Ухвала
іменем україни
28 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
СтупакО.В., Леванчука А.О., Парінової І.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року та касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року,
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що починаючи із 10 серпня 2005 року він перебував у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандора» (далі - ТОВ «Сандора»), у період із 01 січня 2008 року до 06 липня 2015 року працював на посаді комплектувальника. Наказом від 06 липня 2015 року № 412-у його звільнено із роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, при цьому усупереч вимог ч. 2 ст. 47 КЗпП України йому відмовлено у видачі копії наказу про звільнення з роботи. Позивач вважає, що його звільнення відбулося із порушенням норм чинного законодавства, тому просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, завдану порушенням його трудових прав.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року позов задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді комплектувальника ТОВ «Сандора» із 07 липня 2015 року.
Стягнуто із ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку 289 грн 54 коп. за кожен день прогулу, починаючи з 07 липня 2015 року, та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов ОСОБА_4 до ТОВ «Сандора» у зазначеній частині задоволено частково.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді комплектувальника ТОВ «Сандора» із 07 липня 2015 року.
Стягнуто з ТОВ «Сандора» на користь ОСОБА_4 15 996 грн 03 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Змінено рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення розміру грошової суми на таке відшкодування із 5 тис. грн до 1 тис. грн.
В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі ТОВ «Сандора» просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, із підстав порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.
Звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 вказаної статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2. ст. 40 КЗпП України).
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Викладене означає, що звільнення працівника з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю може мати місце лише за умови, якщо власник або уповноважений ним орган вживав заходи для переведення, але працівник відмовився від пропонованого йому переведення на іншу роботу, чи власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві.
Звільнення допускається тільки у випадку, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, не протипоказану за станом здоров'я.
Частиною 1 ст. 170 КЗпП України визначено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Стаття 25 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає обов'язок створювати безпечні і не шкідливі для здоров'я умови праці, вживати заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності інвалідів на підприємства, установи, організації і фізичні особи, які використовують найману працю, які у разі працевлаштування (у даному випадку переведення) повинні забезпечувати інвалідам розумне пристосування робочих місць.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України установлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на підставі наявних у справі доказів правильно установив, що на час звільнення позивача з роботи у відповідача була вакантною посада підсобного робітника, основними завданнями та обов'язками якого було наклеювання стікерів; для зайняття цієї посади не було потрібно спеціальної чи вищої освіти, а лишебазова загальна середня освіта, крім того, умови праці за цією посадою самим відповідачем були визначені як оптимальні. У судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що зазначена посада відповідачем йому не пропонувалася, однак він би погодився на таке переведення і погоджується на нього зараз.
На спростування доводів апеляційної скарги відповідача про те, що посада підсобного робітника не була запропонована позивачу у зв'язку з тим, що ця робота здійснювалася у три зміни, апеляційний суд правильно зазначив, що відповідачем не надано суду доказів про неможливість організувати виконання цієї роботи для позивача у дві зміни (без нічної).
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду про недотримання відповідачем при звільненні позивача вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з чим позивач підлягає поновленню на роботі з 07 липня 2015 року зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 липня 2015 року і до дня ухвалення місцевим судом рішення.
Крім того, правильним є також висновок суду про наявність підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу, завданої порушенням його трудових прав, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків та вимагає докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Зменшуючи розмір моральної шкоди із 5 тис. грн до 1 тис. грн, апеляційний суд виходив із засад розумності і справедливості та дійшов висновку, що такий розмір є завищеним, при цьому врахував, що інвалідність позивача настала не з вини відповідача, а також характер та обсяг страждань позивача, характер його немайнових втрат.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. 212, 303, 304 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційних скаргах доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.
Отже, рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій частинах, та рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційні скарги - відхиленню.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 жовтня 2015 року у незміненій та нескасованій частинах, та рішення апеляційного суду Рівненської області від 22 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Ступак
А.О.Леванчук
І.К.Парінова