"22" березня 2016 р.Справа № 916/4940/15
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань ОСОБА_1
За участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 10.12.2015р.
Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 09.03.2016р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області до товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Дорожник” про стягнення 494 942,02 грн. та зобов'язання звільнити земельну ділянку, -
Приморська сільська рада Татарбунарського району Одеської області звернулась до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Доржник” (далі по тексту - ТОВ „Реал-Дорожник”) про стягнення заборгованості в сумі 494 942,02 грн., яка складається із суми заборгованості з орендної плати в розмірі 43 316,80 грн. та упущеної вигоди в сумі 451 625,22 грн., а також про зобов'язання звільнити та повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 1,201 га, розташовану на курорті „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області. Позовні вимоги обґрунтовані фактом використання відповідачем земельної ділянки площею 1,201 га, яка розташована на території курорту „Рассейка” села Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, як за період дії договору оренди землі № 46 від 09.02.2007р., так і після його закінчення, без внесення плати за землю, внаслідок чого у відповідача існує обов'язок внесення орендної плати та компенсації суми упущеної вигоди, а також обов'язок повернути позивачу як орендодавцю вказану земельну ділянку.
Крім того, під час розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, у відповідності до якого, з урахуванням поданих уточнень, Приморська сільська рада в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України просить суд накласти арешт на майно ТОВ „Реал-Дорожник”, що знаходиться на території бази відпочинку „Дорожник” за адресою: рекреаційна зона „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області, а також заборонити відповідачеві користуватись земельною ділянкою бази відпочину „Дорожник”, яка знаходиться в рекреаційній зоні „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області та майном, яке знаходиться на цій земельній ділянці. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на факт безрезультатності переговорів із відповідачем, направлених на врегулювання існуючого спору мирним шляхом. Також, в процесі здійснення заходів із примусового виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2012р. по справі № 1570/1249/2012 державним виконавцем був встановлений факт відсутності в розпорядженні відповідача будь-якого рухомого та нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення. В той же час, позивач наголошує, що на балансі ТОВ „Реал-Дорожник” перебуває низка об'єктів бази відпочину „Дорожник”, яка використовується відповідачем та розташована на спірній земельній ділянці.
У зв'язку з викладеним, приймаючи до уваги неможливість вирішення даного спору шляхом переговорів та добровільного погашення відповідачем спірної суми заборгованості, Приморська сільська рада вважає, що ТОВ „Реал-Дорожник” може відчужити належне йому майно бази відпочинку „Дорожник” з метою уникнення майнової відповідальності перед позивачем у спірних правовідносинах, що, за переконанням останнього, свідчить про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у запропонований спосіб.
Розглянувши вказане клопотання Приморської сільської ради про вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Не допускається забезпечення позову у справах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; здійснювати органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування покладені на них згідно із законодавством повноваження. Господарський суд, який розглядає спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, може винести ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства в частині зміни розміру статутного капіталу. Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами. Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.
У п.п. 3, 7.2, 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 26 грудня 2011 року N 16 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
За позовами про визнання права власності (іншого речового права) або витребування майна арешт може бути лише накладений на індивідуальне визначене майно, і притому лише таке, що відноситься до предмета спору. В такому разі в ухвалі про забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи подібного) майна, та за необхідності місцезнаходження майна.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Проаналізувавши доводи та обставини, якими обґрунтована необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає, що сам по собі факт непогашення спірної суми заборгованості з боку відповідача не є безумовною ознакою ухилення його від майнової відповідальності перед позивачем. Суд зауважує, що накладення арешту на майно першочергово допускається саме у випадках, коли відповідне майно виступає предметом спору. В даному ж випадку, майно, на яке позивач просить суд накласти арешт, не відноситься до предмету спору. Більш того, доказів належності даного майна на праві власності саме відповідачу матеріали справи не містять. Таким чином, суд не вважає правомірним вживати заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться на території бази відпочинку „Дорожник”.
Що стосується вимог про заборону відповідачеві користуватись земельною ділянкою бази відпочину „Дорожник”, яка знаходиться в рекреаційній зоні „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області та майном, яке знаходиться на цій земельній ділянці, то вжиття заходів до забезпечення позову у наведений спосіб фактично є тотожнім задоволенню позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку, що до моменту вирішення спору не допускається. Більш того, заборона відповідачеві користуватись рухомим майном, розташованим на спірній ділянці, фактично може призвести до неможливості добровільного виконання з боку ТОВ „Реал-Дорожник” рішення суду про звільнення земельної ділянки у випадку задоволення позову.
Таким чином, заява Приморської сільської ради про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню як з підстав відсутності обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість вчинення відповідної процесуальної дії, так і з підстав непов'язаності запропонованих заходів до забезпечення із змістом вимог, з метою задоволення яких був пред'явлений даний позов.
Відповідач повністю заперечує проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.
09.02.2007р. між Приморською сільською радою (Орендодавець) та дочірнім підприємством „Дорожник”, правонаступником якого є ТОВ „Реал-Дорожник” (Орендар) було укладено договір оренди землі № 46, який був зареєстрований у Татарбунарському реєстраційному відділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис від 14.09.2007р. за № 040753500078 (далі по тексту - договір оренди від 14.09.2007р.), у відповідності до п.п. 1 - 3 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території курорту „Рассейка” села Приморське Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. В оренду передається земельна ділянка орієнтовною площею 1,201 га земель рекреаційного призначення, в тому числі по угіддях 1,201 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: база відпочинку „Дорожник”, інші об'єкти інфраструктури відсутні.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Згідно зі ст.ст. 1, 2, 4 Закону України „Про оренду землі” оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
В силу положень ст.ст. 13 - 15 Закону України „Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно з положеннями ст.ст. 17, 18 Закону України „Про оренду землі” (в редакції, що була чинною на час укладення договору оренди від 14.09.2007р.) передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Як свідчать матеріали справи, згідно з актом приймання-передачі від 09.06.2009р. позивачем було передано, а ТОВ „Реал-Дорожник” було прийнято в користування на умовах оренди земельну ділянку, яка є предметом договору оренди від 14.09.2007р. Оскільки вказаний договір пройшов державну реєстрацію, про що у Державному реєстрі земель було вчинено запис від 14.09.2007р. за № 040753500078, із 14.09.2007р. вказаний договір є укладеним.
Відповідно до п. 8 договору оренди від 14.09.2007р. вказаний договір укладений до 25.04.2011р. До закінчення строку договору Орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
Як стверджує позивач, договір оренди від 14.09.2007р. є таким, що припинив свою дію 25.04.2011р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. В свою чергу, ТОВ „Реал-Дорожник” вважає, що вказаний договір був пролонгований за принципом мовчазливої згоди сторін у зв'язку із відсутністю заперечень орендодавця щодо його пролонгації. З цього приводу суд зазначає наступне.
Статтею 33 Закону України „Про оренду землі” (у чинній редакції) передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.
У п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” від 17 травня 2011 року N 6 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне. Судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Отже, чинне законодавство, за умови продовження використання орендарем земельної ділянки державної або комунальної власності, передбачає можливість автоматичної пролонгації договору оренди земель державної та комунальної власності, проте за умови обов'язкового укладення між сторонами відповідної додаткової угоди та без прийняття відповідним компетентним органом рішення про поновлення строку відповідного договору. За умови відсутності відповідної додаткової угоди такий договір не може вважатись поновленим.
Як свідчить матеріали справи, сторонами не було укладено будь-яких угод, направлених на поновлення договору оренди від 14.09.2007р., в той час як ТОВ „Реал-Дорожник” не зверталось до позивача із пропозицією щодо укладення додаткової угоди до вказаного договору після закінчення терміну його дії, так само як і не оскаржувало дії або бездіяльність Приморської сільської ради, пов'язані із зволіканням щодо поновлення даної угоди.
Таким чином, з огляду на відсутність передумов, які в силу чинної редакції ст. 33 Закону України „Про оренду землі” є обов'язковими для поновлення договору оренди земель державної або комунальної власності на новий строк, суд доходить висновку, що договір оренди від 14.09.2007р. є таким, що припинив свою дію з 25.04.2011р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Про обізнаність відповідача із фактом припинення дії даного договору свідчить також і подана ТОВ „Реал-Дорожник” до Приморської сільської ради заява від 30.06.2015р. про надання земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні відповідача, в оренду.
Виходячи з положень п.п. 9 - 13, 17 договору оренди від 14.09.2007р. орендна плата сплачується Орендарем у грошовій формі в розмірі 695 548,50 грн. на рік за 1 га, з щорічним коригуванням орендної плати за землю згідно рішення сесії Приморської сільської ради з послідуючим інформуванням господаря. Загальна сума орендної плати на рік становить 41 763,93 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Згідно ст. 24 п. 3 Закону України „Про оренду землі” при проведенні експертної грошової оцінки земель орендна плата має бути переглянута згідно з діючим законодавством. Орендна плата вноситься щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати до 10 числа наступного за звітним місяця. Орендна плата, враховуючи невиплачену підлягає щорічній індексації (один раз на рік) відповідно до індексу інфляції, встановленого чинним законодавством України для індексації земельного податку.
