м. Вінниця
23 березня 2016 р. Справа № 802/281/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Слободонюка М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Франчук А.О.
представника позивача: Мацедонської Т.О.
представника відповідача: Іванова Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго"
до: Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про: визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" (далі - ПАТ "Вінницяобленерго", позивач) з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 року ВП № 3435861.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що постановою від 04.04.2007 року було відкрито виконавче провадження за №3435861 з примусового виконання наказу господарського суду Вінницької області №13/51-04 від 18.10.2004 року про стягнення із ПАТ "Вінницяобленерго" на користь ДП "Енергоринок" 252813322,47 грн. - основного боргу, 17040056,31- пені, 1487,43 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита, 103,25 - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та встановлено строк для добровільного виконання до 11.04.2007 року.
16.02.2016 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" виконавчого збору в сумі 26985496,94 грн.
Вважаючи вказану постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, безпідставною та необґрунтованою, так як строк для добровільного виконання судового рішення товариством не пропущено, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що ані станом на 11.04.2007 року, ані 16.02.2016 року у відповідача були відсутні підстави стверджувати про порушення ПАТ "Вінницяобленерго" строків для добровільного виконання судового рішення. Додаткового також вказав і на те, що на момент винесення оскаржуваної постанови у позивача відсутня прострочена заборгованість перед стягувачем - ДП "Енергоринок", а тому вважає, що підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що державний виконавець при винесені оскаржуваної постанови діяв у межах та у спосіб передбачений чинним законодавством.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач - ПАТ "Вінницяобленерго", яке до березня 2011 року мало назву - ВАТ "АК Вінницяобленерго", здiйснює лiцензовану дiяльнiсть з передачi та постачання електроенергiї на територiї Вiнницької областi та є боржником перед ДП "Енергоринок" згідно з рішенням господарського суду Вінницької області від 25.02.2004р.
04.04.2007 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 3435861 на підставі наказу господарського суду Вінницької області №13/51-04 від 18.10.2004 року про стягнення із ВАТ АК "Вінницяобленерго" на користь ДП "Енергоринок" 252813322,47 грн. - основного боргу, 17040056,31 грн. - пені, 1487,43 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита, 103,25 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Цією постановою боржнику було надано строк до 11.04.2007 року для добровільного виконання рішення суду, а також попереджено про наслідки невиконання рішення у добровільному порядку зі стягненням виконавчого збору в розмірі 26985496,94 грн. та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Дана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 3435861 від 04.04.2007 року була отримана ПАТ "Вінницяобленерго" 10.04.2007 року.
Після отримання постанови, невідкладно, тобто цього ж дня - 10.04.2007 року, позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України із заявою про зупинення виконавчого провадження, в якій повідомив про те, що ВАТ АК "Вінницяобленерго" у 2005 році включене до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу" від 23.06.05 №2711-1V, що згідно із положеннями п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" є обставиною, яка зумовлює обов'язкове зупинення виконавчого провадження (а.с.29).
Вказана заява була отримана відповідачем 16.04.2007 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
На виконання вищезазначених вимог закону, державним виконавцем Кириченком В.Г. 18.04.2007 року було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП №3435861 на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" на строк участі підприємства у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону від 23.06.05 №2711-1V.
Встановлено, що в період зупинення виконавчого провадження господарський суд Вінницької області ухвалами від 30.01.2008 року, від 19.07.2013 року розстрочив виконання рішення суду у справі № 13/51-04 про стягнення з позивача суми заборгованості перед ДП "Енергоринок" згідно затвердженого графіку до жовтня 2019 року, про що позивач повідомляв відповідача відповідними заявами № 14-8359 від 19.12.2013р. та №14-664 від 30.01.2014р.
В подальшому, у зв'язку із призупиненням дії процедури погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, 15.01.2014 року у вказаному виконавчому провадженні № 3435861 винесена постанова про поновлення виконавчого провадження.
16.02.2016 року відповідачем на підставі ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" виконавчого збору у розмірі 26985496,94 грн. з тих підстав, що в наданий боржнику строк до 11.04.2007 року останній рішення суду самостійно не виконав.
