Ухвала
іменем україни
16 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
ЧерненкоВ.І., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відділу Держземагентства у Білоцерківському районі Київської області, Коженицької сільської ради Білоцерківського району Київської області про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та пов'язаних з цим актів органу самоврядування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року,
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним вище позовом, у якому просила визнати недійсним рішення Коженицької сільської ради про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, державного акта на право власності на землю з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на право приватної власності на землю (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) на ім'я ОСОБА_4, визнати недійсним та скасувати кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні нею (позивачкою) земельною ділянкою площею, в межах згідно з планом для ведення особистого підсобного господарства, 0,4349 га, розташованої на території АДРЕСА_2, та не чинити перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою будь-якими діями, що порушують її права або створюють небезпеку порушених прав, зобов'язати відділ Держземагентства у Білоцерківському районі виправити технічну помилку, внесену в кадастровий план кадастрових номерів.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її покійній матері ОСОБА_6 у 1996 році було передано у приватну власність земельні ділянки загальним розміром 0,4349 га в АДРЕСА_2. У 2001 році на них був виготовлений один державний акт на право приватної власності на землю.
24 лютого 1996 року за договором дарування вона (позивачка) стала власником будинку АДРЕСА_1 з відповідними господарськими спорудами та отримала у спадщину земельні ділянки за вказаною адресою, загальною площею 0,4349 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель та господарських споруд - 0,2500 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,1849 га.
Проте провести державну реєстрацію свого права власності на дані земельні ділянки вона не має можливості, оскільки виявилося, що при виготовленні кадастрових планів була допущена технічна помилка та згідно з даними державного акта на право власності на землю АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_4, межі цієї сусідньої земельної ділянки проходять по земельній ділянці і по спорудах, які належать їй (позивачці).
Посилаючись на наведене, позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.
Судами установлено, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_4. Крім того, ОСОБА_3 успадкувала земельну ділянку розміром 0,4349 га, надану для будівництва та обслуговування будівель і господарських споруд - 0,2500 га, і для ведення особистого підсобного господарства - 0,1849 га, яка розташована по АДРЕСА_4 та посвідчена державним актом на право приватної власності на землю, виданим Коженицькою сільською радою 30 липня 2001 року на ім'я ОСОБА_6
Рішенням Коженицької сільської ради від 08 серпня 2012 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки у власність ОСОБА_4 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства.
Згідно із державним актом на право власності на земельну ділянку від 13 листопада 2012 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1200 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Також установлено, що домоволодіння ОСОБА_3 і ОСОБА_4 межують, право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 належно оформлено та зареєстровано, а ОСОБА_3 виготовила технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку, що перебуває в її користуванні. Згідно зі схемою виносу меж земельної ділянки в натуру існує невідповідність меж земельних ділянок сторін згідно з державними актами на право власності на земельні ділянки, виготовленими на ім'я ОСОБА_4 та ОСОБА_6, у межах земельних ділянок за фактичним користуванням.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із його недоведеності.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, залишив його без змін і зазначив, що позивачка до уповноваженого органу (реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області) з приводу державної реєстрації належної їй земельної ділянки не зверталася та не довела, що саме державна реєстрація права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 та пов'язані з цим акти органу самоврядування є перешкодою для здійснення державної реєстрації її земельної ділянки. Також суд зазначив, що є недоведеними вимоги про накладення меж земельних ділянок сторін.
Проте з висновками судів погодитися не можна.
Так, предметом даного позову є накладення двох суміжних земельних ділянок, у зв'язку з чим позивачка просила визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий її сусідці ОСОБА_4, а також рішення Коженицької сільської ради від 08 серпня 2012 року, на підставі якого цей акт було видано.
Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Держкомзему від 15 квітня 1993 pоку № 28, роботи зі складання державного акта включають в себе, крім іншого, узгодження меж земельних ділянок із суміжними власниками - землекористувачами.
Проте із матеріалів справи, зокрема акта погодження меж землекористування від листопада 2011 року вбачається, що межі земельної ділянки ОСОБА_4 не узгоджувалися із ОСОБА_3, хоча земельні ділянки АДРЕСА_1 є суміжними (а. с. 136).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 05 травня 1993 року № 3180-XII) громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Аналогічне положення міститься у пп. 1, 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об'єктивних і суб'єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.
Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений у ст. 141 ЗК України і є вичерпним.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст. ст. 140 -149 ЗК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Таким чином, при передачі ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, частину ділянки, яка накладається, спочатку потрібно було вилучити у встановленому законом порядку у її землекористувача, а потім вирішувати питання про надання її іншим особам.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року № 6-267цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Згідно зі ст. 125 ЗК України, у редакції, що була чинною на момент передачі ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Тобто, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку у розмірі 0,4349 га виникло з моменту отримання свідоцтва про спадщину.
Крім того, право особи на земельну ділянку, яку їй передано за рішенням органу місцевого самоврядування, є охоронюваним законом інтересом і підлягає судовому захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник або землекористувач може вимагати усунення порушень його прав на землю.
Суд першої інстанції на порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не врахував, що рішенням Коженицької сільської ради від 08 серпня 2012 року, на підставі якого ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, неправомірно частково припинено право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою, та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув, на порушення вимог ст. ст. 315, 316 ЦПК України не усунув допущені порушення суду першої інстанції.
Наведене свідчить, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 13 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В. Закропивний
В.А. Черненко
С.П. Штелик