Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" березня 2016 р.Справа № 922/533/16
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Макаренко О.В.
при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.
розглянувши справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВН", м. Київ
до ТОВ фірма "СВ", с. Руська Лозова
про стягнення 50 010,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 22.01.2015 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВН" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СВ" (відповідача) про стягнення заборгованості в розмірі 50 010,04 грн. за мировою угодою №08/10/2013, укладеної сторонами 16.10.2013 р. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір.
В обґрунтування позову посилається на невиконання відповідачем умов мирової угоди №08/10/2013, укладеної сторонами 16.10.2013 р. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 509, 526, 527, 611, 625 ЦК України та ст. 193 ГК України.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причину неявки суду не повідомив, витребуваних документів до суду не подав. У минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву (а.с. 51-53) позовні вимоги не визнає, просить в позові відмовити. Наполягає на тому, що дана мирова угода не породжує наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди, оскільки вона не затверджена судом, що підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2014 р. у справі №910/16881/13 та свідчить лише про ведення переговорів між сторонами та певні наміри, які не були належним чином реалізовані та оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.
Враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення позивача про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є спір про стягнення заборгованості в розмірі 50 010,04 грн. за мировою угодою №08/10/2013 від 16.10.2013 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ТОВ "ВВН" (покупцем) та ТОВ фірмою "СВ" (постачальником) був укладений договір поставки № 104 від 04.01.2010 р., згідно якого ТОВ "СВ" передає у власність ТОВ "ВВН", а ТОВ "ВВН" приймає та оплачує товари побутової хімії.
Крім того, позивач зазначив, що для узгодження певних правовідносин між ТОВ "ВВН" (покупцем) та ТОВ фірмою "СВ" (постачальником) було укладено Дистрибюційну угоду № 104 від 04.01.2010 р., відповідно до п. 2.10. якої, у випадку виконання дистрибюційного завдання, своєчасних оплат за товар, постачальник надає покупцю бонус, розмір якого встановлюється сторонами у Додатку №1.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.09.2013 р. по справі №910/16881/13 позов ТОВ фірми "СВ" задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ВВН" на користь ТОВ фірми "СВ" заборгованість в розмірі 557 567,01 грн., пеню в розмірі 28 178,49 грн., 3% річних в розмірі 5 734,81 грн. за договором поставки № 104 від 04.01.2010 р. та судовий збір у розмірі 11 829,61 грн. Провадження у справі про стягнення основного боргу в розмірі 20 000,00 грн. припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
На виконання даного судового рішення господарським судом м. Києва було видано наказ від 10.12.2013 р.
Постановою ВДВС Соломянського районного управління юстиції у м. Києві про відкриття виконавчого провадження ВП №42125003 від 19.02.2014 р. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 10.12.2013 р. по справі № 910/16881/13 про стягнення з ТОВ "ВВН" на користь ТОВ фірми "СВ" заборгованості в розмірі 557 567,01 грн., пені в розмірі 28 178,49 грн., 3% річних в розмірі 5 734,81 грн. та судового збору у розмірі 11 829,61 грн., всього: 603 309,92 грн.
Позивач у позові зазначив, що після винесення вищевказаного судового рішення і до відкриття 19.0.2014 р. виконавчого провадження ВП №42125003 з примусового виконання вищевказаного наказу між сторонами було укладено мирову угоду №08/10/2013 від 16.10.2013 р., за умовами якої ТОВ "ВВН" визнає та сплачує вимоги ТОВ фірми "СВ" про стягнення основного боргу в розмірі 507 556,96 грн., а сума в розмірі 50 010,04 грн. зараховується між сторонами як залік зустрічних зобов'язань, а також ТОВ фірма "СВ" відмовляється від стягнення з ТОВ "ВВН" пені та 3% річних. Крім того, згідно вказаної мирової угоди, сторони домовились, що сума в розмірі 50 010,04 грн. є бонусом, який ТОВ фірма "СВ" зобов'язана сплатити ТОВ "ВВН".
Крім того, позивач у позові стверджує, що вищевказана мирова угода була підписана сторонами до відкриття виконавчого провадження, але на момент відкриття такого провадження жодна зі сторін не відкликала свій підпис під вказаною заявою та не відмовилась від виконання зобов'язань, що були визначені у дані мировій угоді. Дані обставини, на думку позивача, свідчать про визнання відповідачем факту заборгованості перед ТОВ "ВВН" в розмірі 50 010,04 грн.
Позивач листом від 17.11.2015 р. б/н просив відповідача перерахувати протягом 10 днів з моменту отримання даної вимоги на рахунок позивача заборгованість у розмірі 50 010,04 грн., але відповідач залишив дану вимогу без задоволення, що і стало підставою для звернення до господарського суду Харківської області з даним позовом.
У свою чергу, відповідач позовні вимоги не визнає, просить в позові відмовити. Наполягає на тому, що дана мирова угода не породжує жодних наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди, оскільки вона не затверджена судом, що підтверджується ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2014 р. у справі №910/16881/13 та свідчить лише про ведення переговорів між сторонами, їх певні наміри, які не були належним чином реалізовані та оформлені згідно з вимогами чинного законодавства України.
Проаналізувавши доводи і заперечення сторін та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Так, згідно зі ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Отже, у ч. 1 коментованої статті 78 ГПК України міститься диспозитивна норма, яка надає сторонам право у добровільному порядку врегулювати спір. ГПК України визначає єдиний спосіб такого врегулювання спору - укладання мирової угоди.
Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі:
- укладається в процесі розгляду справи у господарському суді;
- укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством;
- підлягає затвердженню господарським судом;
- не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини;
- якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.
Крім того, як зазначено у п. 3.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішуються питання, пов'язані з судовими витратами у справі. Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.
Згідно з ч. 1 ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Так, зі змісту наданої позивачем копії мирової угоди від 16.10.2013 р. №08/10/2013 (а.с. 20-21) вбачається, що дана мирова угода містить підписи директора ТОВ фірми "СВ" ОСОБА_2, та ТОВ "ВВН" ОСОБА_3 та печатки даних товариств. У пункті 7 мирової угоди сторонами визначено, що мирова угода набирає чинності з моменту її затвердження господарським судом м. Києва.
Проте як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 02.04.2014 р. у справі №910/16881/13 відмовлено у задоволенні заяви TOB "ВВН" про затвердження мирової угоди. При цьому ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 р. у справі №910/16881/13 (а.с. 59-60) апеляційну скаргу ТОВ "ВВН" на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.04.2014 р. у справі №910/16881/13 повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 79 ГПК України.
За таких обставин суд вважає, що мирова угода від 16.10.2013 р. №08/10/2013 (а.с. 20-21) є такою, що не затверджена господарським судом м. Києва, а тому вона не має статусу виконавчого документа і не породжує наслідків, зазначених у тексті цієї мирової угоди.
Враховуючи вищевикладені обставини, приписи закону і те, що позивачем не наведено правових підстав для задоволення позову, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 3, 4-3, 32-34, 35, 43, 44, 49, 78, п. 7 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 29.03.2016 р.
Суддя ОСОБА_4