Провадження № 22ц/790/953/16 Головуючий 1 інст. -Шрамко Л.Л.
Справа № 642/5533/15-ц Доповідач - Бурлака І.В.
Категорія: договірні
«21» березня 2016 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого судді: Бурлака І.В.,
Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря: Кривошеіної О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого позову посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 31 травня 2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Оскільки договір неодноразово був пролонгований, а ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх кредитних зобов'язань, банк просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 31554,25 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20787,81 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 8687,67 грн., заборгованості за пенею та комісією - 100,00 грн., штрафів: 500,00 грн. (фіксована частина), 1478,77 грн. (процентна складова), судові витрати у розмірі 315,54 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 31 травня 2010 року у сумі 31554, 25 грн., а також судовий збір в сумі 315,54 грн., а усього стягнуто 31869,79 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення - скасувати, ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилався на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що термін дії картки до 2017 року не досліджувався, що розрахунок заборгованості надано на договір без номеру від 31 травня 2010 року, а довідка про умови кредитування на картку кредит «Універсальна - GOLD» № НОМЕР_1 від 27 липня 2011 року; що між ним та банком не укладено договору, а тільки підписано анкету-заяву від 31 травня 2010 року; що він не впевнений, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, з яким його було ознайомлено, діяли на момент виникнення спірних правовідносин в цій редакції; між сторонами не було домовленості щодо збільшення строку позовної давності та автоматичну пролонгацію договору.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду - залишити без змін.
При цьому судова колегія виходить з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія обґрунтовано виходив з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України у встановлений строк.
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 травня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір приєднання у вигляді встановленого кредитного ліміту, який поступово збільшувався з 2000,00 грн. до 25000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до січня 2014 року, що відповідає строку дії картки, дія якої в подальшому пролонговано до квітня 2017 року. Договір складається із заяви кредитора, довідки про умови кредитування за користування кредитом, Умов та правил надання банківських послуг, з якими ОСОБА_1 ознайомлено належним чином.
Довідкою та Умовами та правилами надання банківських послуг (пунктами 2.1.1.12.5 - 2.1.1.12.10) встановлено пільговий період; комісія за обслуговування картки; строк внесення щомісячних платежів (до 25 числа місяця); комісія в розмірі від 5 грн. до 4% за видачу кредитних коштів в залежності від суми; пеня в розмірі базової процентної ставки за договором, яка нараховується з 31 дня за кожен день прострочення та пеня в розмірі 1% від заборгованості, але не менше 50,00 грн. щомісячно за несвоєчасне погашення заборгованості, з якою ОСОБА_1 також ознайомлено, про що свідчить його підпис на довідці.
Із матеріалів справи вбачається, що замість платіжної картки «Універсальна» 29 червня 2011 року банком відкрито кредитний картковий рахунок «Універсальна GOLD» та видано платіжну картку № НОМЕР_2 за типом кредитної лінії - відновлювальна, якою ОСОБА_1, як встановлено судом першої інстанції, користується і по теперішній час.
Банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.
Пунктом 2.1.1.7.6. Умов і правил установлено, що при порушення клієнтом строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбаченим цим Договором більше ніж на 30 днів клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн.+ 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій.
Як вбачається з розрахунку ОСОБА_1 припинив погашати кредит з 29 серпня 2014 року, у зв'язку з чим відповідно до умов кредитування з 01 вересня 2014 року банк почав нараховувати ОСОБА_1 неустойку, (а. с. 15).
Починаючи з кінця листопада 2014 року ОСОБА_1 почав погашати заборгованість, але не в повному обсязі, тому станом на 31 березня 2015 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 31554,25 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20787,81 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом - 8687,67 грн., заборгованості за комісією - 100,00 грн., штрафів: 500,00 грн. (фіксована частина), 1478,77 грн. (процентна складова)
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що платіжною карткою він користується і по теперішній час.
Посилання ОСОБА_1 на те, що у нього є сумнів, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг, з яким його було ознайомлено, діяли на момент виникнення спірних правовідносин в такій редакції, і що він з ними не ознайомлений, є необґрунтованими.
Частиною 2 статті 634 ЦК України передбачено, що договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 було належним чином ознайомлено з усіма документами при укладанні договору. Будь - яких заперечень, доповнень він не надав.
Доказів того, що Умови та правила надання банківських послуг, з яким його було ознайомлено, діяли на момент виникнення спірних правовідносин в іншій редакції матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.
Посилання ОСОБА_1 на те, що висновок суду щодо позовної давності є помилковим, є необґрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 припинив погашати кредит з серпня 2014 року.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Із змісту цієї статті вбачається, що захисту підлягає тільки порушене право.
Як вбачається з матеріалів справи у ОСОБА_1 з серпня 2014 року почалося прострочення боргу. Банк звернувся до суду у липні 2015 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Правові висновки в постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі 3 6-116/цс13, у справі №6-16/цс15, на які посилається представник ОСОБА_1 стосуються інших обставин.
Твердження ОСОБА_1 щодо того, що термін дії картки до 2017 року не досліджувався, є безпідставними, оскільки в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечував проти того, що він не припинив користуватися платіжною карткою.
Доводи ОСОБА_1 щодо того, що банк не надав доказів підтвердження його заборгованості є безпідставними, оскільки заборгованість ОСОБА_1 підтверджена розрахунками, які містяться на аркушах справи №№4-12 та №№143-232, які представником ОСОБА_1 не спростовані. Клопотань про призначення судової експертизи не заявлено.
Твердження представника ОСОБА_1 щодо того, що банк не мав права без згоди ОСОБА_1 змінювати кредитний ліміт, що ОСОБА_1 не знав про ці зміни є безпідставними, оскільки такі зміни передбачені в пункті 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною цього договору, про які було зазначено в анкеті-заяві про приєднання, яку ОСОБА_1 підписав. Згідно цього пункту ОСОБА_1 мав право надати свою незгоду з цими змінами. Однак, доказів того, що ОСОБА_1 надав таку заяву матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. Як вбачається з розрахунків, ОСОБА_1 активно користувався платіжною карткою, тому вважати, що він не знав про зміну кредитного ліміту на платіжній картці, підстав не має.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 2.1.1.12.11 передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеної банком долі у випадку невиконання боржником своїх боргових або інших зобов'язань за цим кредитом.
Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх боргових обов'язків станом на 31 березня 2015 року у нього перед банком виникла заборгованість в розмірі 31554, 25 грн., яка підлягає стягненню з нього.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з додержанням вимог ст. ст. 213 - 215 ЦПК України, встановивши обставини справи повно, надавши їм належну оцінку, обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором.
Оскільки рішення суду відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряється в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що ухвалене судове рішення відповідає зазначеним вимогам та обставинам справи і підстав для його зміни або скасування не вбачається. Жодний із доводів апеляційної скарги, які спростовані як матеріалами справи, так і вичерпними поясненнями представника банку, висновків суду не спростовують.
Питання щодо судових витрат вирішено відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 303,304, п.1.ч.1.ст. 307, ст. 308, ст. 313, п.1.ч.1.ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Судді колегії