04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" березня 2016 р. Справа№ 911/4057/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Мальченко А.О.
при секретарі Єременко К.Л.
за участю представників
від позивача: Сидоренко А.С., дов. № 14-100 від 18.04.2014р.
від відповідача: не з'явились
віт третьої особи 1: не з'явились
від третьої особи 2: Недашківська О.В., дов. № 31-4/4 від 04.01.2016р.
розглянувши у
відкритому судовому
апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної
промисловості "Укрспирт"
на рішення Господарського суду Київської області
від 16.11.2015 року
у справі № 911/4057/15 (судя Бабкіна В.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної
промисловості "Укрспирт"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості
України
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України
про стягнення 18 666 462,91 грн.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення 18666462,91 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання ДП "Укрспирт" зобов'язань за договором № 14-28-ПР купівлі-продажу природного газу від 16.12.2013 р. в частині своєчасного проведення розрахунку за переданий у власність відповідача природний газ, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 4545020,11 грн. пені, 4590629,80 грн. штрафу, 362928,20 грн. 3% річних, 9167884,80 грн. інфляційних втрат, а також витрати зі сплати судового збору.
02.11.2015 р. до Господарського суду Київської області ДП "Укрспирт" було подано заяву б/н про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, просить суд зменшити розмір неустойки, нарахованої Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за договором купівлі-продажу природного газу № 14-28-пр від 16.12.2013 р. до 10% від заявленої в позові суми, а саме - стягнути з відповідача штраф у розмірі 45906,29 грн. та пеню у розмірі 45450,20 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2016р. ууу справі № 911/4057/15 позов було задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 4 545 020 (чотири мільйони п'ятсот сорок п'ять тисяч двадцять) грн. 11 коп. пені, 4 590 629 (чотири мільйони п'ятсот дев'яносто тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 80 коп. штрафу, 362 928 (триста шістдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім) грн. 20 коп. 3% річних, 9 167 884 (дев'ять мільйонів сто шістдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2015 року у справі № 911/4057/15 в частині стягнення з ДП „Укрспирт" штрафу у розмірі 4 590 629, 80 грн. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 р. сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/4057/15 колегією суддів у складі: головуючого судді Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Мальченко А.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2016 р. у справі № 911/4057/15 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Мальченко А.О. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 16.02.2016р.
ДП "Укрспирт" 15.03.2016р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подало клопотання про продовження строку та відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.
Колегія суддів ухвалила відмовити позивачу у задоволенні клопотання про продовження строку та відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Згідно пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Водночас, неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, представники позивача брали участь в судовому засіданні в суді першої інстанції та апеляційної інстанції. Таким чином, у разі неможливості прийняти участь у судовому засіданні, апелянт мав можливість вжити інші заходи щодо забезпечення свого правового захисту в судовому засіданні, а саме: направити в судове засідання іншого представника.
Крім того, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Однак, це є правом суду, а не його обов'язком.
Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, враховуючи предмет спору, подані докази, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представників відповідача.
Представники позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники відповідача та третьої особи-1 у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача та третьої особи-1.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16.12.2013 р. Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (покупець) уклали договір № 14-28-ПР на купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору продавець передає покупцю в період з 01.01.2014 р. до 31.12.2014 р. газ в обсязі до 183000,000 тис. куб.м, у тому числі по місяцях: січень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, лютий 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, березень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м., квітень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, травень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, червень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, липень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, серпень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, вересень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, жовтень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, листопад 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м, грудень 2014 р. - 15250,000 тис. куб.м.
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
У відповідності з умовами п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
У разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу (п. 7.2 договору).
На виконання договору продавець у січні - травні та листопаді - грудні 2014 року передав, а покупець отримав природний газ об'ємом 26778,455 тис.куб.м на суму 146933084,47 грн.
Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2014 р. на суму 19644828,63 грн., від 28.02.2014 р. на суму 17671718,50 грн., від 31.03.2014 р. на суму 18654536,40 грн., від 30.04.2014 р. на суму 8888633,73 грн., від 31.05.2014 р. на суму 5066864,93 грн., від 30.11.2014 р. на суму 39286585,99 грн., від 31.12.2014 р. на суму 37719916,29 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, тому суд вважає обґрунтованим та доведеним право позивача на стягнення обтяжень по грошовому зобов'язанню у виді інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення платежу.
Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечується та не спростовується.
Проте, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 4545020,11 грн. пені та 4590629,80 грн. штрафу, суд зазначає наступне.
Згідно п. 7.2 вказаного договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору покупець зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Колегія суддів погоджується з місцевим судом, що вимоги про стягнення пені в розмірі 4545020,11 грн., у тому числі - за період з 15.12.2014 р. до 05.03.2015 р. в сумі 1370514,91 грн., з 15.01.2015 р. до 10.04.2015 р. в сумі 3174505,20 грн. та стягнення штрафу в розмірі 4590629,80 грн., у тому числі - за період з 27.12.2014 р. до 26.01.2015 р. в сумі 1950235,66 грн., за період з 15.01.2015 р. до 05.03.2015 р. в сумі 2640394,14 грн. є обґрунтованим.
Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 362928,20 грн. 3% річних та 9167884,80 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Колегія суддів погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у у сумі 362928,20 грн., у тому числі - за період з 15.12.2014 р. до 05.03.2015 р. в сумі 139614,04 грн., з 15.01.2015 р. до 10.04.2015 р. в сумі 223314,16 грн. та інфляційних втрат становить 9167884,80 грн. за період з грудня 2014 року по березень 2015 року на суму 2366364,54 грн. та з січня 2015 року до квітня 2015 року в сумі 6801520,26 грн. є обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення суми пені та штрафу до 10%, в порядку ст. 83 ГПК України, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем останнього, слід зазначити наступне.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що в разі коли штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником: майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Відповідно до п.3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої" № 18 від 26.12.11, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що скрутний фінансовий стан мають як відповідач, так і позивач у справі. Також суд апеляційної інстанції враховує відсутність інших підстав, що були б доведені відповідачем належними та допустимими доказами, для задоволення заяви ДП "Укрспирт" про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%, у розумінні ст. 83 ГПК України, у зв'язку з чим зазначене клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Щодо посилання відповідача на необхідність дотримання правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2003цс15 та врахування її судом при прийнятті рішення у даній справі, слід зазначити наступне.
Місцевий судом правомірно не було враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, з огляду на наступне.
Постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, якою було встановлено неможливість одночасного застосування таких видів відповідальності, як штраф і пеня, з огляду на приписи ст. 61 Конституції України, була прийнята Судовою палатою у цивільних справах, а учасниками провадження у зазначеній вище справі № 6-2003цс15 є, зокрема, фізичні особи.
Згідно з ч. 1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
При цьому зазначена стаття 61 знаходиться у розділі ІІ Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина".
З огляду на викладене, правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, стосується правовідносин за участі фізичних осіб, правова природа яких не є тотожною правовідносинам суб'єктів господарювання у даній господарській справі № 911/4057/15.
Поряд з цим слід зазначити, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Зазначена вище правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11 (20/246-08) та від 27.04.2012 р. у справі № 06/5026/1052/2011.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2015р. у справі № 911/4057/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2015р. у справі № 911/4057/15 - без змін.
2. Матеріали справи № 911/4057/15 повернути до Господарського суду Київської області.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
А.О. Мальченко