На думку позивача вказана постанова про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 року є протиправною, оскільки наданий на добровільне виконання строк ним порушений не був, а саме рішення виконується у строки, визначені ухвалою господарського суду Вінницької області від 19.07.2013р. про розстрочку цього рішення, за яким прострочена заборгованість у ПАТ "Вінницяобленерго" відсутня. З огляду на вищезазначені обставини вважає, що наявні підстави для скасування винесеної постанови.
Розглядаючи по суті дану адміністративну справу суд у першу чергу звертає увагу на те, що згідно положень частини 1 статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Верховний Суд України у своїх останніх постановах (від 11.11.2015 року у справі № 6-2187цс15, від 24.02.2016 року у справі № 6-3077цс15) дійшов висновку про те, що якщо законом встановлений інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Використовуючи право, передбачене у частині 1 статті 244-2 КАС України, окружний адміністративний суд вважає за необхідне відступити від правової позиції Верховного Суду України з огляду на таке.
На переконання суду, з метою встановлення належної юрисдикції даного спору необхідно в першу чергу дослідити правову природу оскаржуваного рішення, межі виникнення спірних правовідносин, та коло осіб на яких поширюється постанова державного виконавця.
У цьому контексті слід зазначити, що за змістом статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Водночас, виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.
Згідно пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами, і якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Таким чином, постанова про стягнення виконавчого збору є окремим рішенням державного виконавця, яке приймається з метою притягнення до відповідальності за невиконання рішення в добровільному порядку у визначений ним строк, та не породжує жодних правових наслідків для стягувача. Тобто, незалежно від того який суд виносив рішення, що звернуто до примусового виконання, винесення постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору зумовлює виникнення нових правовідносин між органом державної виконавчої служби, як суб'єктом владних повноважень, та боржником як особою, для якої таке рішення породжує певні права та обов'язки. Відтак між цими особами виникають відносини публічно-правового характеру, де участь стягувача за судовим рішенням виключається, а спір набуває ознак адміністративного.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби", юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
На переконання суду саме в адміністративному судочинстві в межах спірних правовідносин особа якнайефективніше може реалізувати своє право на судовий захист, оскільки, по-перше, така особа набуває статусу позивача, а не є боржником як в цивільному чи господарському судочинстві, а по-друге, для перевірки правомірності оскаржуваної постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору неможливо обійтись без принципів, закріплених у ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, реалізувати які можливо лише в межах адміністративного судочинства.
За таких обставин суд приходить до висновку, що даний спір з приводу оскарження постанови державного виконавця від 16.02.2016 року про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" виконавчого збору належить до юрисдикції адміністративного суду, що підтверджується в тому числі і позицією Пленуму Вищого адміністративного суду України та численною судовою практикою адміністративних судів.
Так, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (Закон № 606-XIV).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 606-XIV, у редакції станом на 20.02.2007р., примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 1 вказаного Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 606-XIV (в редакції станом на 20.02.2007р.) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ (ч. 5 ст. 24 Закону №606-XIV).
У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення (ч. 2 ст. 30 Закону №606-XIV).
Як вбачаться з матеріалів справи, на виконання наказу господарського суду Вінницької області №13/51-04 від 18.10.2004 року про стягнення із ПАТ "Вінницяобленерго" на користь ДП "Енергоринок" 252813322,47 грн. - основного боргу, 17040056,31 грн. - пені, 1487,43 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита, 103,25 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відкрито виконавче провадження ВП № 3435861, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.04.2007 року.
Пунктами 2, 3 резолютивної частини постанови боржника - ПАТ "Вінницяобленерго" зобов'язано самостійно виконати рішення суду у строк до 11.04.2007 року.
Вказана постанова була отримана ПАТ "Вінницяобленерго" 10.04.2007 року, а тому перебіг строку на добровільне виконання наказу господарського суду Вінницької області №13/51-04 від 18.10.2004 року за загальним правилом розпочався для позивача з наступного дня після отримання постанови, тобто 11.04.2007 року.
Таким чином, перебіг строку на добровільне виконання у ПАТ "Вінницяобленерго" розпочався фактично у день його закінчення, що само по собі є об'єктивною причиною неможливості своєчасного виконання судового рішення у наданий строк.
