Кіровоградської області
24 березня 2016 рокуСправа № 912/511/16
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Шевчук О.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/511/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград
про стягнення 71740,94 грн
за участю представників:
від позивача - Новикова О.І., довіреність № 678-3-15 від 25.12.2015;
від відповідача - ОСОБА_1 (особисто), адвокат Усатенко В.Ю., договір про надання правової допомоги від 10.03.2016 року, посвідчення № 123 від 26.02.2016.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Делівері" (надалі - ТОВ "Делівері") звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1) збитків в сумі 71740,94 грн, завданих внаслідок втрати вантажу під час перевезення.
Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення, що полягає у неналежному виконанні останнім свого обов'язку з доставки вантажу в пункт призначення та його врученні отримувачу.
Ухвалою господарського суду від 17.02.2016 позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 912/511/16. Справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.03.2016 та витребувано від сторін докази, необхідні для вирішення спору по суті.
У судовому засіданні 10.03.2016 оголошувалась перерва до 24.03.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач подав відзив на позов, згідно якого позов не визнав та просить в його задоволенні відмовити. Не заперечуючи факту викрадення частини вантажу, який було прийнято до перевезення, відповідач не визнав факту заподіяння позивачу збитків на загальну суму 71740,94 грн. За твердженням відповідача, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що ним було надано до перевезення ноутбук АSUS вартістю 11175,90 грн та комп'ютер Brain Z200 вартістю 7685,04 грн; не доведено також факту заподіяння збитків клієнтам ТОВ "Делівері" в загальній сумі 52880,00 грн.
У судовому засіданні 24.03.2016 представник позивача позов підтримав в повному обсязі; відповідач та його представник вимоги позивача не визнали.
Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, наведені в обґрунтування підстав позову і заперечень порти позовних вимог, господарський суд
24.02.2015 між ТОВ "Делівері" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) складено заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №142216 (надалі - заявка №142216, а.с.8, 33). Відповідно до цієї заявки відповідач взяв на себе зобов'язання виконати перевезення вантажу для замовника за маршрутом через контрольні точки Кіровоград - Умань. Місцем завантаження визначено: склад Кіровоград-транзит, що розташований за адресою: м. Кіровоград, вул. Джерельна, 86; кінцевим пунктом доставки вантажу визначено склад Умань-транзит, що розташований за адресою: м. Умань, вул. Індустріальна, 14.
Відповідно до заявки №142216 перевізник використовує автомобіль "РЕНО", державний номер - НОМЕР_1. Виконання цієї заявки доручено водію перевізника - ОСОБА_4.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно товарно-транспортної накладної №9991109400000000811 від 24.02.2015 та супровідного листа до неї (а.с. 9-11, 34-36) водієм відповідача було прийнято до перевезення вантаж у кількості 99 вантажних місць за 41 декларацією.
Однак, при отриманні вантажу за адресою призначення, визначеною в заявці №142216 (м. Умань, вул. Індустріальна, 14), на складі Умань-транзит, було виявлено, що на автомобілі перевізника відсутня пломба, автомобіль вскрито. При попередньому огляді вантажу було встановлено, що вантаж пошкоджено, певна частина вантажу відсутня, про що 25.02.2015 складено за підписами представників позивача та водія перевізника (а.с.14, 39).
Як зазначає в позовній заяві позивач, в подальшому останнім було встановлено, що серед вантажу відсутні документи, в тому числі ті, що належали ТОВ "Делівері", які були надані до перевезення згідно декларацій: №№0920016281, 0920016306, 0920016307, 0930013276, 0930013285, 0930013287, 0930013296, 0930013304, 1600007131 та ін.
Позивач вважає, що відповідач як перевізник має відшкодувати збитки, заподіяні замовнику під час перевезення вантажу, в розмірі вартості втраченого вантажу, що за розрахунком позивача складає 71740,94 грн.
Відповідно до частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Частинами 1-3 статті 909 цього кодексу унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до частин 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами спору виникли правовідносини, пов'язані зі стягненням з перевізника збитків, завданих внаслідок втрати вантажу під час його перевезення автомобільним транспортним засобом.
Частинами першою та другою статті 924 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Пунктом 15.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (тут і в подальшому в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Правила) передбачено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.
Відповідно до пункту 15.2. Правил невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній, є однією з обставин, яка засвідчується перевізником, вантажовідправником і вантажоодержувачем в акті.
Також пунктом 16.1. Правил визначено, що перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов'язково треба пред'явити йому претензію.
Відповідно до пункту 16.3 глави 16 Правил, претензії, які виникають із перевезення вантажів, включаючи повну або часткову втрату вантажу, порушення строків чи інших умов доставки вантажу, пред'являються перевізнику, з яким укладено договір на перевезення.
За умовами пункту 16.6. Правил претензії на відшкодування збитків за втрату, недостачу, псування або ушкодження вантажу пред'являються по кожному відправленню окремо.
Згідно із вимогами абзаців першого, другого та третього пункту 16.10. Правил до претензії додаються документи, які її обґрунтовують.
Товарно-транспортні накладні та акт, що засвідчують обставини, відповідно до яких настає матеріальна відповідальність, подаються в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях.
До претензії на недостачу вантажу додається розрахунок суми претензії, який слід виконувати з урахуванням норми природних втрат маси вантажу при перевезенні, якщо вона встановлена для цього роду вантажу. Додавання розрахунку суми не обов'язкове, якщо цей розрахунок зроблений у самій претензії.
Тобто у випадку пред'явлення претензії на відшкодування збитків, які виникають із перевезення вантажів (повна або часткова втрата вантажу, порушення строків чи інших умов доставки вантажу), товарно-транспортна накладна є одним з документів, які засвідчують обставини, відповідно до яких настає матеріальна відповідальність перевізника.
Із матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що позивачем претензія в порядку, визначеному розділом 16 Правил , відповідачу не пред'являлась.
Господарський суд враховує також положення пункту 11.1. Правил, згідно якого основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником (пункт 11.7. Правил).
Отже, лише оформлені відповідно до вимог розділів 10, 11 та 15 Правил акти і товарно-транспортні накладні можуть бути належними доказами, що підтверджують матеріальну відповідальність перевізника.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вину боржника. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.
При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання; натомість на нього покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.
Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України). Зазначена правова позиція викладена також в постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2008 у справі №10/75-1390 (3/69-877).
Обов'язок доведення обставин, на які посилається сторона судового процесу як на підставу своїх вимог і заперечень встановлений у частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Вирішуючи спір у даній справі, господарський суд враховує, що саме позивач повинен довести розмір заподіяних відповідачем збитків, протиправну поведінку відповідача та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяними збитками.
Позивач у позовній заяві стверджує, що вантаж у кількості 109 вантажних місць отримано для перевезення водієм перевізника та опломбовано.
Проте, з наданих позивачем доказів вбачається, що відповідач на виконання заявки №142216 згідно товарно-транспортної накладної №9991109400000000811 від 24.02.2015 та супровідного листа до неї прийняв до перевезення вантаж у кількості 99 вантажних місць за 41 декларацією.
Належних доказів на підтвердження того, що відповідачем було прийнято до перевезення 109 вантажних місць позивачем господарському суду не надано.
Позивач стверджує, що відповідачем втрачено наданий Товариством з обмеженою відповідальністю "Делівері" до перевезення ноутбук АSUS вартістю 11175,90 грн (з урахуванням ПДВ) та комп'ютер Brain Z200 вартістю 7685,04 грн (з урахуванням ПДВ). Вартість цього товару позивач підтверджує видатковими накладними №РТУК00500420 від 26.12.2014 та №РТУК00508598 від 31.12.2014.
Крім того, за висновком ТОВ "Делівері", останньому завдані збитки, за відшкодуванням яких звернулись клієнти позивача у зв'язку з втратою вантажу на суму 52880,00 грн. Так, у судовому засіданні 24.03.2016 представником позивача надано господарському суду копію заяви ОСОБА_5 (а.с.52), в якій останній просить або знайти вантаж, недостача якого виявлена при отриманні вантажу, або відшкодувати збитки в розмірі фактичної вартості втраченого вантажу в сумі 52880,00 грн.
Із змісту товарно-транспортної накладної №9991109400000000811 від 24.02.2015 та супровідного листа до неї вбачається, що перевізником прийнято до перевезення певний вантаж, в тому числі: вантаж, відправником якого є безпосередньо ТОВ "Делівері" (пункт 22 супровідного листа), та вантаж, який прийнято до перевезення ТОВ "Делівері" від ОСОБА_6, отримувачем якого є ОСОБА_5 (пункт 30 супровідного листа). Однак, дана накладна не містить інформації про те, який саме вантаж приймався відповідачем до перевезення за цими пунктами. Зазначена накладна не містить інформації, що до перевезення було прийнято належний позивачу ноутбук АSUS та комп'ютер Brain Z200. До того ж, господарський суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно того, що дане обладнання не може важити 0,01 кг, як це зазначено в супровідному листі.
Крім того, в порушення пункту 11.7 Правил товарно-транспортна накладна №9991109400000000811 від 24.02.2015 та супровідний лист не містить всіх обов'язкових відомостей про вантаж, зокрема, в ній відсутня ціна без ПДВ за одиницю, грн, загальна сума з ПДВ, грн.
Із змісту акта огляду кузова автомобіля від 25.02.2015 також неможливо встановити, яка саме частина вантажу була втрачена при перевезенні.
Таким чином, аналізуючи та оцінюючи подані позивачем господарському суду товарно-транспортну накладну №9991109400000000811 від 24.02.2015 із супровідним листом до неї та акт огляду кузова автомобіля від 25.02.2015, господарський суд дійшов висновку, що ці документи не можуть бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності за втрату вантажу.
Крім того, позивачем на підтвердження втрати вантажу 24.03.2016 надано документ по звірянню вантажу (а.с.57-58). Однак, зазначений документ без дати, з численними виправленнями також не підтверджує факту втрати перевізником при перевезенні належних позивачу ноутбука АSUS та комп'ютера Brain Z200 загальною вартістю 18860,94 грн, а також належного ОСОБА_5 товару на суму 52880,00 грн.
До того ж, як встановлено у судовому засіданні 24.03.2016 ТОВ "Делівері" не здійснювало відшкодування вартості втраченого товару в сумі 52880,00 грн вантажоодержувачу - ОСОБА_5
Тобто, позивачем не підтверджено належними доказами того, що останнім понесено витрати в сумі 52880,00 грн, і вони підлягають відшкодуванню, як реально понесені збитки.
Таким чином, позивач не довів суду належними та допустимими доказами фактичного розміру заподіяних відповідачем збитків, протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і заподіяними збитками.
За таких обставин позовні вимоги позивача у даній справі задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
Витрати по сплаті судового збору на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Повне рішення складено 29.03.2016.
Суддя О.Б. Шевчук