Справа № 614/542/15-ц Головуючий суддя І інстанції Зеленькова Н. Г.
Провадження № 22-ц/790/1693/16 Суддя доповідач Пилипчук Н. П.
Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність
23 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.,
за участю секретарів - Шабас О.В., Гребенщикової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борівського районного суду Харківської області від 13 січня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на 1/2 частку у спільній сумісній власності майна подружжя та поділ майна подружжя,
ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 посилаючись на те, що перебуває у шлюбі з відповідачем з 11.07.1992 р. За час подружнього життя сторони придбали у власність рухоме майно, а саме: автомобіль марки ВАЗ 2103 (1975 р.в.), синього кольору, № двигуна НОМЕР_5, №кузова НОМЕР_6, державний номер НОМЕР_1, свідоцтво НОМЕР_7 від 21.11.2008 року, ринковою вартістю 25000 грн. та автомобіль марки ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), червоного кольору, № двигуна НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_10 від 27.11.2009 року, ринковою вартістю 80000 грн. Автомобілі знаходяться у користуванні лише відповідача, а позивач позбавлена такої можливості, тому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку у спільній сумісній власності майна подружжя, що набуте ними за період шлюбу, розподілити між нею та ОСОБА_1 майно подружжя, виділивши ОСОБА_1 у власність автомобілі: ВАЗ 2103, 1975 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 та ВАЗ 210990-20, 2005 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 52500 грн., що становить 1/2 вартості автомобілів та судові витрати по справі.
Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 13 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності подружжя на автомобіль марки ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), червоного кольору, № двигуна НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_10 від 27.11.2009 року. Розподілено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 майно подружжя, а саме: виділено ОСОБА_1 у власність автомобіль марки ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), червоного кольору, № двигуна НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_10 від 27.11.2009 року; виділено ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), червоного кольору, № двигуна НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, державний номер НОМЕР_2, свідоцтво НОМЕР_10 від 27.11.2009 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 35000 грн., що становить 1/2 частку вартості автомобіля ВАЗ 210990-20 (2005 р.в). Стягнуто з ОСОБА_1, на користь ОСОБА_2, витрати на проведення судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 2304 грн. та витрати пов'язані з прибуттям експерта для огляду об'єктів дослідження в розмірі 2098 грн. 44 коп. Стягнуто з ОСОБА_1, на користь ОСОБА_2, судовий збір в сумі 525 грн. та судовий збір в сумі 121 грн. 80 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, який позов ОСОБА_2 задовольнити частково та стягнути з нього 12003,40 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд необгрунтовано визначив вартість автомобіля ВАЗ 210990-20 в розмірі 70000 грн., оскільки лише експертиза може визначити вартість майна. Висновок експертного дослідження, який був наданий відповідачем, щодо вартості вказаного автомобіля був безпідставно та невмотивовано визнаний судом неналежним доказом. Також суд помилково не взяв до уваги розписку від 28 червня 2015 року, згідно якої відповідач виплатив позивачу 500 доларів США в рахунок вартості 1/2 частини обох автомобілів, що в гривневому еквіваленті дорівнює 10600 грн. згідно курсу НБУ.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови від 21 грудня 2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.07.1992 року.
Сторони не заперечують, що під час шлюбу вони придбали рухоме майно - автомобіль марки ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), червоного кольору, № двигуна НОМЕР_8, № кузова НОМЕР_9, державний номер НОМЕР_3, свідоцтво НОМЕР_10 від 27.11.2009 року.
Після звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя, предметом якого був автомобіль ВАЗ 210990-20 (2005 р.в.), державний номер НОМЕР_3, відповідач ОСОБА_1 30.05.2015 року здійснив відчуження цього автомобіля на користь своєї матері ОСОБА_3.
З відповіді УДАІ ГУМВС УКраїни в Харківській області від 23.07.2015 року (а.с. 71, 72) вбачається, що перереєстрація здійснена на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_11 виданої ТОВ «Автоконсалтинг Україна».
Таким чином, на час вирішення справи власником спірного автомобіля була зареєстрована ОСОБА_3, правочин, в результаті якого ОСОБА_3 набула автомобіль у власність недійсним не визнаний, ОСОБА_3 не приймала участі у розгляді справи, між тим визнаючи право власності на цей автомобіль та виділяючи його у власність ОСОБА_1 суд першої інстанції вирішив питання про її права та обов*язки.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на автомобіль та в частині виділення його у власність ОСОБА_1 підлягає скасуванню, у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
За змістом ч. 2 ст. 68 СК України, розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно роз*ясень, що містяться в п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12. 2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Діючим законодавством встановлена презумпція, відповідно до якої при вчиненні правочину один із подружжя діє за згодою другого з подружжя (ч. 2 ст. 65 СК України) та в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Між тим, судова колегія вважає доведеним, що таке відчуження здійснено відповідачем проти волі позивача і не в інтересах сім'ї, оскільки відчуження здійснено відповідачем після звернення ОСОБА_2 з позовом до суду. ОСОБА_1 фактично не заперечував, що ОСОБА_2 не надавала згоди на відчуження автомобіля, правочин вчинено не в інтересах сім*ї, оскільки грошовими коштами ОСОБА_1 розпорядився на власний розсуд, в той час як сторони мешкають окремо, подружні стосунки між ними припинено, вони не ведуть спільного господарства.
