодження меж земельної ділянки, позивачі звернулися до суду з указаним позовом, який просили задовольнити.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення межі між земельними ділянками спільних суміжних землекористувачів задоволено.
Розділено земельну ділянку у АДРЕСА_1 за 3 варіантом судової земельно-технічної експертизи, виділивши ОСОБА_2 та ОСОБА_3 2/3 частини для забезпечення доступу до відповідної частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,2363 кв. м.
Земельну ділянку розділено за номерами точок Ж-З відстань 10,59 м по суходолу; 3-И відстань 2,86 м по суходолу; И-І відстані 4 м по суходолу; І-Й відстань 1 м по суходолу; Й-К відстань 5,28 м по суходолу; К-Н відстань 5,79 м по стіні будівлі; Н-О відстань 0,56 м по стіні будівлі; О-П відстань 3 м по стіні будівлі; П-Р відстань 4 м по суходолу; Р-С відстань 10,75 м по суходолу; С-Т 6,70 м по суходолу; Т- В відстань 138,63 м по суходолу; В- Г відстань 13,60 м по суходолу; Г- Д відстань 155,02 м по суходолу; Д-Е відстань 2,02 м по суходолу Е-Є відстань 8,84 м по суходолу; Є-Ж відстань 23,32 м по огорожі.
Виділено ОСОБА_4, ОСОБА_5 1/3 частини для забезпечення доступу до відповідної частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,1182 га, у тому числі сервітутне користування площею 0,0006 га.
Земельну ділянку розділено за номерами точок А-Б відстань 171,13 м частково по огорожі; Б-В відстань 7,50 м по суходолу; ВТ відстань 138,63 м по суходолу; Т-С відстань 6,70 м по суходолу; С-Р відстань 10,75 м по суходолу; Р- П відстань 4,00 м по суходолу; П-О відстань 3,00 м по стіні будівлі; О-Н відстань 0,56 м по стіні будівлі; Н-К відстань 5,79 м по стіні будівлі; К-Й відстань 5,28 м по стіні будівлі; Й-І відстань 1,00 м по суходолу; І-И відстань 4,00 м по суходолу; И-З відстань 2,86 м по суходолу; З-Ж відстань 10,59 м по суходолу; Ж-А відстань 6,00 м по суходолу.
Точки М-Л-К-Й-І-М сервітутне користування для обслуговування стіни розміром 0,0006 га, а саме: від точок М-Л відстань 6,26 м по суходолу, Л-К відстань 1 м по суходолу; К-Й 5,28 м по стіні будівлі; Й-І відстань 1 м по суходолу; І-М відстань 1 м по суходолу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 19 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення межі між земельними ділянками спільних суміжних землекористувачів відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що сторони у справі є землекористувачами земельної ділянки, яка розміщена по вул. Леніна, 107 у с. Ставище Брусилівського району Житомирської області.
Рішенням Виконавчого комітету Ставищенської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року № 95, земельну ділянку площею 0,46 га (0,21 га для ведення підсобного господарства та 0,25 га для будівництва та обслуговування будівель) передано у приватну власність ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Однак державний акт про право власності на земельну ділянку остання не отримувала.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідчений державним нотаріусом Брусилівської державної нотаріальної контори Житомирської області Отрищенко О.І. від 30 травня 1996 року № 569, спадкоємцями майна ОСОБА_8 в рівних долях кожному (в 1/3 частині) стали ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_3 Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається із цілого жилого будинку з надвірними будівлями, які знаходяться в с. Ставище Брусилівського району Житомирської області та розташовані на земельній ділянці розміром 0,46 га.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9, яка була спадкоємцем майна ОСОБА_8, померла. Спадкоємцями майна померлої є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 11 жовтня 2013 року проведений поділ жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 між сторонами, з виділенням позивачам в натурі 2/3 частини будинку, а відповідачам - 1/3 частини, відповідно до їх ідеальних часток у спірному домоволодінні.
Рішеннями сесії Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області від 23 квітня 2014 року № № 601,602 надано дозвіл ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виготовлення технічної документації про передачу кожній у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,1530 га, у тому числі для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,0830 га, для ведення особистого селянського господарства - 0,0700 га, що розташована по АДРЕСА_1, виходячи із розміру земельної ділянки, яка закріплена за даним домоволодінням в розмірі 0,46 га.
Відповідно до висновків земельно-технічної експертиза від 19 травня 2015 року № 50Е/15 щодо розподілу земельної ділянки за даною садибою, встановлено, що загальна площа земельної ділянки становить 0,3545 га.
Задовольняючи позов та встановлюючи порядок користування земельною ділянкою між сторонами, суд першої інстанції виходив із фактичного розміру земельної ділянки за садибою в розмірі 0,3545 га та із розміру часток сторін у спільному домоволодінні. При цьому вважав, що позивачі фактично просять встановити такий порядок користування земельною ділянкою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову про визначення межі між земельними ділянками спільних суміжних землекористувачів, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що позивачі вважали, що через відмову відповідачів підписати протокол погодження меж земельної ділянки площею 0,2486 га за домоволодінням по АДРЕСА_1, порушено їх право щодо можливості отримати у власність 2/3 частини земельної ділянки за вказаною адресою та просили суд визначити межу між земельними ділянками суміжних землекористувачів, вважав, що суд першої інстанції на порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинку позивачами не заявлялися, що підтверджується змістом позовної заяви та поясненнями представника позивачів.
Відповідно до ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитися у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Частиною 4 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (ст. 106 ЗК України).
Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.
У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Згідно із ч. ч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян, і додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.
Отже, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи, що позивачі та відповідачі є співвласниками одного житлового будинку в їх частки визначені, земельна ділянка, яка закріплена за цим будинком, перебуває у їх спільному користуванні, земельно-кадастрова документація на земельну ділянку площею 0,46 га не оформлена, рішення з приводу встановлення меж органом місцевого самоврядування не приймалось і сторонами питання щодо внесення змін у відповідне рішення сільської ради для усунення протиріччя щодо розміру земельної ділянки не вирішувалось, та обґрунтовано виходив із того, що сторони не є суміжними землекористувачами до поділу цієї земельної ділянки в натурі між ними як спільними землекористувачами, оскільки не є власниками окремих будинків, а їх право на землю залежить від розміру їх частки в спільному будинку, сторони поділ земельної ділянки площею 0,46 га, закріпленою за садибою, не проводили і порядок користування не встановлювали, тому правильно визначив спірні правовідносини та керувався положеннями ст. 381 ЦК України, ст. 12, ч.1 ст. 86, ч. 4 ст. 120, ст. ст. 106, 107, ч. 2 ст. 152, ст. 158 ЗК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 жовтня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: Т.Л. Ізмайлова
С.О. Карпенко