23 березня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
Мазур Л.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним,
за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_7, на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року,
У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги від 15 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідно до умов договору позики від 16 грудня 2013 року нею отримано позику від ОСОБА_5, проте 15 липня 2014 року ОСОБА_5 уклав із ОСОБА_6 договір про відступлення права вимоги, за умовами якого передав останньому право вимоги за вказаним вище договором позики.
Посилаючись на те, що договір про відступлення права вимоги є таким, що порушує її права та не відповідає вимогам ст. 512 ЦК України, а також порушує вимоги первинного договору позики від 16 грудня 2013 року, просила позов задовольнити.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 січня 2016 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що законом або договором позики від 16 грудня 2013 року не встановлено, що кредитор (стягувач) у виниклих зобов'язаннях не може бути замінений іншою особою, а договір про відступлення права вимоги не суперечить змісту та положенням договору позики, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Доводи заявника щодо порушення відповідачем вимог п. 7.3 договору позики є безпідставними та необґрунтованими, оскільки договором про відступлення права вимоги не змінювалися умови договору позики, а лише змінено кредитора.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішень та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, відхилити.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: Л.М. Мазур
Т.О. Писана
Г.В. Юровська