При цьому, згідно з додатковою угодою від 27.01.2011р., що була укладена на підставі рішення Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 20.01.2011р. № 37-VI, сторонами було погоджено викладення до п.п. 9, 10 договору оренди від 14.09.2007р. в наступних редакціях: ставка орендної плати на 2011 рік складає 3% від грошової оцінки землі. Річна сума орендної плати складає 129 998,10 грн. за 1,206 обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст. 21 Закону України „Про оренду землі” орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Проте, в порушення наведених норм закону та умов договору оренди від 14.09.2007р., протягом терміну дії вказаної угоди ТОВ „Реал-Дорожник” своєчасно не вносило орендну плату, в результаті чого, станом на момент припинення дії договору оренди від 14.09.2007р. за відповідачем рахувалась заборгованість із орендної плати в сумі 43 316,80 грн.
Під час розгляду даної справи відповідачем було заявлене клопотання про застосування позовної давності до заявлених Приморською сільською радою позовних вимог, за результатами розгляду якого суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 256, 257, 260, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
У п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” від 29 травня 2013 року N 10 зазначено наступне. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Як свідчать матеріали справи, 30.06.2015р. відповідач звернувся до позивача із заявою про надання в оренду земельної ділянки площею 1,2 га, що знаходиться на території курорту „Рассейка”, із застереженням про визнання та погашення всіх боргів, що рахуються за ТОВ „Реал-Дорожник”, протягом одного місяця. Наведене свідчить про визнання відповідачем існуючого обов'язку погашення заборгованості із орендної плати, яка виникла за час дії договору оренди від 14.09.2007р., та, як наслідок, є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності щодо вказаної частини позовних вимог.
У зв'язку з тим, що з моменту переривання позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованість із орендної плати в сумі 43 316,80 грн. минуло менше трьох років, тобто загального строку позовної давності, який розповсюджується на ці позовні вимоги, господарський суд доходить висновку про необгрунтованість тверджень ТОВ „Реал-Дорожник” з приводу пропуску позивачем строків позовної давності для пред'явлення позову про стягнення заборгованості із орендної плати, нарахованої за період дії договору оренди від 14.09.2007р.
З викладених обставин, позовні вимоги Приморської сільської ради в частині стягнення із ТОВ „Реал-Дорожник” заборгованості із орендної плати в сумі 43 316,80 грн. підлягають задоволенню як законні та обґрунтовані.
Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог про стягнення упущеної вигоди, суд виходить із наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України).
За змістом ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р., власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р., відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
При цьому, у відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
В силу приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При цьому, для настання деліктної відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Першочергово суд вважає за необхідне дослідити наявність у діях ТОВ „Реал-Дорожник”, що випливають із спірних правовідносин, ознак протиправності. Так, виходячи з положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.
В силу положень ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема: 1) право власності на нерухоме майно, яким в розумінні даного закону є земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
Отже, на теперішній час, для землекористувачів встановлено обов'язкові вимоги щодо державної реєстрації їх прав на землю, в тому числі і права користування земельною ділянкою. Проте, в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, направлених на проведення державної реєстрації права користування земельної ділянкою, яка була предметом договору оренди від 14.09.2007р., в тому числі шляхом вжиття дій, які в силу положень ст. 33 Закону України „Про оренду землі” були необхідними для поновлення даної угоди на новий термін.
У пункті 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлювальних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.
При цьому, у п. 3.4 вказаної постанови наголошено наступне. За змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.
У разі встановлення факту правомірного набуття особою права на нерухоме майно за наявності у попереднього власника належно оформленого права на земельну ділянку, на якій воно розміщене, необхідно враховувати, що така особа набула права на відповідну земельну ділянку. З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
Як свідчать матеріали справи та визнається сторонами, на земельній ділянці, яка була предметом договору оренди від 14.09.2007р., розташовані будівлі бази відпочину „Дорожник”, яка використовується відповідачем. Слід зауважити, що матеріали справи не містять доказів вчинення ТОВ „Реал-Дорожник” будь-яких належних дій, необхідних для реального належного оформлення права користування на умовах оренди щодо спірної земельної ділянки після закінчення терміну дії договору оренди від 14.09.2007р. Факт звернення до позивача із заявою від 30.06.2015р. про надання цієї ділянки в оренду не може спростовувати бездіяльність відповідача з приводу не оформлення права користування протягом періоду, що передував моменту звернення до позивача із даною заявою.
У зв'язку із викладеним, суд доходить висновку про доведеність факту протиправної поведінки ТОВ „Реал-Дорожник” у спірних правовідносинах.
Досліджуючи питання наявності у вищезазначеному порушенні прийнятих на себе зобов'язань вини відповідача, господарський суд зазначає, що згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Проте, всупереч наведеним вимогам закону, ТОВ „Реал-Дорожник” не спростувало своєї вини у наявності вчиненого ним порушення земельного законодавства, в результаті чого, суд вважає встановленим факт наявності відповідного елементу складу цивільного порушення у діях відповідача.