Разом із тим як зазначалося вище, позивач в день отримання постанови державного виконавця (10.04.2007 р.) звернувся до відповідача із заявою № 14-3408 про зупинення виконавчого провадження ВП №3435861 у зв'язку з тим, що товариство перебуває у Реєстрі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23 червня 2005 року №2711-IV. Вказана заява була отримана відповідачем 16.04.2007 року.
Так, відповідно до п. 3.7 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (в редакція станом на 11.01.2007 року) на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною першою статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 20.02.2007 року) також визначено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".
При цьому в продовж строку на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться, а строки здійснення виконавчого провадження на час його зупинення не поширюються (ч. 4 ст. 36, ч. 2 ст. 25 Закону №606-XIV).
Встановлено, що Наказом Міністерства палива та енергетики України від 10.11.2005 року №568 до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам пункту 1.1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", включено позивача (у той період - Відкрите акціонерне товариство "АК Вінницяобленерго").
Як наголошувалося у пункті 2 Глави "Прикінцеві положення" Закону №606-XIV, на строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу та беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", щодо таких підприємств зупиняється дія статей 4 (Заходи примусового виконання рішень), та 5 (Обов'язки і права державних виконавців) цього Закону.
Відповідно до п. 3.4. Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діяла до 01.09.2015 року.
Із системного аналізу наведених норм слідує, що на строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу та беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" зупиняються усі заходи примусового виконання, в тому числі і перебіг строку, наданого державним виконавцем боржнику на добровільне виконання рішення.
Більше того, встановлений Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" мораторій на примусове стягнення заборгованості поширює свою дію на весь строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості, тобто з часу включення підприємства до Переліку.
ВАТ АК "Вінницяобленерго" включене до Переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам пункту 1.1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" згідно Наказу Мінпаливенерго № 568 від 10.11.2005 року та на час відкриття державним виконавцем виконавчого провадження ВП № 3435861 (04.04.2007р.) у цьому Переліку перебувало, у зв'язку з чим фактично звільнялося від виконання вимог державного виконавця в силу прямої вказівки, встановленої Законом, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження уже існували обставини, що зумовлювали обов'язкове його зупинення, незалежно від встановлення чи спливу строку для добровільного виконання судового рішення.
Із вищенаведеного суд доходить висновку про те, що ПАТ "Вінницяобленерго" по-перше, вжило всіх можливих заходів для недопущення порушення строку для добровільного виконання в межах процедури виконавчого провадження, а по-друге, такий строк не міг бути пропущений до завершення процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу (01.09.2015р.), в період якої не могли бути застосовані жодні заходи примусового виконання рішень та призупинялися повноваження державного виконавця, визначені ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції станом на 20.02.2007р. (усі його права та обов'язки, в тому числі і щодо встановлення строку для добровільного виконання).
Додатковим підтвердженням викладеного є той факт, що протягом вказаного строку постанова про стягнення виконавчого збору відповідачем не приймалася.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, в період зупинення виконавчого провадження господарським судом Вінницької області неодноразово, зокрема 30.01.2008 року, 19.07.2013 року постановлені ухвали, якими ПАТ "Вінницяобленерго" надана розстрочка виконання рішення суду у справі № 13/51-04 від 25.02.2004р. до жовтня 2019 року згідно затвердженого графіку розстрочки.
Статтею 36 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Таким чином з моменту набрання законної сили ухвалами господарського суду Вінницької області про розстрочку виконання судового рішення до жовтня 2019 року, рішення у справі № 13/51-04 про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" заборгованості на користь ДП "Енергоринок" повинно виконуватись саме в частині та у строки, визначені рішеннями про надання розстрочки.
Судом встановлено, що на даний час затверджена судом розстрочка виконання рішення у справі № 13/51-04 виконується ПАТ "Вінницяобленерго" вчасно та в повному обсязі, порушень умов графіку реструктуризації не має, а відтак прострочена заборгованість у позивача відсутня.
Підставою для винесення відповідачем постанови ВП №3435861 від 16.02.2016 року про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" виконавчого збору згідно ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", що зазначено в самій постанові, є невиконання боржником виконавчого документа у встановлений державним виконавцем строк до 11.04.2007 року.
