24.03.2016 Справа № 920/170/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостка-тепло», м. Шостка, Сумська область
про стягнення 529 925 грн. 08 коп.
Суддя Б.І. Лиховид
За участі представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-93 від 18.04.2014
від відповіда: ОСОБА_2, довіреність № 11 від 12.02.2016
у судовому засіданні брала участь секретар с/з ОСОБА_3
у судовому засіданні від 10.03.2016 оголошувалась перерва до 24.03.2016
Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь основний борг за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 1749/14-БО-29 від 02.12.2013 у розмірі 292 673 грн. 88 коп., суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 144 629 грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 9 297 грн. 66 коп., пеню у розмірі 83 359 грн. 81 коп., а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнає позовні вимоги частково в частині основного боргу в розмірі 288 637 грн. 88 коп. у зв'язку з частковою оплатою згідно платіжних доручень № 375 від 02.02.2016 на суму 2 000 грн. 00 коп. та № 359 від 27.01.2016 на суму 2 000 грн. 00 коп. Також відповідач зазначив, що 11.12.2007 господарським судом Сумської області була винесена ухвала по справі № 7/314-07, якою була введена процедура розпорядження майном та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому, зважаючи на п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в якій йдеться про не нараховуння неустойки (штраф, пеня) і не застосовуння інших санкцій за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань протягом дії мораторію, позивач просить суд відмовити у задоволенні стягнення штрафних санкцій.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги, зазначаючи, що вони є поточними, а тому підлягають задоволенню повністю.
Представник відповідача підтримує позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази, суд встановив:
Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шостка-тепло» (відповідач, покупець) 02.12.2013 був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 1749/14-БО-29, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах даного договору.
Пунктом 5.2 вказаного договору сторони визначили ціну за 1000 куб. м. газу.
Згідно п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Договір № 1749/14-БО-29 від 02.12.2013 підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками сторін, відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 628 та 639 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку.
До вказаного договору сторонами укладались додаткові угоди № 1 від 31.01.2014, № 2 від 29.04.2014, № 3 від 22.05.2014, № 4 від 13.06.2014, № 5 від 22.09.2014, № 6 від 21.11.2014, № 7 від 18.12.2014, якою змінювались умови договору щодо ціни газу за 1000 куб. м.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до договору № 1749/14-БО-29 від 02.12.2013 виконав, що підтверджується матеріалами справи. Факт поставки природного газу відповідачу підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи Актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, від 30.11.2014, від 31.12.2014, підписаними повноважними представниками сторін та скріплених печатками сторін.
Відповідач свої зобов'язання за договором № 1749/14-БО-29 від 02.12.2013 виконав неналежним чином, а саме оплату за отриманий природний газ здійснював не вчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на свою користь основного боргу у розмірі 292 637 грн. 88 коп.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнає позовні миги частково в частині суми основного боргу у розмірі 288 637 грн. 88 коп., зазначаючи, що 4 000 грн. 00 коп. були сплачені на користь позивача згідно платіжних доручень № 375 від 02.02.2016 та № 359 від 27.01.2016.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.
Аналогічна норма щодо виконання зобов'язань міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач порушив вимоги вищевказаних норм та умови укладеного між сторонами договору № 1749/14-БО-29 від 02.12.2013, а саме допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.
Враховуючи сплату відповідачем на користь позивача 4 000 грн. 00 коп. згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень № 375 від 02.02.2016 та № 359 від 27.01.2016 ще до порушення провадження у справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 288 637 грн. 88 коп., в іншій частині основного боргу відмовлено.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Крім того, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання до учасника господарських відносин застосовуються штрафні санкції, які відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України застосовуються у розмірі, встановленому законом або договором.
Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, за несвоєчасну оплату отриманого відповідачем природного газу, позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача пені у розмірі 83 359 грн. 81 коп., 144 629 грн. 73 коп. інфляційних втрат та 9 297 грн. 66 коп. 3% річних.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 договору, відповідач зобов'язується, крім суми заборгованості, сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно до п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Відповідач у відзиві зазначає, що 11.12.2007 господарським судом Сумської області була винесена ухвала по справі № 7/314-07, якою була введена процедура розпорядження майном та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому, згідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», на його думку, позивач не правомірно нараховує пеню, 3% річних та інфляційні.
Заперечення відповідача визнаються судом необґрунтованими та до уваги не приймаються, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Таким чином, що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, похідними від основного зобов'язання.
Тому, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій ґрунтується на законі.
Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-XII лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Ця правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 26 лютого 2013 року у справі № 2134а13 та у постановах від 4 липня 2011 року, 7 травня, 11 червня та 1 жовтня 2012 року (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12 та 21-298а12 відповідно), яка повинна бути врахована при винесенні рішення, відповідно до ст. 82 ГПК України.
Враховуючи порушення відповідачем строків виконання зобов'язань, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 144 629 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 9 297 грн. 66 коп. 3% річних та 83 359 грн. 81 коп. пені є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шостка-тепло» (вул. Орджонікідзе, 3, м. Шостка, Сумська область, 42000, код 32478934) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 288 637 грн. 88 коп. основного боргу, 144 629 грн. 73 коп. інфляційних втрат, 9 297 грн. 66 коп. 3% річних, 83 359 грн. 81 коп. пені, 7 888 грн. 88 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 29.03.2016
СУДДЯ Б.І. ЛИХОВИД