Згідно довідки-рахунку серії НОМЕР_12 від 29 травня 2015 року, копія якої надійшла до суду від УДАІ ГУМВС України в Харківській області, автомобіль ВАЗ-210990, № кузова НОМЕР_9, було продано за 70000 грн.
З матеріалів справи не вбачається, відповідачем не доведено, що відчуження автомобіля відбулося за іншу суму, ніж сума яка указана в зазначеній довідці-рахунку.
Матеріали справи містять висновок експертного автотоварознавчого дослідження №38-15 про оцінку транспортного засобу від 16.06.2015 р. Відповідно до нього, вартість автомобіля ВАЗ-210990-20 (2005 р.в.) становить 45 206 грн. 80 коп., а тому він вважає, що компенсацію позивач може отримати в межах 12 000 грн.
Між тим, із вказаного висновку вбачається, що середня ринкова вартість аналогічного транспортного засобу становить 69871,42 грн., між тим на ринкову вартість представленого автомобіля вплинули певні ушкодження та порушення. Між тим, зазначений висновок було проведено після відчуження спірного автомобіля відповідачем, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що дефекти, які вплинули на вартість автомобівля, мали місце на час відчуження.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначив суму стягнення компенсації виходячи із вартості продажу автомобіля.
Доводи відповідача про те, що автомобіль НОМЕР_4 був відчужений багато років тому за згодою позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Матеріали справи містять розписку від 28 червня 2015 року, згідно якої відповідач виплатив позивачу 500 доларів США в рахунок вартості 1/2 частини автомобілів, що в гривневому еквіваленті дорівнює 10600 грн. згідно курсу НБУ.
Позивач пояснила, що зазначеними коштами відповідач тільки частково компенсував їй вартість спірного майна, вказані кошти покрили лише компенсацію 1/2 вартості автомобіля НОМЕР_4, яка вцілому становить 25000 грн., тому вона в суді першої інстанції не підтримала вимоги про стягнення компенсації за цей автомобіль, визначена нею вартість цього автомобіля не спростована відповідачем.
Дійсно, для з*ясування вартості в тому числі й автомобіля НОМЕР_4 судом призначалася судова автотоварознавча експертиза, яка не була проведена з вини відповідача. За таких обставин, слід виходити із вартості цього автомобіля, визначеної позивачем та вважати, що суми, яку сплатив відповідач на користь позивача достатньо для компенсації 1/2 вартості лише автомобіль ВАЗ 2103 державний номер НОМЕР_13.
За таких обставин, судом першої інстанції правильно визначена сума компенсації, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача в порядку поділу майна подружжя.
Разом з тим, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що експертна установа відмовила позивачу у поверненні коштів, сплачених за послуги експерта з огляду на те, що зазначена експертиза проведена не була.
Судова колегія вважає недоведеним розмір витрат на придбання пального для забезпечення прибуття експерта для огляду об'єктів дослідження з м.Харків до смт. Борова Харківської області, оскільки із наданих суду квитанцій на придбання пального не вбачається, який саме автомобіль було заправлено пальним, хто поніс витрати на придбання пального, яку кількість пального було витрачено. Позивач вказує, що вона винаймала автомобіль, проте доказів цього не надала.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи та витрат пов'язаних із прибуттям експерта для огляду об'єктів дослідження необхідно скасувати.
Судові витрати між сторонами необхідно розподілити згідно ст. 88 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених вимог. Так, судом задоволені вимоги майнового характеру на суму 35000 грн., отже судові витрати, що підлягають компенсації за ставками судового збору, що діяли на час звернення позивача до суду, становлять 350 грн. - за вимоги майнового характеру та 121,80 грн. - витрати сплачені за подання заяви про забезпечення позову, разом 471,80 грн.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого згідно п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Борівського районного суду Харківської області від 13 січня 2016 року змінити.
В частині визнання права власності на автомобіль, в частині виділення автомобіля у власність ОСОБА_1 та виділення ОСОБА_2 компенсації, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи та витрат пов'язаних із прибуттям експерта для огляду об'єктів дослідження - скасувати, у задоволенні позову в цих частинах - відмовити.
Рішення Борівського районного суду Харківської області від 13 січня 2016 року змінити в частині суми стягнення судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору 471,80 грн.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації в розмірі 35000 грн. залишити без змін.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - Судді -