23 березня 2016 року Справа № 911/2537/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Вовка І.В. (головуючого, доповідача),
Нєсвєтової Н.М., Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватно-орендної агрофірми "Україна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року у справі № 911/2537/15 за позовом державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України" до приватно-орендної агрофірми "Україна" про стягнення заборгованості,
У червні 2015 року позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 169 121,02 грн., 42 749, 09 грн. інфляційних сум та 3 % річних у сумі 9 625,24 грн. у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання з оплати послуг за утримання великої рогатої худоби на підставі договору про надання послуг по утриманню ВРХ від 24.11.2010 року № 56/2010 та відповідних актів наданих послуг за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року
До прийняття рішення у справі позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 146 815,12 грн., 37 028,85 грн. інфляційних сум та 3 % річних у сумі 8 043,30 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 10.09.2015 року (суддя Бацуца В.М.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 146 815,12 грн., а в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року (судді Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та в позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що 24.11.2010 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 56/2010 про надання послуг по утриманню великої рогатої худоби (ВРХ), за умовами якого виконавець зобов'язувався за завданням замовника надавати послуги, перелічені в п. 2.1. цього договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов'язувався провести розрахунок за надані послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Пунктом 2.1 договору визначено характер діяльності виконавця утримання та технологічне обслуговування поголів'я великої рогатої худоби.
Згідно п. 2.2. договору за результатами фактичних робіт виконавця складається Акт прийому-передачі наданих послуг, у якому вказується обсяг, якість та сума виконаних робіт, за цінами погодженими з замовником. Акт підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно п. 3.1. договору вартість послуг обумовлена сторонами та зафіксована в Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що акт про надані послуги підписується сторонами до 15 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надані послуги.
Згідно з п. 3.3. договору замовник зобов'язується перераховувати суму, зазначену в Акті про надані послуги протягом трьох банківських днів з моменту підписання такого акту.
За змістом п. 3.4 договору розрахунок за надані послуги проводиться в грошовій або натуральній формах. Розрахунок у натуральній формі здійснюється продукцією рослинництва або тваринництва.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.1. договору).
У відповідності п. 6.3 договору він може бути розірваний за взаємною згодою сторін. Одностороннє розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених цим договором та законодавством України. Кожна із сторін, згідно п. 6.4. договору, має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, попередньо письмово попередивши про це другу сторону за 15 днів (п. 6.4 договору).
Рішенням господарського суду Київської області від 20.11.2012 року у справі № 7/070-12 за позовом ДСП "Головний селекційний центр України" до ПОА "Україна" про стягнення 474 976,56 грн. заборгованості позов задоволено частково та стягнуто з ПОА "Україна" на користь ДСП "Головний селекційний центр України" 241 186,13 грн. основного боргу, 490,18 грн. 3% річних, розірвано договір від 24.11.2010 року № 56/2010 про надання послуг по утриманню ВРХ, укладений між ДСП "Головний селекційний центр України" та ПОА "Україна"; зобов'язано ПОА "Україна" звільнити приміщення та територію ДСП "Головний селекційний центр України".
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року рішення господарського суду першої інстанції у справі № 7/070-12 скасовано і прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2013 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.12.2012 року, а рішення господарського суду Київської області від 20.11.2012 року залишено в силі.
За твердженням позивача на виконання умов договору ним у період з вересня 2012 року по серпень 2013 року було надано відповідачу послуги по утриманню великої рогатої худоби та інші на загальну суму 353 326,11 грн., на підтвердження чого додано акти виконання робіт (надання послуг), підписані лише виконавцем, та рахунки на оплату.
Відповідачем було частково сплачено послуги у розмірі 206 510,99 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та квитанціями до прибуткового касового ордеру.
Позивач звернувся до відповідача із вимогою від 27.01.2015 року № 27/01-15, у якій просив погасити заборгованість за надані послуги по утриманню великої рогатої худоби у період з червня 2012 року по вересень 2013 року у розмірі 221 495,35 грн, із доданими до неї рахунками на оплату та актами виконаних робіт (наданих послуг).
Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця послуг до замовника про стягнення заборгованості, інфляційних сум та 3% річних у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання з оплати послуг за утримання великої рогатої худоби на підставі договору та актів наданих послуг.
Висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості обгрунтовано доведеністю обставин порушення відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг і наявності правових підстав для їх оплати як за договором, так і за актами надання послуг за спірний період.
Натомість апеляційний господарський суд висновок про стягнення заборгованості, яка виникла після розірвання договору, обгрунтував обов'язком відповідача повернути безпідставно збережене за рахунок позивача майно (грошові кошти) з посиланням на ст. 1212 ЦК України.
Разом з тим, відмовляючи в позові про стягнення інфляційних сум та 3% річних, суди виходили з безпідставності нарахування позивачем цих сум за період до моменту виникнення прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Нормами ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між ДСП "Головний селекційний центр України" та ПОА "Україна" договір № 56/2010 від 24.11.2010 року про надання послуг по утриманню ВРХ, було розірвано в судовому порядку з 25.02.2013 року, тому у період з вересня 2012 року по лютий 2013 року правовідносини між сторонами щодо оплатного утримання великої рогатої худоби регулювались умовами цього договору.
Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що зобов'язання відповідача з оплати послуг з утримання ВРХ після розірвання договору виникло на підставі актів наданих послуг.
Водночас, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про те, що у період з березня 2013 року по серпень 2013 року послуги по утриманню позивачем великої рогатої худоби повинні бути оплаченими відповідачем за правилами ст.1212 Цивільного кодексу України, при цьому посилався на акти наданих послуг на підтвердження обсягу їх надання.
Однак, обидві судові інстанції, зазначивши про те, що надання позивачем послуг з утримання ВРХ на суму 353 326,11 грн. підтверджується актами виконання робіт (надання послуг), не звернули увагу, що ці акти не підписані замовником, і не навели таким обставинам правової оцінки та не з'ясували дійсних прав і обов'язків сторін щодо предмету спору.
Разом з цим, дійшовши висновку про застосування положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли після розірвання договору, суд апеляційної інстанції відхилив доводи та докази відповідача про утримання ним поголів'я ВРХ за власний рахунок в період 25.02.2013 року по 01.09.2013 року як недостовірні, оскільки утримання худоби без доступу до неї є фікцією, взяв до уваги лише пояснення позивача, без належного обгрунтування на підтвердження чи спростування вказаних обставин з посиланням на докази.
До того ж, виходячи з того, що спірні правовідносини виникли, зокрема, з актів про надання послуг, апеляційний господарський суд не навів правового обгрунтування можливості застосування до таких правовідносин ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, вирішуючи даний спір господарські суди попередніх інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України не дали оцінки спірним правовідносинам враховуючи норми матеріального права, які підлягають застосуванню до таких відносин, не з'ясували дійсних правовідносин сторін, які склалися між ними і розглянули даний спір без належного дослідження всіх обставин справи щодо предмету спору.
Таким чином, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу приватно-орендної агрофірми "Україна" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року та рішення господарського суду Київської області від 10.09.2015 року скасувати, і справу № 911/2537/15 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий суддя І.Вовк
Судді Н.Нєсвєтова
М.Черкащенко