21 березня 2016 р. Справа № 902/1/16
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг", м.Жмеринка, Вінницька область
до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Вінниця
про стягнення 73 000,00 грн за договором № 15 від 17.10.2013 р.
За участю секретаря судового засідання Віннік О.В.
За участю представника:
позивача: Старий Микола Миколайович, довіреність № б/н від 26.01.2016 р., паспорт серії НОМЕР_2 виданий Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області 23.03.2004 р.
Поліщук Алла Дмитрівна, довіреність № б/н від 26.01.2016 р., паспорт серії НОМЕР_3 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 04.03.2002 р.
відповідача: ОСОБА_5, довіреність № 181 від 21.03.2016 р., паспорт серії НОМЕР_4 виданий Староміським РВ України у Вінницькій області 10.04.2008 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" подало позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 73 000,00 грн, з яких 70 000,00 грн боргу та 3 000,00 грн штрафу за невиконання зобов'язань за договором № 15 від 17.10.2013 р.
Ухвалою суду від 05.01.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1/16 та призначено її до розгляду на 27.01.2016 р.
Ухвалами суду від 27.01.2016 р. відкладено розгляд справи до 17.02.2016 р., від 17.02.2016 р. до 03.03.2016 р., а від 03.03.2016 р. до 21.03.2016 р. у зв'язку з неявкою відповідача, неподання ним витребуваних доказів.
Також ухвалою від 03.03.2016 р. строк розгляду спору продовжено на 15 днів.
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні 21.03.2016 р. оголошувалась перерва в межах дня з метою надання сторонами додаткових доказів щодо поданого спору та оформлення представником відповідача довіреності на представництво інтересів у нотареіальній формі.
21.03.2016 р. до суду надійшли додаткові докази подані позивачем, а також відзив відповідача в якому остання просить у задоволенні позові відмовити повністю з мотивів наведених у відзиві.
В судовому засіданні після перерви представником відповідача в усному порядку заявлено клопотання про виклик в судове засідання в якості свідків директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" ОСОБА_6 та начальника відділу землеустрою ОСОБА_7 для підтвердження останніми факту надання послуг за договором № 15 від 17.10.2013 р.
Представники позивача щодо поданого клопотання заперечують посилаючись на неможливість встановлення певних обставин в господарському процесі показами свідка та звільнення вказаних осіб з підприємства.
Розглянувши вказане вище клопотання представника відповідача суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з такого.
Згідно з ч.1 ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Із змісту вказаної норми слідує, що чинний ГПК не передбачає такого джерела доказування, як показання свідків, але це не означає неможливості використання як засобів установлення фактичних даних (обставин) у справі письмових та усних пояснень фізичних осіб, яким відомі відповідні дані (обставини), які беруть участь в судовому процесі в якості представників сторін та інших осіб.
Також стаття 30 ГПК надає господарському суду право викликати посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (в тому числі, на вимогу суду, - в письмовій формі). Відповідна норма застосовується в тому разі, коли згадані підприємства (установи, організації, органи) не є сторонами або третіми особами у справі, що розглядається господарським судом.
За усними поясненнями представників позивача попередній керівник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" ОСОБА_6 після звільнення з товариства працює за межами України, а нове місце роботи ОСОБА_7 та її місце проживання невідомі.
Із наявних у справі доказів вбачається, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто Агро Фарминг" являється ОСОБА_8, а начальник відділу землеустрою ОСОБА_7 звільнена із займаної посади з 28.01.2014 р., що підтверджується спеціальним витягом з ЄДРЮОФОП № 21599495 та наказом № 1-к від 28.01.2014 р.
За таких обставин у суду відсутні процесуальні підстави для виклику ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судове засідання для дачі пояснень, оскільки останні не являються представниками та працівниками сторін спору на момент його розгляду в суді.
Також суду невідоме нове місце роботи та місце проживання вказаних осіб, що позбавляє суд можливості здійснити виклик вказаних осіб у порядку ст.30 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Як вбачається із позовної заяви та письмових пояснень, що надійшли до суду 27.01.2016 р. позивач посилається в якості підстави позовних вимог на те, що взяті відповідачем за договором № 15 від 17.10.2013 р. зобов'язання по наданню інформаційно-консультаційних послуг надано не було, а будь-якого реагування зі сторони відповідача на надіслані вимоги не було (а.с.3-6, 31-32, т.1).
В якості нормативно-правової підстави позовних вимог позивач посилається на ч.1 ст.203, ч.ч.1 , 3 ст.215, ч.1 ст.901, ст.905 ЦК України, ч.1 ст.42, ст.43, ч.5 ст.44 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.53 постанови КМ України від 03.12.2008 р. № 1081 тощо.
Відповідач у відзиві на позовну заяву поданий до суду 21.03.2016 р. позов не визнає та просить в його задоволенні відмовити вказуючи на виконання своїх зобов'язань в усній формі в повному обсязі.
Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 17.10.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець) укладено договір № 15 про надання інформаційно-консультаційних послуг (Договір), згідно з п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати інформаційно-консультаційні послуги в обсязі та на умовах, передбачених договором (а.с.17-18, т.1).
До обов'язків Виконавця з поміж іншого віднесено надати інформаційно-консультаційні послуги з питань підготовки та реєстрації договорів оренди земельних ділянок у кількості 70 штук. Консультації та інформаційне обслуговування здійснюються виконавцем в усній формі (п.2.1 Договору).
В свою чергу Замовник зобов'язувався: своєчасно забезпечувати Виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним договором, у тому числі документами у потрібній кількості примірників, нормативними актами, що регулюють діяльність Замовника; оплачувати послуги Виконавця та витрати, необхідні для виконання доручень Виконавця (п.п.3.1-3.3 Договору).
Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 Договору сума договору складає 70 000,00 грн, мінімальна сума авансу складає 50 % від суми договору, а плата за послуги сплачується в національній валюті України - гривні, по безготівковому розрахунку на поточний рахунок виконавця в установі банку.
Згідно з п.4.2 Договору вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг, які Виконавець надав чи повинен буде надати та вказується в акті передачі-приймання послуг.
Судом встановлено, що 22.10.2013 р. позивачем перераховано відповідачу 70 000,00 грн в якості оплати інформаційно-консультаційних послуг, що підтверджується відповідною банківською випискою та платіжним дорученням № 458 від 22.10.2013 р. (а.с.19, 34-35, т.1).
Факт одержання грошових коштів в розмірі 70 000,00 грн від позивача не заперечується відповідачем.
11.12.2015 р. позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу-претензію № 11/12-70 щодо повернення сплачених коштів в зв'язку з ненаданням послуг за Договором (а.с.20-21, т.1).
04.03.2016 р. позивач надіслав відповідачу вимогу № 4/03-70 про зобов'язання виконання зобов'язання за договором (на протязі 7 днів від дня пред'явлення вимоги) або повернення в добровільному порядку суми оплати послуг в розмірі 70 000,00 грн та оплати штрафних санкцій у розмірі 3 000,00 грн.
Факт надіслання вказаної вимоги підтверджується листом з описом вкладення та фіскальним чеком, а факт її одержання 07.03.2016 р. відповідачем - відповідним витягом отриманим в мережі Інтернет з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач у позові відповідачем заявлені вимоги залишено без відповіді та жодного реагування, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 ГК України)
Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із змісту Договору, останній не встановлює для Виконавця строків виконання зобов'язання.
Згідно із ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Із матеріалів справи слідує, що 04.03.2016 р. на адресу відповідача було надіслано вимогу про зобов'язання виконати умови Договору,а в разі невиконання про повернення грошових коштів, однак останній жодним чином не прореагував на вказану та раніше заявлену (11.12.2015 р.) вимоги.
Згідно зі ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п.4 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.908 ЦК України).
За приписами ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на відсутність будь-яких доказів реагування зі сторони відповідача на заявлені позивачем вимоги від 11.12.2015 р. та від 04.03.2016 р., а також відсутність належних та допустимих доказів, які б спростовували вимоги про стягнення 70 000,00 грн суд приходить до висновку про обгрунтованість та правомірність цієї позовної вимоги та їх стягнення з відповідача.
Також судом розглянуто позовну вимогу про стягнення з відповідача 3 000,00 грн штрафу, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що за одноразову необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3 000,00 грн.
Таким чином, заявлення позивачем вимоги про стягнення з відповідача штрафу є правомірним, оскільки відповідає умовам укладеного договору та чинного законодавства, а наявність підставу для застосування штрафу не спростовано відповідачем.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача.
Заперечення відповідача наведені у його відзиві та письмових поясненнях, які по суті зводяться до підтвердження факту надання послуг позивачу оцінюються судом критично.
Так, зокрема посилання відповідача на те, що послуги були надані ним оцінюються судом критично позаяк в підтвердження наведеного суду не надано відповідних доказів.
Дійшовши висновку про відмову в задоволенні позову суд враховує те, що відповідачем не надано будь-яких доказів в підтвердження факту виконання зобов'язань за Договором.
Посилання відповідача на виконання ним зобов'язань за договором не підтверджується жодним належним чи допустимим доказом.
Дійшовши такого висновку суд взяв до уваги те, що згідно з п.4.2 Договору вартість послуг визначається на підставі обсягу послуг, які Виконавець надав чи повинен буде надати та вказується в акті передачі-приймання послуг.
На момент прийняття рішення у даній справі відповідачем не надано будь-яких доказів у справі щодо надання Виконавцем послуг за Договором.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кусто агро фарминг" (вул. Барляєва, 28-А, м. Жмеринка, 24600, код ЄДРПОУ 37338145) - 70 000 грн 00 коп - боргу, 3 000 грн 00 коп. штрафу, 1 378 грн 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 28 березня 2016 р.
Суддя О.О. Банасько