Що стосується розміру заявлених до стягнення збитків, суд визнає обґрунтованим факт визначення їх розміру 451 625,22 грн. як суми річної орендної плати, визначеної за період з 2012 по перше півріччя 2015 року виходячи з розміру річної орендної плати, яка застосовувалась за умовами договору оренди від 14.09.2007р. та була проіндексована у визначеному законом порядку, оскільки за умови надання даної земельної ділянки в користування на умовах оренди позивач як уповноважений орган реально міг отримати відповідні грошові кошти, що, в даному випадку, слід кваліфікувати як упущену вигоду. Отже, даний елемент складу цивільного правопорушення у діях ТОВ „Реал-Дорожник” також підтверджений матеріалами справи.
При цьому, суд зауважує, що розмір заявлених до стягнення збитків в сумі 451 625,22 грн. всупереч п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993р., був визначений позивачем самостійно, без участі Татарбунарської районної державної адміністрації, оскільки відповідно до листа Управління агропромислового розвитку Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області від 20.10.2015р. № 226 у складі відповідної адміністрації створено комісію з визначення збитків власникам землі та землекористувачам, проте на теперішній час відповідна комісія не функціонує через відсутність належним чином затвердженого та погодженого Положення про порядок визнання та відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам на території Татарбунарського району Одеської області.
Слід зазначити, що відсутність у відповідної повноважної райдержадміністрації можливості встановити розмір збитків, завданих власникам земельної ділянки на відповідній території, не позбавляє власника можливості самостійно здійснити розрахунок відповідної суми збитків та стягнути їх в судовому порядку за умови обґрунтованості відповідних нарахувань.
Розглядаючи наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками, суд виходить із того, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками полягає у тому, що саме використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати за землю, який Приморська сільська рада отримала б у разі оформлення відповідачем згідно вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку.
Таким чином, у діях ТОВ „Реал-Дорожник” наявні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, наявність яких є підставою для притягнення його до деліктної відповідальності та стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, в сумі 451 625,22 грн.
Щодо позовних вимог Приморської сільської ради про зобов'язання відповідача повернути орендовану земельну ділянку, суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом під час розгляду даної справи, договір оренди від 14.09.2007р. є таким, що припинив свою дію з 25.04.2011р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Пунктом 22 договору оренди від 14.09.2007р. передбачено, що після припинення дії договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду, з урахуванням її нормального використання за цільовим призначенням.
В силу положень ст. 34 Закону України „Про оренду землі” у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
За таких обставин, у зв'язку із припиненням дії договору оренди від 14.09.2007р., ТОВ „Реал-Дорожник” слід зобов'язати звільнити та повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 1,201 га, розташовану на курорті „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області, що має наслідком задоволення відповідної частини позову.
Підсумовуючи вищевикладене, керуючись позов Приморської сільської ради підлягає задоволенню шляхом стягнення із ТОВ „Реал-Дорожник” на користь позивача заборгованості із орендної плати в сумі 43 316,80 грн., збитків в сумі 451 625,22 грн., а також шляхом зобов'язання ТОВ „Реал-Дорожник” звільнити та повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 1,201 га, розташовану на курорті „Расєйка” села Приморського Татарбунарського району Одеської області.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд даних позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судом покладаються на відповідача. В свою чергу, витрати зі сплати судового збору, понесені Приморською сільською радою при зверненні до суду із клопотанням про вжиття заходів до забезпечення позову, судом покладаються на останню у зв'язку із відмовою у задоволенні відповідного клопотання.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Реал-Дорожник” /68142, Одеська область, Татарбунарський район, с. Приморське, вул. Свердлова, 70, ідентифікаційний код 31529427/ на користь Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області /68142, Одеська область, Татарбунарський район, с. Приморське, вул. Перемоги, 64-а, ідентифікаційний код 04378830/ заборгованість з орендної плати в сумі 43 316 грн. 80 коп. /сорок три тисячі триста шістнадцять грн. 80 коп./, збитки в сумі 451 625 грн. 22 коп. /чотириста п'ятдесят одна тисяча шістсот двадцять п'ять грн. 22 коп., судовий збір в сумі 7 424 грн. 15 коп. /сім тисяч чотириста двадцять чотири грн. 15 коп./. Наказ видати.
3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю „Реал-Дорожник” /68142, Одеська область, Татарбунарський район, с. Приморське, вул. Свердлова, 70, ідентифікаційний код 31529427/ повернути Приморській сільській раді Татарбунарського району Одеської області /68142, Одеська область, Татарбунарський район, с. Приморське, вул. Перемоги, 64-а, ідентифікаційний код 04378830/ земельну ділянку площею 1,201 га, розташовану на території курорту „Рассейка” села Приморське Татарбунарського району Одеської області. Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Повний текст рішення підписано 28.03.2016р.
Суддя С.П. Желєзна