Ухвала
іменем україни
16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_7 та її представника - адвоката ОСОБА_9 на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку м. Кремінна Луганської області, яка мешкає на АДРЕСА_1 , таку, що не має судимості,
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
На підставі п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» з наступними змінами та доповненнями до нього її звільнено від відбування основного і додаткового покарання.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_7 у відшкодування матеріальної шкоди 10 554,10 грн та 600 000 грн моральної шкоди.
Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року цей вирок в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування нею основного і додаткового покарання на підставі п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» скасовано.
В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнана винною в тому, що вона 08 листопада 2013 року приблизно о 07.40 год., керуючи справним автомобілем «Деу Ланос», номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись по автодорозі Знам'янка-Луганськ -Ізваріно в напрямку м. Дніпропетровська, на 193 км згаданої автодороги порушила вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3, 18.4 Правил дорожнього руху України, не зменшила швидкість автомобіля аж до його зупинки, в результаті чого здійснила наїзд на пішохідному переході на пішохода ОСОБА_10 , котра від отриманих тяжких тілесних ушкоджень померла у лікарні.
У касаційних скаргах:
захисник засудженої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 вважає, що визначений вироком суду першої інстанції та залишений без змін вироком апеляційного суду розмір стягнення моральної належним чином не обґрунтований, а його вирішення відбулось без залучення представника страхової компанії, що є обов'язковим; що призначене ОСОБА_8 покарання у виді реального позбавлення волі та його розмір не відповідає тяжкості вчиненого нею злочину та особі засудженої внаслідок суворості. З урахуванням наведеного просить пом'якшити ОСОБА_8 покарання основне покарання до 3 років позбавлення волі та звільнити її від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком терміном на 3 роки та відмовити потерпілій у відшкодуванні завданої злочином моральної шкоди;
представник потерпілої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 і сама потерпіла просять вирок апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 змінити, призначити їй більш суворе покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років та позбавити її права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Наголошують на тому, що в матеріалах провадження відсутні будь-які обставини, які пом'якшують призначене засудженій покарання, в тому числі не вбачають це і з її поведінки, а наведені в судових рішеннях обставини носять формальний характер та не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
На касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_8 представником потерпілої - адвокатом ОСОБА_9 подано заперечення, у якому вона просить залишити вказану скаргу без задоволення в повному обсязі через її необґрунтованість.
Заслухавши доповідача, доводи потерпілої ОСОБА_7 на підтримку своєї та її представника касаційної скарги, захисника засудженої - адвоката ОСОБА_6 , заперечення прокурора щодо цих касаційних скарг, перевіривши матеріали провадження та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги потерпілої ОСОБА_7 та її представника - адвоката ОСОБА_9 , а також захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_8 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених і викладених судом у вироку, а також правильність кваліфікації її дій у касаційних скаргах не оспорюються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.
Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, з-поміж загальних засад призначення покарання, передбачених цими нормами закону, повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що впливають на призначення покарання.
Районний суд, призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, врахував усі необхідні для визначення виду та розміру покарання обставини, а саме: щире каяття, повне визнання своєї вини у вчиненому, позитивну характеристику засудженої, а також те, що вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, вчинила злочин з необережності та частково відшкодувала завдану цим злочином шкоду.
Врахувавши усі обставин провадження, суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність призначення за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_8 покарання у виді реального позбавлення волі, а також додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, визначивши ці покарання в межах санкції цього закону.
З такими висновками погодився й апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , навівши відповідні обґрунтування, з якими колегія суддів погоджується.
Разом з тим, підстав для застосування ст. 75 КК України, на чому наголошує у касаційній скарзі захисник засудженої, колегія суддів не вбачає.
Оскільки представником потерпілої ОСОБА_7 у апеляційній скарзі порушувалось питання про скасування вироку районного суду в частині звільнення ОСОБА_8 від призначеного основного і додаткового покарання на підставі п. «є» ст. 1 і ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» (наведені підстави для цього районним судом належним чином перевірено не було), а сама засуджена просила змінити підставу для її звільнення від відбування призначеного за вироком районного суду покарання (на підставі п. «г» ст. 1 і ст. 14 цього Закону), суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свій вирок, дійшов обґрунтованого висновку про передчасність звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі п. «є» ст. 1 і ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році», виходячи ще й з того, що засуджена не наполягала на правильності такого рішення, а просила лише змінити підставу застосування щодо неї Закону України «Про амністію у 2014 році», вказуючи на наявність у неї тяжкого захворювання.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання засудженої, пославшись на те, що захворювання, про яке вона вказувала у клопотанні, як на підставу застосування акта амністії, встановлено після набуття чинності Законом України «Про амністію у 2014 році».
За наявності достатніх підстав для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_8 від призначеного за цим вироком покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» вона має право звернутись із відповідним клопотанням до суду за місцем відбування покарання.
Оскільки засуджена порушила порядок звернення до страхової організації із заявою про страховий випадок, то суд обґрунтовано стягнув з неї на користь потерпілої грошові кошти на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а тому твердження захисника засудженої про те, що цю відповідальність має нести й страхова організація, колегія суддів вважає безпідставними. Що ж до визначених стягнень у відшкодування потерпілій завданої злочином моральної і матеріальної шкоди, то їх у судових рішеннях належним чином обґрунтовано.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів
Касаційні скарги потерпілої ОСОБА_7 та її представника - адвоката ОСОБА_9 , а також касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року стосовно неї - без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2