ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.03.2016Справа № 910/3224/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "ПРОВІДНА" (далі - Товариство 1) до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (далі - Товариство 2) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 12 041,58 грн.,
за участі представників:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: не з'явилися,
У лютому 2016 року Товариство 1 звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства 2 заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 12 041,58 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2016 року за вищезазначеним позовом порушено провадження в справі № 910/3224/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 березня 2016 року.
10 березня 2016 року відповідачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою суду від 10 березня 2016 розгляд справи відкладено на 24 березня 2016 року.
Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на 24 березня 2016 року, не забезпечив.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 26 лютого 2016 року та про відкладення розгляду справи від 10 березня 2016 року надіслані сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
9 грудня 2014 року в місті Києві по вулиці Богатирській сталась дорожньо-транспортна пригода за участі двох автомобілів, зокрема, відбулось зіткнення автомобіля "TOYOTA ХАЙЛЕНДЕР", державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, з автомобілем "ЗАЗ ТФ698К", державний номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2 Причиною ДТП стало те, що водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "ЗАЗ ТФ698К", державний номерний знак НОМЕР_2, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "TOYOTA ХАЙЛЕНДЕР", державний номерний знак НОМЕР_1, чим порушив пункт 10.9 Правил дорожнього руху України. Дані обставини підтверджуються довідкою ДАІ про обставини ДТП та Відомостями про дорожньо-транспортну пригоду № 9473383, копії яких наявні в матеріалах справи.
Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "TOYOTA ХАЙЛЕНДЕР", державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований автомобіль), який згідно долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 на праві власності, був під його керуванням на час ДТП, та який застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 4 грудня 2013 року № 06/6754637 (далі - договір). Копія цієї угоди наявна в матеріалах справи. Вигодонабувачем за вказаним праовчином є страхувальник.
На підставі вищевказаного, за умовами договору, враховуючи рахунок-фактуру СТО від 6 березня 2015 року № ВДиС-0004744, позивачем складено страховий акт від 11 березня 2015 року № 1, відповідно до якого Товариство 1 розрахувало та виплатило страхове відшкодування у розмірі 12 041,58 грн. на рахунок ремонтного СТО застрахованого автомобіля, що підтверджується платіжним дорученням від 13 березня 2015 року № 0010562.
При цьому, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення застрахованого автомобіля. Матеріали справи не містять доказів заперечень вигодонабувача проти виплати Товариством 1 суми страхового відшкодування на рахунок ремонтного СТО застрахованого автомобіля для відновлення останнього.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Товариство 1, здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Суд відзначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Окрім того, Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015року №3-50гс15.
Із матеріалів справи вбачається, що шкоду заподіяно водієм автомобіля "ЗАЗ ТФ698К", державний номерний знак НОМЕР_2, ОСОБА_2, під час експлуатації вказаного автомобіля. Його вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено постановою Оболонського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, копія якої наявна в матеріалах справи.
На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як особи, що на законних підставах експлуатує автомобіль "ЗАЗ ТФ698К", державний номерний знак НОМЕР_2, застрахована відповідачем на підставі договору (полісу) № АІ/6769372 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб - 50 000,00 грн., франшиза - 0,00 грн., діючий станом на 9 грудня 2014 року).
Отже, Товариство 2, є особою на яку вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "ЗАЗ ТФ698К", державний номерний знак НОМЕР_2, на час ДТП.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, до позивача у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаним ДТП перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 12 041,58 грн.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, внаслідок його пошкодження в ДТП, і також Відповідач не спростував розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АІ/6769372 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду у розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Товариства 1. Отже, до стягнення з відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, у межах ліміту відповідальності відповідача, за вирахуванням суми франшизи, тобто в розмірі 12 041,58 грн.
Відповідач суми страхового відшкодування на користь позивача не виплатив, обґрунтованих заперечень до Товариства 1 не висунув, до суду їх також не подав. Матеріали справи не місять доказів протилежного.
При цьому суд також зауважує, що Товариство 1 отримало право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не було зобов'язано звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2014 року (справа № 3-165гс14), і відповідно до ст. 111-28 ГПК України вона є обов'язковою до застосування та для всіх судів України.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (02160, місто Київ, проспект Возз'єднання, будинок 19, ідентифікаційний код 30968986) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПРОВІДНА" (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 25, ідентифікаційний код 23510137) 12 041 (дванадцять тисяч сорок одну) грн. 58 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 29 березня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко