Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" березня 2016 р.Справа № 922/4174/15
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Калініченко Н.В.
судді: Новікова Н.А. , Ємельянова О.О.
при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.
розглянувши справу
за позовом Прокурор м. Харкова, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держземагентства у Харківській області, м. Харків, Управління Держземагенства у м. Харкові, м. Харків
до Харківська міська рада, м. Харків, Управління Держгеокадастру у м. Харкові, м. Харків 3-я особа, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, м. Харків; ОСОБА_4, м. Харків; ОСОБА_5, м. Харків; ОСОБА_6, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту
за участю представників:
прокурора - Кондратюк Н.А., за посв. № 023324 від 03.12.2013 р.
третя особа, Головне управління Держземагенства у Харківській області - не з'явився
третя особа, Управління Держземагентства у м. Харкові - не з'явився
першого відповідача - Максимовський С.О., дов. № 08-11/7812/2-15 від 30.12.2015 р.
другого відповідача - не з'явився
третя особа, Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна - Босенко С.В., дов. б/н від 05.06.2013 р.
третя особа, ОСОБА_4 - не з'явився
третя особа, ОСОБА_5 -не з'явився
третя особа, ОСОБА_6 -ОСОБА_8, за дов. б/н від 09.12.2015 р.
за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась
Прокурор міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Харківської міської ради, про визнання незаконним та скасування п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23 лютого 2011 року № 154/11 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 27 вересня 2012 року площею 11,4704 га, яка розташована по АДРЕСА_1. Також прокурор просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що пункт 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії 6 скликання "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23 лютого 2011 року № 154/11 суперечить вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСУ від 30 квітня 1985 року, а підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 27 вересня 2012 року є саме п. 12.1 додатку 1 до вказаного вище рішення, в зв'язку з чим відповідний державний акт на право власності не відповідає законності та порушує права власника.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 липня 2015 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/4174/15. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 серпня 2015 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Державну інспекції сільського господарства в Харківській області. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління Держземагентства у Харківській області. Задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду спору на 15 днів, продовжено строк розгляду справи до 02 жовтня 2015 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2015 року для розгляду справи № 922/4174/15 призначено судову колегію. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 01 жовтня 2015 року для розгляду даної справи визначено колегію суддів, а саме головуючий суддя - Калініченко Н.В., судді: Новікова Н.А, Інте Т.В.
02 жовтня 2015 року ухвалою господарського суду Харківської області задоволено клопотання представника третьої особи, Головного управління Держземагенства у Харківській області, про подальший розгляд справи № 922/4174/15 без участі представника зазначеної третьої особи. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління Держземагентства у м. Харкові та відкладено розгляд даної справи до 26 жовтня 2015 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 листопада 2015 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Управління Держгеокадастру у м. Харкові.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 листопада 2015 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахову Галину Іванівну; ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6.
З 22 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року провадження у справі № 922/4174/15 було зупинено.
29 лютого 2016 року протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду справи № 922/4174/15 проведено заміну судді Інте Т.В. на Ємельянову О.О., підставою автоматичної зміни складу колегії стало перебування судді Інте Т.В. у відпустці.
Відповідно до приписів ч. 4 п. 3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р., у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу) розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 лютого 2016 року відкладено розгляд справи до 21 березня 2016 року.
В призначене судове засідання 21 березня 2016 року з'явився прокурор, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд долучити до матеріалів справи лист, відповідно до якого просить у випадку, якщо судом буде встановлено, що строк позовної давності пропущено, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України визнати причини пропуску поважними. Даний лист судом долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 9315 від 21 березня 2016 року.
Представник першого відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. та ОСОБА_6, також заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Решта учасників судового процесу своїх уповноважених представників в засідання суду не направила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення та поштовими повідомленнями з відміткою поштової установи "за закінченим терміном зберігання" (т.с. 1 арк.спр. 64, 99,100, 113, 114, 129, 131, 132, 198, 199, 201, 217, 254, 255, 258; т.с. 2 арк.спр. 7, 203, 204; т.с. 3 арк. спр. 101, 102, 103, 104, 106, 110-117, 122, 124-131, 132-139, 145-151, 188, 189, 208, 209, 210, 211, 213, 215; т.с. 4 арк. спр. 115, 116, 117, 120, 122, 123, 124, 127-132, 135-141, 142-148).
Як визначено у п. п. 3.9. та 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомлення суду стороною, а у разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважаються, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Так, процесуальні документи у даній справі (ухвали суду) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.
Таким чином, суд вважає, що усі учасники судового процесу повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але не всі з'явилися в засідання суду, водночас судом вжито всі заходи для належного повідомлення усіх учасників судового процесу про час та місце розгляду справи.
Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали ( пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.
При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.
Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи
Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.
В судовому засіданні 21 березня 2016 року прокурор, представник першого відповідача та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г.І. та ОСОБА_6, не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17 лютого 2010 року (номер запису 1480102000) було зареєстровано ОК "ЖБК "Колонтроповс".
23 лютого 2011 року 5 сесія Харківської міської ради 6 скликання (перший відповідач) прийняла рішення № 154/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" (т.с 1 арк. спр. 18). Вказане рішення було направлено першим відповідачем на адресу прокурора міста Харкова листом від 24 березня 2011 року (т.с. 1 арк. спр. 233).
На підставі вказаного рішення Харківської міської ради, Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м. Харкові) ОК "ЖБК "Колонтроповс" видано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 572606 від 27 вересня 2012 року, який зареєстрований в книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Як зазначає прокурор, у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 лютого 2011 року "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" № 154/11 надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Колонтроповс" у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 11.4704 га (в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості № 11/11 від 22.02.2011 року) по АДРЕСА_1 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.
За наслідками проведеної перевірки прокурор звернувся з даним позовом до суду в обґрунтуванні якого (позову) посилався на невідповідність спірного рішення (предмет провадження у даній справі) нормам ст. 41 Земельного кодексу, ст. ст. ст.. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуту. Прокурор вказав, що під час прийняття спірного рішення Харківська міська рада зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК України та Примірного статуту; що Харківська міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, в зв'язку з тим, що рішення про створення ОК "ЖБК "Колонтроповс" та список його членів, у разі створення саме ЖБК, повинен був бути затверджений виконавчим комітетом Харківської міської ради; відповідно до абз. 1 п. 8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року № 470, облік таких громадян здійснює виконавчий комітет саме Харківської міської ради; Статут ОК "ЖБК "Колонтроповс" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті. Крім того прокурор вказує на те, що ОК "ЖБК "Колонтроповс" не є житлово-будівельним кооперативом, в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗК України. Вказаний кооператив, на думку прокурора, є фактично обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідають вимогам до житлово-будівельного кооперативу.
У зв'язку з викладеним, прокурор просить суд: визнати незаконним та скасувати п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23.02.2011 року № 154/11; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 вересня 2012 року площею 11,4704 га, яка розташована по АДРЕСА_1.
Суд, дослідивши матеріали справи та подані учасниками судового процесу докази, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України - земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.
Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Згідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень Харківської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить, в тому числі, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 4 закону України "Про кооперацію", кооперація базується на таких основних принципах: добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації; соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва; рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос); вільного вибору напрямів і видів діяльності; демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій; безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.
Згідно ст. 8 Закону України "Про кооперацію" - статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству. Членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу (ст. 10 вказаного закону).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України", - закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" акти законодавства Союзу РСР застосовуються на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України, лише з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Враховуючи викладене, положення Примірного статуту та ЖК УРСР (в частині, що стосується створення та діяльності житлово-будівельних кооперативів) підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечить приписам Закону України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV, який набрав чинності 27 серпня 2003 року.
Зазначене підтверджується також і приписами пунктів 2, 3, 4 ст. 41 Закону України "Про кооперацію", відповідно до яких кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. До приведення статутів у відповідність із цим Законом кооперативи та кооперативні об'єднання керуються положеннями діючих статутів у частині, що не суперечить цьому Закон, Кабінету Міністрів України протягом року з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Як вказано судоми вище в даному рішенні, статут "ЖБК "Колонтроповс" було затверджено загальними зборами від 16 лютого 2010 року і проведено його державну реєстрацію 17 лютого 2010 року, тобто у відповідності до Закону України "Про кооперацію", який був чинним на момент створення вказаного ЖБК, оскільки вказаний Закон є спеціальною нормою, а Житловий кодекс УРСР та Примірний статут (затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985) - загальною нормою. Тобто, положення Примірного статуту та ЖК УРСР в частині створення та діяльності житлово-будівельного кооперативу підлягають застосуванню виключно в тій частині, що не суперечать приписам Закону України "Про кооперацію". Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).
Оскільки державна реєстрація ОК "ЖБК "Колонтроповс" на час розгляду справи не визнана недійсною у встановленому законом порядку, суд не приймає посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Колонтроповс" та вважає, що установчі документи ОК "ЖБК "Колонтроповс" відповідали вимогам законодавства, чинного на момент його (ЖБК) створення.
Посилання прокурора на обов'язок Харківської міської ради з'ясувати мету та підставу створення ЖБК, порядок організації його діяльності, правовий статус відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК, як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України (постанова Верховного суду України від 17.04.2014 року у справі № 21-195а14) не знайшли свого документального підтвердження, оскільки у наведеній постанові підставами позову були інші відносини, а саме - надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад. В свою чергу, оскільки Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб, вона не наділена повноваженнями контролю за дотриманням порядку створення юридичних осіб.
Посилання прокурора на те, що ОК "ЖБК "Колонтроповс" фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, не ґрунтується на жодних правових нормах.
Згідно з п. 2.6. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди або безоплатно у власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до умов п. 3.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, кооператив організується з метою забезпечення житлом будівництва або придбання багатоквартирного жилого будинку (будинків) та інших об'єктів нерухомого майна, в тому числі нежитлових будівель, або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, присадибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками) та іншими об'єктами нерухомого майна.
Статтею 2 Закону України "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив, як кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.
Згідно із ст. 6 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торгівельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Відповідно до п. 3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання" затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 р. № 97 визначено, термін Кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Таким чином, твердження прокурора про те, що "ЖБК "Колонтроповс" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.
Отже, найменування обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Колонтроповс" визначає його тип та напрям діяльності, відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативів, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу", затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.2004 р. № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.
Правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:
1) невідповідність актам цивільного законодавства;
2) порушення цивільних прав або інтересів.
Невідповідність у даному позові спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться до недотримання ОК "ЖБК "Колонтроповс", під час здійснення державної реєстрації, вимог законодавства - ЖК УРСР в частині передбачення можливості юридичних осіб бути членами кооперативу, передбачення можливості членів кооперативу бути членами кількох кооперативів, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та викладених норм законодавства, створення ОК "ЖБК "Колонтроповс" відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", який є спеціальною нормою, і нормами якого визначена іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.
У Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) у справа № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційним судом, зокрема, зазначено:
"Конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб'єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов'язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).
Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Порівняльний аналіз змісту положень пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року і пункту 6 Перехідних положень Кодексу свідчить, що в першому акті йдеться про оформлення права на земельну ділянку громадянами, підприємствами, установами та організаціями, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу Української РСР (грудень 1990 р.), а в другому - про переоформлення права постійного користування земельними ділянками. Ні в Кодексі, ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів "оформлення" і "переоформлення", не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності "оформлення" і "переоформлення" прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.
Закони, інші нормативно-правові акти, які визначають порядок реалізації встановлених Конституцією України та міжнародними договорами прав і свобод людини і громадянина, в тому числі порядок набуття права власності, не повинні звужувати, заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежувати ці права і свободи. Порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення цього права у громадян.
Отже, порядок переоформлення права користування земельною ділянкою має бути врегульований у чинному Кодексі або інших законах шляхом визначення об'єктів, суб'єктів та основних стадій набуття прав на земельні ділянки".
Тобто, в даному випадку, законодавча невизначеність застосування норм законодавства негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Водночас саме від правильного визначення - залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.
Виходячи з викладеного вище, зокрема ст. 3 Закону України "Про правонаступництво України", постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", Рішення Конституційного суду України у справа № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, саме Закон України "Про кооперацію", який був чинним на момент створення вказаного ЖБК (ЖБК створено в лютому 2010 року), є спеціальною нормою, якою слід керуватись при створенні ЖБК, Житловий кодекс УРСР з врахуванням Примірного статуту, який затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985, є загальною нормою, і які підлягають застосуванняю саме в тій частині, де вони не суперечать названому Закону.
Таким чином, посилання прокурора щодо недотримання першим відповідачем законодавства України під час прийняття спірного рішення ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні нормами закону, оскільки позиція прокурора грунтується на довілному тлумаченні норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Також судом встановлено, що рішення міської ради про надання (виділення) земельної ділянки закінчило свою дію з отриманням правовстановлюючих документів ОК "ЖБК "Колонтроповс".
У своїй постанові від 11.11.2014 року у справі № 21-465а14 Верховний Суд України зазначив, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Статтею 111-28 ГПК України встановлено, що рішення Верховного суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України.
Таким чином, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачем норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної заяви в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23 лютого 2011 року № 154/11.
Розглянувши позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним державного акту НОМЕР_3 від 27 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 11,4704 га, яка розташована по АДРЕСА_1, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 11.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
Аналогічна позиція викладена Верховним судом України в ухвалі від 08 червня 2011 року у справі № 6-20570св09.
Положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.
Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.09.2012 року у справі № 6-71цс12.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку № НОМЕР_3 від 27 вересня 2012 року, загальною площею 11,4704 га, яка розташована по АДРЕСА_1, є похідною від вимоги про визнання недійсним та скасування п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23 лютого 2011 року № 154/11.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування п. 12.1 додатку 1 до рішення 5 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 23 лютого 2011 року № 154/11, суд не вбачає підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним державного акту № НОМЕР_3 від 27 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 11,4704 га, яка розташована по АДРЕСА_1.
Крім того суд вважає за необхідне також зазначити наступне:
У зв'язку із прийняттям Верховною радою України Закону України "Про ратифікацію Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод" 1950 року (далі - Конвенція) Першого протоколу та Протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 Конвенції", поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" з огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього закону Україна повністю визнає не своїй території дію приписів Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Водночас, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Отже, у зв'язку із ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам , здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали суду з будь-якої справи, що перебувала в його проваджені.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.
Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.
Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.
Рішенням Європейського суду з права людини від 24.06.2003 №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
У справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Суд, розглянувши заяви: прокурора про визнання причин пропуску позовної давності поважними; Харківської міської ради та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_6, про застосування наслідків спливу строків позовної давності, зазначає наступне.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положенням ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідності до ч. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог прокурора, а тим самим встановивши відсутність порушеного права на захист якого прокурором спрямовано даний позов, заява прокурора про визнання причин пропуску позовної давності поважними, заяви Харківської міської ради та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_6, про застосування наслідків спливу строків позовної давності не підлягають задоволенню
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Таким чином, в даному випадку судовий збір покладається на прокурора, проте оскільки п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір (в редакції Закону, що була діючою станом на момент звернення прокурора з позовом до суду) органи прокуратури звільнено від сплати судового збору, судовий збір не стягується.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 44, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено 28.03.2016 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя Н.В. Калініченко Н.А. Новікова О.О. Ємельянова
справа № 922/4174/15