іменем україни
23 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Юровської Г.В.,
суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,
Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості,
та зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання припиненим та частково недійсним договору застави,
за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2015 року,
У січні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; банк), звернулось до суду з позовом, який уточнило в процесі розгляду справи, та остаточно просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2003 року № 010/03-5/3221 у сумі 80 744,37 доларів США, що в еквіваленті дорівнює 645 139 грн 44 коп., у наступному порядку:
- з ОСОБА_7 у розмірі визначеної заставної вартості заставленого майна, а саме у сумі 120 000 грн, але не більш заявленої суми боргу за кредитним договором;
- з ОСОБА_6 в розмірі визначеної заставної вартості заставленого майна, а саме у сумі 374 600 грн, але не більш заявленої суми боргу за кредитним договором;
- залишок боргу стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_8
На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 28 травня 2003 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 010/03-5/3221, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 50 000,00 доларів США із сплатою 18 % річних строком до 28 травня 2006 року з погашенням щоквартально 1/12 частини від суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитом.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АППБ «Аваль» та ОСОБА_7 було укладено договір застави, предметом якого є трактор К-700 А, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість якого визначена у розмірі 120 000 грн, що в еквіваленті складало 22 514,07 доларів США.
Крім того, АППБ «Аваль» уклав з ОСОБА_6 договір застави від 28 травня 2003 року, предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas-D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3, вартість яких визначена у розмірі 374 600 грн, що в еквіваленті складало 70 281,00 доларів США.
11 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки за № 010/03-5/3221/1, відповідно до якого ОСОБА_8 прийняв на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 28 травня 2003 року № 010/03-5/3221.
Посилаючись на те, що ОСОБА_5 свої зобов'язання перед банком належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 13 лютого 2012 року виникла заборгованість перед банком в сумі 80 744,37 доларів США, що в еквіваленті дорівнює сумі 645 139 грн 44 коп., банк просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в якому посилався на те, що право вимоги у банку виникло безпосередньо з часу невиконання зобов'язання боржником ОСОБА_5., яке мало місце саме з 01 січня 2005 року, коли ОСОБА_5 припинив виплату заборгованості за кредитом, а тому саме з цього часу починає спливати трирічний термін позовної давності, який передбачений статтею 71 ЦК УРСР для звернення до ОСОБА_6 як заставодавця з позовом про звернення стягнення на заставлене майно. Позивач вважав, що вказаний термін минув 01 січня 2008 року, а тому саме ця дата є датою припинення дії права застави зернозбиральних комбайнів, у зв'язку з чим договір застави припинив свою дію на підставі ст. 28 ЦК України, оскільки передбачений законом єдиний спосіб захисту щодо заставленого майна (комбайнів), тобто звернення стягнення на вказане майно, банком в передбачений законом трирічний термін не був використаний.
З наведених підстав ОСОБА_6 просив суд визнати припиненим договір застави, укладений 28 травня 2003 року між ним та АППБ «Аваль» та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., зареєстрований за № 6176, предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas -D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3; визнати недійсним пункт 1 договору застави, укладеного 28 травня 2003 року між ним та АППБ «Аваль», в частині зобов'язання сплатити заставодержателю суму отриманих кредитних коштів, нарахованих відсотків річних за ним, неустойку у разі її застосування, та відшкодувати завдані збитки у разі порушення зобов'язань за кредитним договором у розмірі та на підставах, ним передбачених; визнати недійсним пункт 23 договору застави, укладеного 28 травня 2003 року між ним та АППБ «Аваль», предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas -D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 139 грн 44 коп.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі 120 000 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У іншій частині відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Відмовлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за безпідставністю.
Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано припиненим договір застави, укладений 28 травня 2003 року між ОСОБА_6 та АППБ «Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., зареєстрований за № 6176, предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas -D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Визнано недійсним п. 1 договору застави, укладеного 28 травня 2003 року між ОСОБА_6 та АППБ «Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., зареєстрованого за № 6176, предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas-D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3, в частині зобов'язання сплатити заставодержателю суму отриманих кредитних коштів, нарахованих відсотків річних за ним, неустойку у разі її застосування, та відшкодування завданих збитків у разі порушення зобов'язань за кредитним договором у розмірі та на підставах, передбачених ним.
Визнано недійсним п. 23 договору застави, укладеного 28 травня 2003 року між ОСОБА_6 та АППБ «Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В.М., зареєстрованого за № 6176, предметом якого є два зернозбиральні комбайни «Claas -D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Стягнуто на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2003 року № 010/03-5/3221 у розмірі 80 744,37 дол. США, що за курсом НБУ станом на 16 травня 2012 року (100 дол. США = 799 грн) складає 645 147 грн 51 коп. у наступному порядку: з ОСОБА_7 у розмірі 120 000 грн, з ОСОБА_6 - 374 600 грн, залишок боргу у розмірі 150 547 грн 51 коп. стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_8
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи позов в частині вимог до боржника та поручителів ОСОБА_8 та ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору, договорів поруки та застави належним чином і у встановлений строк не виконувалися, тому заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню з ОСОБА_5 та вказаних поручителів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_6 та задовольняючи його зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк пропустив строк позовної давності для звернення з даним позовом до ОСОБА_6, оскільки протягом трирічного строку з моменту порушення боржником ОСОБА_5 його зобов'язань банком не було вчинено дій щодо звернення стягнення на предмет застави.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_6, повністю задовольняючи первісні позовні вимоги та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі своїх обов'язків за умовами кредитного договору та договору застави не виконали; при цьому апеляційний суд дійшов висновку, що строк позовної давності банком не пропущено, а ОСОБА_6 до закінчення дії договору застави зняв з обліку комбайни, які є предметом застави, та відчужив їх без згоди банку, чим завдав банку збитків у розмірі 374 600 грн, які підлягають стягненню з останнього.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 травня 2003 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_5 надано кредит в сумі 50 000,00 доларів США терміном до 28 травня 2006 року зі сплатою 18 % річних за умови погашення щоквартально 1/12 частини від суми кредиту щомісячно.
У цей же день для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 між банком, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено окремі договори застави, за якими ОСОБА_7 передала у заставу належний їй трактор К-700 А, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_6 - належні йому два комбайни «Claas-D-108», 1988 року випуску, реєстраційні номери НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а. с. 20-28, т. 1).
Крім того, 11 червня 2008 року між банком та ОСОБА_8 укладено договір поруки № 010/03-5/3221/1, відповідно до якого ОСОБА_8 прийняв на себе зобов'язання відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 28 травня 2003 року № 010/03-5/3221 (а. с. 32, 33, т. 1).
30 січня 2006 року банк направив основному боржнику ОСОБА_4 та заставодавцям ОСОБА_7, ОСОБА_6 попередження про стягнення заборгованості за кредитним зобов'язанням (а. с. 37-39, т. 1).
Звертаючись до суду із позовом, банк посилався на те, що в результаті порушення боржником його кредитних зобов'язань у ОСОБА_5 утворилась заборгованість перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 13 лютого 2012 року на суму у розмірі 80 744,37 доларів США (еквівалент 645 139 грн 44 коп.), яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 38 540,90 дол. США, заборгованості за відсотками - 0,59 дол. США., пені за прострочення погашення кредиту - 42 202,29 дол. США, пені за прострочення сплати відсотків за кредитом - 0,59 дол. США, а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідачів, як боржника, поручителя та заставодавців.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність обчислюється від цієї дати.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (ст. 71 ЦК Української РСР, ст. 257 ЦК України).
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, не перевірив умов договору кредиту та договорів застави, а встановивши, що боржник, а отже і заставодавці, взяли на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 28 травня 2006 року, сплачуючи її частинами щоквартальними платежами згідно з графіком платежів, не встановив, коли та який платіж був несвоєчасно сплачений, і які наслідки прострочення виконання цих зобов'язань; не з'ясував, з якого часу починається перебіг строку позовної давності по кожному із платежів окремо, не перевірив їх тривалість та дотримання цих строків позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ч. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого зобов'язання.
Відповідно до ст. 181 ЦК Української РСР, чинної на час укладання договору застави, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Крім того, ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодавець) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Отже, застава як правовий інститут цивільного законодавства виконує забезпечувальну функцію, тобто спрямована на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, незалежно від майнового стану боржника, і наявності у нього заборгованості перед іншими кредиторами, отже, застава встановлюється для гарантування майнових інтересів кредитора-заставодержателя.
Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції на вказані вимоги закону уваги не звернув, а виходячи з того, що ОСОБА_6 у лютому 2007 року зняв з обліку та без згоди банку відчужив два комбайни, які були предметом застави, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з нього збитків відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, незважаючи на те, що застава зберігає силу, якщо майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи, та відповідно до вимог закону заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу за рахунок предмета застави.
При цьому, ухвалюючи рішення про стягнення кредитної заборгованості, суд повинен правильно встановити її розмір, виходячи з вимог укладених договорів та чинного законодавства.
Встановлюючи розмір кредитної заборгованості, судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що нарахування пені здійснюється в українській гривні, оскільки положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.
Однак на порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України апеляційний суд не надав належної правової оцінки поданому банком на обґрунтування свого позову розрахунку заборгованості, у якому пеня за прострочення погашення кредиту нарахована в доларах США у розмірі 42 202,29 дол. США, а за прострочення сплати відсотків за кредитом - 0,59 дол. США(а. с. 173), що має суттєве значення для правильного визначення загальної суми заборгованості.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргуОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 08 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.В. Юровська
Судді: В.М. Коротун
Л.М. Мазур
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана