іменем україни
23 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Юровської Г.В.,
суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2015 року,
У червні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулось до суду з указаним позовом, в якому просило:
- в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNL0AE00006878 від 20 липня 2007 року в сумі 22 705,57 доларів США, що еквівалентно 269 515 грн 12 коп., вилучити у ОСОБА_3 та передати в заклад позивачу предмет застави - автомобіль марки «Mersedes», модель: Benz, 2003 року випуску, тип ТЗ: Автобус-D, номер кузова (шасі): НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу, а також комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу вказаного автомобіля;
- звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на отримання дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України за свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу або його дублікатом для його подальшої реалізації, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України.
На обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що 20 липня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено вказаний вище кредитний договір на суму 27 881,09 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік, з кінцевим терміном повернення 20 липня 2012 року, а 04 квітня 2012 року між ними було укладено додаткову угоду до вказаного договору, відповідно до якої суму заборгованості було зменшено на 3 326,27 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,04 % на рік, з кінцевим терміном повернення до 28 квітня 2017 року.
Позивач вказав, що на забезпечення виконання зобов'язань за цим кредитним договором 20 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 також було укладено договір застави рухомого майна, згідно з яким відповідачка надала в заставу рухоме майно, а саме: автомобіль марки «Mersedes», модель: Benz, 2003 року випуску, тип ТЗ: Автобус-D, номер кузова (шасі): НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1.
Посилаючись на те, що ОСОБА_3 свої зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку із чим станом на 02 червня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 22 705,57 доларів США, банк просив позов задовольнити у повному обсязі.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року позов задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № DNL0АЕ00006878 від 20 липня 2007 року звернуто стягнення згідно з договором застави рухомого майна від 20 липня 2007 року на предмет застави - автомобіль марки «Mersedes»; модель: Benz; рік випуску - 2003; тип ТЗ: Автобус-D; номер кузова (шасі): НОМЕР_2; реєстраційний номер: НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного предмета застави з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. За рахунок отриманих коштів від реалізації предмета застави в межах виконавчого провадження вирішено погасити заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором, яка виникла станом на 02 червня 2014 року у розмірі - 22 705,57 доларів США, та складається з наступного: заборгованість за кредитом - 18 409,17 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 744,78 доларів США; заборгованість з комісії за користування кредитом - 117,09 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 3 434,53 доларів США.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2014 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет застави.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає із наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNL0AE00006878 на суму 27 881,09 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік, з кінцевим терміном повернення 20 липня 2012 року (а. с. 12-14).
У цей же день на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 також було укладено договір застави рухомого майна, згідно з яким відповідачка надала в заставу рухоме майно, а саме: автомобіль марки «Mersedes», модель: Benz, 2003 року випуску, тип ТЗ: Автобус-D, номер кузова (шасі): НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1.
04 квітня 2012 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до вказаного договору, за умовами якої сторони погодили зменшити суму заборгованості, яка виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання додаткової угоди, на 3 326,27 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0 дол. США, комісія у розмірі 0 дол. США, пеня у розмірі 3 326,27 дол. США.
Крім того, додатковою угодою від 04 квітня 2012 року викладено п. 7.1 кредитного договору від 20 липня 2007 року у наступній редакції: Банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 20 липня 2007 року по 28 квітня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії (далі - кредит) у розмірі 42 395,34 дол. США на наступні цілі: 26 550,00 дол. США на купівлю автомобіля, 6,81 дол. США на реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та 19 750,50 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди у розмірі 1,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди у розмірі 0,14 % від суми щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту відповідно до п. 3.10 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу (а. с. 15).
Звертаючись до суду з указаним позовом, банк посилався на те, що у результаті порушення умов кредитного договору за ОСОБА_3 станом на 02 червня 2014 року утворилася заборгованість у сумі 22 705,57 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 18 409,17 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 744,78 доларів США, заборгованості з комісії за користування кредитом - 117,09 доларів США, пені - 3 434,53 доларів США (а. с. 4-7).
У свою чергу відповідачка в апеляційній скарзі заперечувала наявність вказаної заборгованості та зазначала, що кредитних коштів у розмірі 42 395,34 доларів США, вказаних у додатковій угоді від 04 квітня 2012 року, не отримувала, оскільки за умовами кредитного договору від 20 липня 2007 року їй було надано 27 881,09 доларів США.
При цьому у повідомленні банку від 16 квітня 2014 року № 30.1.0.0/2-621, надісланому на адресу ОСОБА_3, зазначено про отримання нею кредиту за цим же кредитним договором у розмірі 33 174,98 доларів США, та вказано, що її прострочена заборгованість складає 4 116,34 дол. США, у тому числі: основний борг - 526,67 дол. США, відсотки - 207,95 дол. США, пеня - 3 342,69 дол. США, комісія - 39,03 дол. США (а. с. 9).
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Перш ніж звертати стягнення на предмет застави, суд повинен правильно встановити розмір кредитної заборгованості.
Принцип процесуальної рівності сторін включає в себе право відповідача на звернення із клопотанням при призначення експертизи, якщо для доведення перед судом переконливості своїх доводів, які становлять підставу заперечень проти позову, необхідні спеціальні знання у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо (ст. ст. 10, 143 ЦПК України).
Заперечуючи правильність проведених банком розрахунків, у межах розгляду справи ОСОБА_3 заявляла клопотання про призначення судово-економічної експертизи у справі а також клопотання про витребування розрахунків сплати коштів за вказаним кредитним договором (а. с. 90-92), у задоволенні яких апеляційним судом їй було відмовлено (а. с. 113-115, 116-118).
Встановлюючи розмір кредитної заборгованості, судом апеляційної інстанції не перевірено розмір отриманих відповідачкою кредитних коштів з огляду на умови кредитного договору, додаткової угоди від 04 квітня 2012 року та повідомлення банку від 16 квітня 2014 року, а також не враховано, що оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тому зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією. Отже, положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.
Однак на порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України апеляційний суд не надав належної правової оцінки як доказу, поданому позивачем на обґрунтування свого позову, розрахунку заборгованості, у якому пеня нарахована в доларах США (а. с. 4-7).
З огляду на вказане колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком місцевого суду про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення кредитної заборгованості, доводів сторін як на підтвердження позовних вимог, так і на їх заперечення належним чином не перевірив, зокрема, не перевірив розрахунок заборгованості, наданий банком, на його узгодженість з іншими матеріалами справи та вимогами закону, а обмежився лише формальним посиланням на обґрунтованість наданого банком розрахунку заборгованості, не встановивши фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.В. Юровська
Судді: В.М. Коротун
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О.Писана