Ухвала іменем україни
23 березня 2016рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоЮровської Г.В., суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_6, треті особи: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Майхер Олена Любомирівна, ОСОБА_8, про скасування державної реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року,
У січні 2015 року заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що
27 лютого 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі магазину площею 115 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. Відповідно до цього договору нотаріусом була проведена державна реєстрація права власності на спірну будівлю за ОСОБА_6
Також позивач вказував, що рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 листопада 2012 року у справі № 2-3545/12 за ОСОБА_8 визнано право власності на нежитлову будівлю магазину площею 115 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.
Однак згідно з інформацією, наданою Залізничним районним судом м. Львова, рішення у вищезгаданій справі суддею Ригіною Л.М. не виносилось. Також у матеріалах інвентаризаційної справи наявний договір оренди від 14 липня 2011 року земельної ділянки площею 0,0030 га за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Львівською міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8 (далі - ФОП ОСОБА_8.).
Водночас Львівською міською радою не приймались рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, затвердження такої, надання даної спірної земельної ділянки. Не будучи законним власником майна та протиправно зареєструвавши за собою право власності на нерухоме майно, ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 27 лютого 2013 року продав об'єкт нерухомого майна ОСОБА_6
Крім того, згідно із земельно-кадастровими даними інформація про наявність зареєстрованих правовстановлюючих документів на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 відсутня. Нежитлова будівля, яка розташована на земельній ділянці площею 0,02 га за вказаною вище адресою є збірно-розбірною (із сендвіч панелей) та використовується ОСОБА_6 для підприємницької діяльності, хоча правовстановлюючі документи на земельну ділянку відсутні.
Оскільки спорудження на земельній ділянці комунальної власності самочинного об'єкта без дозволу та відома уповноваженого власника - Львівської міської ради - порушують права та інтереси територіальної громади, заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради просив суд зобов'язати ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку площею 0,02 га, вартістю 441 530 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення нежитлової будівлі магазину площею 115 кв. м, та повернути її у розпорядження Львівської міської ради, а також скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на нежитлову будівлю магазину площею 115 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. 27 лютого 2013 року, номер запису про право власності 232360.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04 вересня 2015 року у задоволенні позову заступника прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову заступника прокурора
м. Львова в інтересах Львівської міської ради.
Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_6 права власності на об'єкт нерухомого майна за реєстраційним номером НОМЕР_1 - будівлю магазину площею 115 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. 27 лютого 2013 року, номер запису про право власності 232360.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У решті рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 на нежитлову будівлю магазину площею 115 кв. м, виходив із того, що суду не надано належних і допустимих доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна між ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 на спірну нежитлову будівлю магазину та ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що ОСОБА_8 не набув права власності на спірну нежитлову будівлю магазину, а тому укладення між ним та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу магазину не могло бути підставою для державної реєстрації права власності на вказане майно за відповідачем.
З такими висновками апеляційного суду не можна погодитись, оскільки вони зроблені з порушенням закону та не відповідають матеріалам справи.
Судами встановлено, що на підставі рішення Залізничного районного суду від 16 листопада 2012 року у справі № 2-3545/12 за позовом ОСОБА_8 до Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») про визнання права власності на нежитлову будівлю магазину, 07 лютого 2013 року за ОСОБА_8 в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» реєстраційний номер 103247, було зареєстровано право власності на будівлю магазину площею 115 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
27 лютого 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу будівлі магазину площею 115 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. Відповідно до цього договору нотаріусом була проведена державна реєстрація права власності на спірну будівлю за ОСОБА_6 (а. с. 14, 15).
Відповідно до інформаційного листа Залізничного районного суду м. Львова встановлено, що в Залізничному районному суді цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання права власності на нежитлову будівлю магазину за період з 2011 року по 12 листопада 2013 року не зареєстрована, і суддею Ригіною Л.М. 16 листопада 2012 року не ухвалювалось рішення у цивільній справі № 2-3545/12 за позовом ОСОБА_8 до Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання права власності на нежитлову будівлю магазину.
Крім цього, відповідно до інформаційного листа відділу Держземагентства у м. Львові, згідно із земельно-кадастровими даними інформація про наявність зареєстрованих правовстановлюючих документів на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 відсутня.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» провело інвентаризацію нерухомого майна, виготовило технічний паспорт та провело первинну державну реєстрацію будівлі магазину площею 115 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 як об'єкта нерухомого майна, однак цивільна справа № 2-3545/12 за позовом ОСОБА_8 до Львівської міської ради, Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання права власності на нежитлову будівлю магазину судом не розглядалась, рішення, на підставі якого проводилась первинна реєстрація права власності за ОСОБА_8 на нежитлову будівлю магазину площею 115 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, судом не ухвалювалось. Таким чином, право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_8 зареєстровано 07 лютого 2013 року, однак державну реєстрацію, яку проведено на підставі рішення суду, що не ухвалювалось, в судовому порядку не оспорено.
Згідно з положеннями статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).
Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради не ставить питання про визнання недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України договору купівлі-продажу, укладеного 27 лютого 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно без оспорення підстави цієї реєстрації не є обґрунтованим.
Звертаючись до суду із даним позовом, заступник прокурора м. Львова в інтересах Львівської міської ради зазначав, що договір купівлі-продажу від 27 лютого 2013 року є нікчемним в силу положень ч. ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
На відміну від положень ч. 1 ст. 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, який порушує публічний порядок, відбувається, перш за все, порушення вимог актів, що визначають окремі елементи публічного порядку та регулюють публічні відносини, таких як, зокрема, Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення.
Кім того, пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:
1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Матеріали справи не містять доказів того, що станом на момент розгляду справи вироком суду, постановленим у кримінальній справі, встановлена вина ОСОБА_8, яка виражена в намірі незаконно заволодіти нерухомим майном позивача.
Таким чином, оскільки позивач не ставив питання про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 27 лютого 2013 року будівлі магазину площею 115 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, з підстав, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, а доказів нікчемності такого договору відповідно до вимог ст. 228 ЦК України суду не надано, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно.
Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.
Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції не врахував норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 03 грудня 2015 року скасувати, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 04 вересня 2015 рокузалишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.В. Юровська
Судді: В.М. Коротун Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Т.О. Писана