Так, відповідно до частини 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Відтак, для перевірки правомірності винесення оскаржуваної постанови від 16.02.2016 року суду необхідно також дослідити питання про те, чи встановлювався державним виконавцем строк для самостійного виконання судового рішення саме у порядку, передбаченому частиною другою статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", недотримання якого є єдиною підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 28 цього Закону.
Суд звертає увагу, що на момент відкриття виконавчого провадження ВП № 3435861 (04.04.2007р.) стаття 25 Закону України "Про виконавче провадження" спірних правовідносин пов'язаних із визначенням строку для добровільного виконання рішення не врегульовувала, оскільки вжита в статті 28 цього Закону дана норма набула чинності з 09.03.2011 року згідно Закону України від 04.11.2010 року № 2677-VІ.
При визначенні строку для добровільного виконання рішення у постанові від 04.04.2007 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 3435861, державний виконавець керувався статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 20.02.2007р., згідно з якою в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Із аналізу положень вищезазначеної норми слідує, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.
Отже, при винесені постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 року відповідач застосував норму (ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" в ред. від 09.03.2011р.) яку позивач станом на 11.04.2007 року не порушував та не міг порушити в силу її відсутності.
Незрозумілими залишаються і самі мотиви державного виконавця при винесені оскаржуваної постанови, оскільки вважаючи, що ПАТ "Вінницяобленерго" не виконало рішення в добровільному порядку в строк до 11.04.2007 року, постанову про стягнення виконавчого збору виніс лише 16.02.2016 року, хоча відповідно до пп. 3.7.1. п. 3.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, така постанова виноситься на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання. Будь-яких доказів про те, що наданий позивачу строк для добровільного виконання завершився 15.02.2016 року відповідачем не надано, а обґрунтування стягнення виконавчого збору саме у цей часовий проміжок постанова від 16.02.2016 року не містить.
Таким чином у зв'язку з участю позивача у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" з 10.11.2005 року по 01.09.2015 року та існування мораторію на здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення згідно Закону України "Про виконавче провадження", відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем станом на 11.04.2007 року будь-яких строків для добровільного виконання, встановлених державним виконавцем. А оскільки у період зупинення виконавчого провадження господарським судом Вінницької області позивачу надано розстрочку у виконанні рішення суду від 25.02.2004 року по справі № 13/51-04 до жовтня 2019 року, яка виконується в частині та у строки, встановлені в ухвалі господарського суду від 19.07.2013 року, відсутні також підстави стверджувати про існування за позивачем простроченої заборгованості, яка б підлягала стягненню за виконавчим документом у виконавчому провадженні ВП №3435861. Тобто, в діях позивача відсутній склад порушення, який є підставою для застосування санкції згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи вищевикладені обставини суд доходити висновку про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 року ВП №3435861 прийнята відповідачем при неповному з'ясуванні усіх обставин, тобто необґрунтовано, без дотримання принципу пропорційності, з порушенням строків для її прийняття, а відтак є протиправною і підлягає скасуванню.
Щодо посилання відповідача при винесені оскаржуваної постанови на частину 7 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виконавчий збір стягується в порядку, встановленому цим Законом, шляхом виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження, то суд зазначає, що в системному взаємозв'язку з частиною першою цієї статті, застосування даної норми можливе у випадку наявності підстав для стягнення з боржника виконавчого збору до встановлення судом розстрочки виконання судового рішення. А так як на момент розстрочення господарським судом Вінницької області виконання рішення у справі №13/51-04 у суду відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем строків для добровільного його виконання, тому посилання відповідача на зазначену норму є помилковим.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з статтею 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в ході судового розгляду справи недоведена належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016 року. За таких обставин заявлений адміністративний позов ПАТ "Вінницяобленерго" належить задовольнити у повному обсязі.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, згідно з якою якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем при зверненні до суду із позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 404783 грн. згідно платіжного доручення №3011604 від 11.03.2016р., тому понесені судові витрати в сумі, яка належала до сплати - 404782,45 грн. підлягають присудженню із відповідача, як суб'єкта владних повноважень, за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 181, 255, 257 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.02.2016 року ВП № 3435861 про стягнення виконавчого збору в сумі 26985496,94 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (код ЄДРПОУ 00130694) понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 404782 (чотириста чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) гривні 45 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Слободонюк Михайло Васильович