25 березня 2015 рокум. Київ
Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, в особі адвоката Вакуленка В.В. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України про проведення перерахунку та стягнення недорахованої суми щомісячних страхових виплат,
У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом. Просила стягнути з автопідприємства господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України заборгованість по матеріальній шкоді у вигляді втраченого заробітку у розмірі 66 024,65 грн та компенсацію з урахуванням коефіцієнту збільшення заробітної плати у розмірі 193 091,79 грн; зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професіональних захворювань України у м. Києві перерахувати розмір щомісячних страхових виплат їй та її неповнолітньому сину з 15 травня 2004 року відповідно до базової суми в 344,50 грн із подальшим перерахунком відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про обов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які стали причиною професійної непрацездатності».
Позов мотивовано тим, що у 1998 році від отриманих під час виконання трудових обов'язків тілесних ушкоджень помер її чоловік - ОСОБА_4, який працював водієм на Автопідприємстві господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2004 року з автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України стягнуто на її користь втрачений заробіток у сумі 114,75 грн до 7 травня 2005 року до досягнення її сином восьмирічного віку та на користь її неповнолітнього сина щомісячно 114 грн 75 коп. до досягнення ним 18-річного віку (до ІНФОРМАЦІЯ_1 року). Ухвалено також стягнення проводити до 1 червня 2004 року з автопідприємства, а після цієї дати з управління.
Зазначала, що відповідно до п. 28 Правил відшкодування власником підприємства, установи й організації або уповноважений ними орган шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків розмір відшкодування підлягає перерахунку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), однак автопідприємством не було проведено перерахування розміру відшкодування та не було передано до Управління довідку про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу, у зв'язку із чим її родина не отримала допомогу, передбачену Законом України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які стали причиною професійної непрацездатності».
Збільшивши позовні вимоги у листопаді 2015 року остаточно просила стягнути з автопідприємства господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України заборгованість по матеріальній шкоді у вигляді втраченого заробітку у розмірі 40 821,42 грн та компенсацію з урахуванням коефіцієнту збільшення заробітної плати у розмірі 292 224,83 грн.
Також просила зобов'язати управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві перерахувати розмір щомісячних страхових виплат їй та її неповнолітньому сину з 15 травня 2004 року відповідно до базової суми в 356,44 грн із подальшим перерахунком відповідно до вимог ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які стали причиною професійної непрацездатності».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року у задоволені позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в особі адвоката Вакуленка В.В., просить скасувати рішення судів нижчих інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами (судом) норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із безпідставності позовних вимог.
Як вбачається, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2003 року (яке в частині здійснення перерахунку залишено без змін рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2004 року), вже було встановлено розмір середньомісячного заробітку потерпілого ОСОБА_4 та визначений розмір втраченого заробітку, який був стягнутий на користь позивача одноразово за період з 1 липня 1998 року по 1 вересня 2003 року, а також розмір щомісячного стягнення втраченого заробітку, який підлягав стягненню з 1 вересня 2003 року. Вказані рішення мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи і суд не вправі був змінювати їх.
Посилання позивача на неврахування судом норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині перерахування розміру страхових платежів, також безпідставні, оскільки цей закон прийнятий у 1999 році, а правовідносини сторін виникли у 1998 році (рік смерті ОСОБА_4.). Крім цього, зазначений закон передбачає перерахунок страхових платежів, а не розміру середнього заробітку.
Зі змісту рішень суду і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.
Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві, автопідприємства господарсько-фінансового департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України про проведення перерахунку та стягнення недорахованої суми щомісячних страхових виплат, за касаційною скаргою ОСОБА_2, в особі адвоката Вакуленка В.В. на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк