Провадження № 22ц/790/2353/16
Справа № 638/17017/14-ц Головуючий 1 інстанції: Штих Т.В.
Категорія: договірні Доповідач: Сащенко І.С.
21 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Сащенко І.С.
суддів: - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,
за участю секретаря - Бойко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним,-
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що в серпні 2014 року їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 звернувся до Київського районного суду міста Харкова з позовом до її чоловіка ОСОБА_6 про стягнення суми боргу по борговій розписці у сумі 135 тисяч доларів США. З наданих судом документів вона з'ясувала, що її чоловік начебто брав кошти у ОСОБА_5 для розвитку родинного бізнесу у 2011 році. Про написання розписки і отримання коштів у ОСОБА_5 її чоловіком вона не знала. Зазначає, що її чоловік не міг брати такі кошти, не повідомивши її.
Посилаючись на вказані обставини та те, що її чоловік тривалий час хворіє, приймає сильно діючи лікарські препарати, просила визнати вказану розписку недійсною.
В судове засідання позивачка не з'явилась. Її представник позовні вимоги підтримала.
Відповідач та його представник проти позову заперечували.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити. При цьому посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що для визнання правочину недійсним наявні всі підстави.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Відмовляючи ОСОБА_3 у позові, суд першої інстанції виходив з відсутності для цього підстав.
Судова колегія з таким висновком суду погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Встановлено, що 20.10.2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_6 прийняв та зобов'язався протягом двох років повернути суму, еквівалентну 135000 доларів США, що за курсом НБУ на момент оформлення договору становило 1080000 грн. (а.с.149)
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.ч. 1-5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
На підтвердження факту укладення договору позики відповідачем надано оригінал розписки, яка написана ОСОБА_6 власноручно та підписана особисто.
Факт написання боргової розписки саме ОСОБА_6 ніким не заперечується.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що зазначена в розписці дата не відповідає фактичній даті її написання, не спростовує наявність боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_5, оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а тому не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Не заслуговують на увагу суду і доводи позивачки про те, що на час написання боргової розписки ОСОБА_6 перебував під дією медичних препаратів, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій.
Відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жодного доказу на підтвердження своїх доводів позивачкою не надано.
Крім того, у борговій розписці зазначено, що вона написана ОСОБА_6 власноручно, без тиску на нього та його сім'ю.
Таким чином вважати, що договір позики не відповідає вимогам ч.1 ст.215, ст.203 ЦК України не можна.
Відповідно до вимог ст. ст. 61, 65 СК України, гроші, інше майно, отримані та використані за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім'ї, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а такий договір створює обов'язки для другого з подружжя.
Аналіз зазначених норм матеріального права надає підстави для висновку, що при покладенні обов'язку на одного з подружжя, який не був стороною у договорі позики, доказуванню підлягає укладання договору позики та отримання позики для потреб та інтересів сім'ї.
Як вбачається з матеріалів справи договір позики був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 без присутності ОСОБА_3, в розписці вказано, що кошти отримані для розвитку сімейного бізнесу. Тобто, судом достеменно встановлено, що договір позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено, кошти отримані.
Що стосується можливого покладення обов'язку по відшкодуванню позичених грошей за цим договором на ОСОБА_3, то це питання виходить за межі позовних вимог, крім того, вказаний спір розглядається іншим судом.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки досліджених і правильно оцінених судом першої інстанції доказів.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування не має.
Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді