ухвала
іменем україни
23 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ступак О.В.,
суддів: Леванчука А.О., Наумчука М.І.,
Парінової І.К., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року,
У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 19 лютого 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 223, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № 159-04-И. Вона проживає у вказаній квартирі та про те, що вона перейшла у власність ОСОБА_4 їй не було відомо. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року за нею та її неповнолітнім сином ОСОБА_6 було визнано право користування вищевказаною квартирою. Зазначеним судовим рішенням також визнано недійсними угоди купівлі-продажу квартири, укладені 24 січня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, 31 січня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також 19 лютого 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 Посилаючись на викладене, а також на те, що про існування договору іпотеки їй стало відомо після отримання листа комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 08 серпня 2012 року про накладення арешту на спірну квартиру, позивач просила визнати недійсним договір іпотеки від 19 лютого 2007 року № 223, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_4
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 19 лютого 2007 року № 223, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» і ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Зміст рішення суду апеляційної інстанції визначено ст. 316 ЦПК України, у мотивувальній частині якого, зокрема, повинно бути зазначено мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_5, який згідно з договором купівлі-продажу від 24 січня 2007 року продав її ОСОБА_7, який у свою чергу 31 січня 2007 року продав її ОСОБА_8, а вона 19 лютого 2007 року продала вказану квартиру ОСОБА_9
19 лютого 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси і Кредит» і ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 223, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, в якості забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № 159-04-И.
Зі змісту зазначеного договору вбачається, що предмет іпотеки - спірна квартира належить іпотекодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ТрощійІ.В., зареєстрованим у реєстрі за № 1922171 (а. с. 10).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 червня 2008 року за ОСОБА_3 та неповнолітнім ОСОБА_6 визнано право користування квартирою АДРЕСА_1. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на вищевказану квартиру від 03 жовтня 2003 року, виданого органом приватизації житлового фонду «Харківський будівельний комбінат № 1». Зобов'язано орган приватизації житлового фонду «Харківський будівельний комбінат № 1» внести ОСОБА_3 і ОСОБА_6 до свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано недійсними угоди купівлі-продажу зазначеної квартири, укладені: 24 січня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 № 55, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11; 31 січня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 № 724, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11; а також 19 лютого 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 № 216, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Трощій І.В. (а. с. 4, 5).
Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 березня 2010 року, яке набрало законної сили 14 вересня 2010 року, власниками спірної квартири визнано ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а. с. 6-8).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору іпотеки на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки право власності ОСОБА_4 (іпотекодавця) на спірну квартиру скасоване.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що право власності на державне житло набувається громадянами відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а не за рішенням суду, тому судове рішення, яким ОСОБА_3 визнано власником спірної квартири судом до уваги не приймається. Оскільки право власності на спірну квартиру за позивачем не зареєстровано, суд дійшов висновку про недоведеність порушення її прав оспорюваним договором іпотеки.
Проте повністю погодитися з висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За положеннями ч. 2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
Предметом іпотеки відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» може бути лише об'єкт нерухомого майна за умови, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
За змістом ст. 61 ЦПК України підставою для звільнення від доказування, зокрема, є обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини
Апеляційний суд на порушення ст. ст. 212, 213, 316 ЦПК України зазначеного не врахував, не звернув уваги на те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 та визнано недійсними угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, визнано власниками вказаної квартири ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Цими судовими рішенням встановлено порушення прав позивача на спірне нерухоме майно, тому висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем порушень спірним іпотечним договором її прав на вищевказану квартиру є помилковим.
Дійшовши висновку про те, що право власності на державне нерухоме майно набувається особами лише в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та не виникає за судовим рішеннями, поза увагою суду залишилися вимоги ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 14 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Також, суд не звернув уваги на положення ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, чинній на момент визнання позивача власником спірної квартири), відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Отже, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання права власності на нерухоме майно є достатньою підставою для виникнення такого права.
Крім того, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції щодо складу осіб, які беруть участь у справі, зокрема, щодо залучення ОСОБА_5 у якості відповідача у справі, оскільки предметом судового розгляду у даній справі є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_4
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК Українипідставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 10 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Ступак
Судді: А.О. Леванчук
М.І. Наумчук
І.К. Парінова
О.В. Попович