16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про встановлення порядку користування квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року,
У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 16 вересня 2000 року він перебував у шлюбі із відповідачем ОСОБА_4 Від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_5. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2011 року шлюб між ним і ОСОБА_4 розірвано. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 1 червня 2011 року місце проживання їхньої дочки ОСОБА_5 визначено з позивачем ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків щодо доньки відсторонилася, із січня 2012 року з неї стягуються аліменти на утримання дитини в розмірі ј частки її заробітку (доходу). Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 вересня 2011 року в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за кожною із сторін було визнано право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 без визначення часток у натурі. Домовленості щодо порядку користування даною квартирою сторонами не досягнуто. Позивач має намір здійснити ремонт у житловій кімнаті площею 24,8 кв. м, якою користується разом із дочкою ОСОБА_5, проте вважає, що спочатку необхідно встановити порядок користування квартирою між ним і відповідачем у судовому порядку, тому просив позов задовольнити.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що відповідно до ч. 2 ст. 50 ЖК України при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев'ять років, крім подружжя. Оскільки житлова площа спірної квартири становить 39,4 кв. м, кожен із співвласників має право на виділення йому у користування у квартирі по 19,7 кв. м житлової площі, неможливо виділити у користування ОСОБА_3 житлову кімнату 24,8 кв. м, оскільки зазначене порушить право іншого співвласника на користування своєю власністю.
Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 вересня 2000 року по 25 лютого 2011 року, під час якого у сторін народилася донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Місце проживання дитини рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 1 червня 2011 року визначено із батьком - позивачем ОСОБА_3
Рішенням апеляційного суду Київської області від 16 вересня 2011 року у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності за кожним на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до технічного паспорта спірна квартира є двокімнатною, загальною площею 63,2 кв. м, житловою 39,4 кв. м.
Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 ст. 356, ч. 3 ст. 358 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється за їх згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння і користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
За таких обставин, у разі відсутності домовленості між сторонами про порядок користування майном, вирішення зазначеного питання провадиться у судовому порядку, а тому відмова у задоволенні позову порушує права позивача як співвласника квартири. ОСОБА_3 є співвласником квартири, не обмежений у праві користування своєю власністю, оскільки виділити у натурі по Ѕ частини квартири кожному із співвласників неможливо, тому суду слід встановити порядок користування. Внаслідок відсутності такого порядку користування порушуються права обох сторін.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України та статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» судам роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що їх регулює й дійшов передчасного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. При цьому у порушення норм ст. ст. 10, 11 ЦПК України, ч. 4 ст. 129 Конституції України, спір по суті не вирішив, право позивача на судовий захист, гарантований йому ст. ст. 55, 124 Конституції України та передбачений ст. ст. 3, 4 ЦПК України, не забезпечив, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав, фактично усунувся від виконання своїх процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 6 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
О.В. Закропивний
С.Ф. Хопта
С.П. Штелик