79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.03.2016р. Справа№ 914/209/16
Господарський суд Львівської області у складі
Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів
до відповідача: Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м.Львів
про стягнення заборгованості
ціна позову: 416989,96грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився
Суть спору:
Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» про стягнення 416989,96грн. заборгованості, в тому числі 311048,50грн. боргу за активну електроенергію, 3119,48грн. боргу за реактивну електроенергію, 81618,80грн. пені, 4695,40грн. трьох відсотків річних, 16507,78грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 21.01.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду в судовому засіданні на 09.02.2016р. В судовому засіданні 09.02.2016р. оголошувалась перерва. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі від 01.03.2016р. Строк розгляду спору продовжувався за клопотаннями представника Позивача з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду від 01.30.2016р. по даній справі.
Представникам Сторін по явці оголошено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.
Заяв про відвід судді чи колегії суддів не надходило.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; впродовж розгляду справи позовні вимоги підтримав повністю.
Впродовж розгляду справи Позивачем подано наступні документи:
- 09.02.2016р. клопотання (вх.№5103/16), у якому повідомляє про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України та просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку;
- 01.03.2016р. клопотання (вх.№8498/16), у якому з підстав погашення Відповідачем суми основного боргу, стягнення якої є предметом спору у справі, просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 311048,50грн. боргу з оплати активної електроенергії та 3119,48грн. боргу з оплати реактивної електроенергії на підставі пункту 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору;
- 02.03.2016р. клопотання (вх.№1198/16), у якому просить суд продовжити процесуальний строк розгляду справи в порядку статті 69 ГПК України;
- 17.03.2016р. клопотання (вх.№11164/16), у якому на виконання вимог ухвали суду просить суд долучити до матеріалів справи документи згідно переліку.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, 21.03.2016 року подав клопотання (вх. №11806/16), у якому з підстав неможливості забезпечення явки повноважного представника в судове засідання просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
Впродовж розгляду справи Відповідачем подано наступні документи:
- 05.02.2016р. відзив (вх.№4775/16) з додатками згідно опису, у якому зазначає: заборгованість виникла з підстав відсутності належного фінансування; частково оплачено основний борг; а також просив суд надати Сторонам час для врегулювання спору у добровільному порядку.
- 18.02.2016р. клопотання (вх.№6658/16) з додатками, у якому просить суд зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на 50% та відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
- 18.02.216р. письмові пояснення (вх.№6663/16) з додатками згідно опису, у яких повідомляє про сплату суми основної заборгованості, стягнення якої є предметом спору у справі.
Щодо поданого Відповідачем 01.03.2016 року за вх. №11806/16 клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає, що приписами частин першої та третьої статті 69 ГПК України встановлено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Відповідно до частин першої та третьої статті 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Суд, оглянувши і дослідивши матеріали справи і подане Відповідачем клопотання (від 01.03.2016 року вх. №11806/16) про відкладення розгляду справи відхиляє його з підстав закінчення законодавчо встановленого строку розгляду справи, а також того, що Відповідачем до вказаного клопотання не додано жодних належних і допустимих доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України в підтвердження обставин, на які Відповідач у своєму клопотанні як на підставу неможливості забезпечення явки повноважного представника в судове засідання і відкладення розгляду справи.
При цьому суд бере до уваги те, що згідно вимог ст.28 ГПК України, Сторона не обмежена однією особою при здійсненні представництва. Також суд зазначає, що Відповідачем впродовж розгляду справи подано відзив, надано пояснення; у клопотанні відсутні будь-які доводи щодо необхідності подання нових доказів чи заявлення нових доводів.
Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Розглянувши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» перейменоване з Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго» відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», що підтверджується, зокрема, 1.1. Статуту ПАТ «Львівобленерго», затвердженого Протоколом Загальних зборів акціонерів ПАТ «Львівобленерго» від 20.03.2014р. №11, зареєстрованого 28.03.2014р.
Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» перейменоване з Державного підприємства «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Львівської області».
31.03.2006р. між Позивачем (Постачальник) та Відповідачем (Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №60447 (переіменовано згідно Додаткової угоди від 30.05.2006р. на №68756) (надалі - Договір) із додатковими угодами від 30.05.2006р. та від 19.03.2007р., відповідно до якого (п.1.1) Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору; точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 «Однолінійна схема».
Відповідно до п.2.3.3 Договору, Споживач зобов'язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії»; здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатком №7а (7б) «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» (п.2.3.4).
Як зазначено в п.2 Додатку №2 від 16.02.2012р. до Договору, розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 19 числа поточного місяця та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться Споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у Договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії.
У п.6 Додатку №2 від 16.02.2012р. до Договору зазначено, що рахунки на оплату платежів, передбачених даним Договором, виписуються Постачальником електричної енергії та надаються Споживачу; тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку; дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що спірні питання та розбіжності виконання умов Договору, щодо яких Сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.
У п.9.4 Договору зазначено, що Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2006 року; Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із Сторін іншої про припинення його дії або перегляд його умов.
Згідно викладених у позовній заяві доводів Позивача, Відповідачем отримано під підпис рахунки Позивача за активну електроенергію за наступні місяці: січень 2015р. від 21.01.2015р. №300401/41457-1 на суму 237301,80грн.; лютий 2015р. від 23.02.2015р. №300402/43744-1 на суму 374109,76грн.; березень 2015р. від 20.03.2015р. №300403/45848-1 на суму 431717,79грн.; квітень 2015р. від 20.04.2015р. №300504/48059-1 на суму 448173,04грн.; травень 2015р. від 21.05.2015р. №300505/50149-1 на суму 377819,58грн.; червень 2015р. від 22.06.2015р. №300506/52287-1 на суму 398485,88грн.; липень 2015р. від 21.07.2015р. №300507/54221-1 на суму 425835,35грн.; серпень 2015р. від 21.08.2015р. №300508/56532-1 на суму 468316,12грн; вересень 2015р. від 21.09.2015р. №300509/59110-1 на суму 495115,62грн.; жовтень 2015р. від 21.10.2015р. 3300510/61656-1 на суму 525178,51грн.; листопад 2015р. від 23.11.2015р. №300511/63715-1 на суму 724190,70грн. а також за реактивну електроенергію за наступні місяці: січень 2015р. від 21.01.2015р. №300301/41458-2 на суму 328,97грн.; лютий 2015р. від 23.02.2015р. 3300302/4,745-2 на суму 393,61грн.; березень 2015р. від 20.03.2015р. №300303/45849-2 на суму 1851,97грн.; квітень 2015р. від 20.04.2015р. №300304/48060-2 на суму 781,10грн.; травень 2015р. від 21.05.2015р. 3300305/50150-2 на суму 1173,49грн.; червень 2015р. від 22.06.2015р. №300306/52288-2 на суму 1606,47грн; липень 2015р. від 21.07.2015р. №300307/54222-2 на суму 2058,62грн.; серпень 2015р. від 21.08.2015р. №300308/56533-2 на суму 3119,48грн.; вересень 2015р. від 21.09.2015р. №300309/59111-2 на суму 3694,06грн.; жовтень 2015р. від 21.10.2015р. №300310/61657-2 на суму 3689,47грн.; листопад 2015р. від 23.11.2015р. №300311/63716-2 на суму 4339,22грн. Належним чином завірені копії вказаних рахунків наявні в матеріалах справи.
Матеріалами справи встановлено та підтверджено Сторонами, в тому числі представниками Сторін впродовж розгляду справи, що рахунки на оплату спожитої електричної енергії за період з січня 2015р. по листопад 2015р. отримані Відповідачем особисто, однак їх оплата здійснювалась невчасно та не у повному обсязі.
Проте, згідно доводів Позивача, зазначені вище рахунки Відповідачем оплачувались із порушенням порядку та строку здійснення платежів, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставленої за Договором активної та реактивної електроенергії в розмірі 311048,50грн та 3119,48грн відповідно.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пунктом 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. (із змінами та доповненнями) (надалі - Правила) передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.
Пунктом 5.1 Правил передбачено, що договір на постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між Постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і Споживачем та визнає зміст правових відносин, прав та обов'язків Сторін.
Приписами підп.1 п.10.2 Правил передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний користуватись електричною енергією для власних потреб виключно на підставі договору.
Приписами ч.1 ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику» (далі - Закону) встановлено, що Споживачі, які купують електричну енергію у Енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку.
Статтею 26 Закону передбачено, що Споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії; Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною енергією.
Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).
У відповідності до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом, вбачається із матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні представниками Сторін, Відповідачем після порушення провадження у справі Платіжними дорученнями від 09.02.2016р. №252 на суму 311048,50грн. та №253 на суму 3119,48грн. здійснено погашення суми основного боргу з оплати активної та реактивної електроенергії за Договором.
З підстав наведеного Позивачем 01.03.2016р. подано клопотання (вх. №8498/16), у якому просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 311048,50грн. основного боргу з оплати поставленої активної електроенергії та 3119,50грн. - з оплати реактивної електроенергії на підставі пункту 1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.
Згідно п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Приписами п.4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова) передбачено, що перелік підстав припинення провадження у справі (ст.80 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п.4.2. Постанови).
Відповідно до п.4.4 Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 311048,50грн. боргу за активну електроенергію, 3119,48грн. боргу за реактивну електроенергію; беручи до уваги здійснену впродовж розгляду справи повну оплату Відповідачем основного боргу, суд приходить до висновку, що провадження у справі в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 311048,50грн. боргу з оплати поставленої активної електроенергії та 3119,48грн. боргу з оплати поставленої реактивної електроенергії слід припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
Щодо стягнення 81618,80грн. пені.
У п.4.2.1 Договору встановлено, що Споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Пунктом 7 Додатку від 16.02.2012 року №2 до Договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Перевіривши правильність проведених Позивачем розрахунків пені суд зазначає, що такі Позивачем проведено невірно, оскільки неповно враховано положення п.6 Додатку №2 від 16.02.2012р. до Договору в частині періоду для оплати отриманих рахунків - має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Крім того, Позивачем неповно враховано вищенаведені положення ч.5 ст. 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок суми пені, яку належить стягнути з Відповідача на користь позивача за порушення порядку та строку оплати поставленої за Договором електроенергії (як активної, так і реактивної) суд встановив, що сума пені за прострочення оплати активної електроенергії за період з 01.06.2015 року по 30.11.2015 року становить 80431,34грн., реактивної - 618,43грн.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу; перевіривши правильність проведених розрахунків пені, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 81618,50грн. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 81049,77грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо стягнення 4695,40грн. 3% річних та 16507,78грн. інфляційних втрат.
Відповідно до п.7 Додатку №2 від 16.02.2012р. до Договору, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням індексу інфляції з весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.
Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність проведених Позивачем розрахунків пені суд зазначає, що такі Позивачем проведено невірно, оскільки неповно враховано положення п.6 Додатку №2 від 16.02.2012р. до Договору в частині періоду для оплати отриманих рахунків - має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку. Крім того, Позивачем неповно враховано вищенаведені положення ч.5 ст. 254 ЦК України.
Здійснивши перерахунок сум трьох відсотків річних за період з 01.06.2015р. по 30.11.2015р. та інфляційних нарахувань за періоди з 01.06.2015р. по 30.06.2015р., які Позивач просить суд стягнути з Відповідача, суд дійшов висновку, що сума трьох відсотків річних за прострочення оплати активної електроенергії становить 4629,72грн., реактивної - 36,84грн.; інфляційні втрати з прострочення оплати активної електроенергії - 17614,22грн, реактивної - 150,46грн.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 4695,40грн. 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 4666,56грн.; в решті позовних вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити. Вимоги ж Позивача щодо стягнення з Відповідача 16507,78грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю; при цьому суд зазначає, що за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ч.1 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.
Щодо поданого Відповідачем 18.02.2016р. за вх.№6658/16 клопотання про зменшення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання на 50 відсотків та відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців суд зазначає, що, у відповідності до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відтак, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні доводи про завдані збитки, суд не вправі застосовувати наведену норму законодавства при вирішенні даного спору.
Проте, суд зазначає, що відповідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Крім того, відповідно до п.п.3 та 6 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також відстрочити чи розстрочити виконання рішення.
Винятковість в даному випадку обґрунтовується тим, що Відповідач належить до державного сектору економіки, відтак вина, за яку настає відповідальність у вигляді стягнення пені, Відповідача є неповною, оскільки проведення ним розрахунків за Договором залежить, в тому числі, від державного фінансування.
Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Згідно п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.01.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.
З врахуванням вищенаведеного, зокрема визнання Відповідачем суми заборгованості, яка є предметом спору у справі, погашення до винесення рішення у справі суми основного боргу, фінансове становище Відповідача, збитковість діяльності Відповідача, відсутність порушення інтересів третіх осіб, завданих порушенням порядку та строку здійснення оплати поставленої за Договором електроенергії, суд дійшов висновків про те, що клопотання Відповідача від 18.02.2016р. вх.№6658/16 про зменшення розміру пені та відстрочення виконання рішення у справі слід задоволити частково, зменшити розмір пені на 30 відсотків, стягнути з Відповідача на користь Позивача 56734,84грн. пені та відстрочити виконання рішення у справі на 2 місяці з моменту набрання ним законної сили.
Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
22.03.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний (з врахуванням вихідних) 28.03.2016р.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1533,36грн. судового збору. При цьому суд враховує вищенаведені доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення пені та зазначає, що судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на Відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Суд також зазначає, що відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, проте, клопотання про повернення сплаченого судового збору станом на час винесення рішення суду не заявлено та не подано.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4,7 ЗУ «Про судовий збір», ст.ст. 4, 45, 47, 33, 38, 43, 49, 75, 80, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.35; ідентифікаційний код 22380635) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, буд.3; ідентифікаційний код 00131587) 311048,50грн. боргу з оплати поставленої активної електроенергії та 3119,48грн. боргу з оплати поставленої реактивної електроенергії припинити на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмета спору.
3. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, Львівська область, м.Львів, вул.Стрийська, буд.35; ідентифікаційний код 22380635) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» (79026, Львівська область, м.Львів, вул.Козельницька, 3; ідентифікаційний код 00131587) 56734,84грн. пені, 4666,53грн. трьох відсотків річних, 16507,78грн. інфляційних втрат та 1533,36грн. судового збору з відстрочкою виконання рішення на 2 місяці з моменту набрання ним законної сили.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т. Б.