Ухвала
іменем україни
15 березня 2016 року м. Київ
Вищий спеціалізований суд України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засіданняОСОБА_4 ,
прокурораОСОБА_5 ,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12014220190000226 за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_6 на вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року щодо зазначеної особи,
За вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та мешканку АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 11 900 грн.
Ухвалою районного суду від 12 жовтня 2015 року призначене ОСОБА_6 за цим вироком покарання у виді штрафу в розмірі 11 900 грн замінено на покарання у виді громадських робіт на строк 240 год.
За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 13 лютого 2014 року о 12.05 год. в кабінеті № 4 Андріївської ЗОШ № 2, що по вул. Шевченка, 1 Балаклійського району Харківської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, з надуманих мотивів у присутності малолітньої ОСОБА_7 , 2007 року народження, з хуліганських спонукань вступила в конфлікт з учителем початкових класів ОСОБА_8 , висловлювалася на її адресу нецензурною лайкою та декілька разів ударила потерпілу в обличчя, голову та інші частини тіла, заподіявши останній легких тілесних ушкоджень, що не спричинили розладу здоров'я.
Указані хуліганські дії засудженої тривали протягом п'ятнадцяти хвилин, чим грубо порушували громадський порядок згаданого навчального закладу.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і закрити провадження щодо неї на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. В обґрунтування скарги вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вважає, що обвинувачення побудовано на суперечливих показаннях потерпілої та заінтересованих свідків, матеріали провадження сфабриковано, а судовий розгляд відбувся упереджено.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора про часткове задоволення касаційних вимог і скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в цьому суді, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.
Про день та час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури учасників цього провадження, зокрема з боку сторони захисту, було поінформовано, при цьому ОСОБА_6 не повідомила Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання взяти участь у касаційному розгляді. Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 434 КПК участь засудженого в розгляді провадження судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених уст. 424 цього Кодексу не є обов'язковою. Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду провадження судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, не встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.
Норми, передбачені частиною першою статті 296 КК України - хуліганство (основний склад злочину) визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб'єктів, які порушили встановлений ними обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.
Об'єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
У контексті сказаного слід послатися й на роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», в яких зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінально-караному діянні зроблено на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв'язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні потерпілої ОСОБА_8 про обставини вчинення щодо неї злочинк; свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , сукупність яких повністю узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи, іншими наявними у провадженні доказами, а також показаннями самої ОСОБА_6 , яка не заперечувала наявності конфлікту з потерпілою ОСОБА_8 , проте стверджувала, що не застосування до потерпілої фізичної сили й не висловлювалася нецензурною лайкою.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації діяння ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 296 КК України стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: природа взаємин, які склалися між засудженою та потерпілою; причина виникнення діяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_6 ; характер наслідків та причинний зв'язок між ними та діями останньої.
При цьому суд встановив, що ОСОБА_6 , використовуючи нікчемний привід у приміщенні школи (тобто фактично діяла з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі) грубо порушила громадський порядок.
За таких обставин з урахуванням установлених судом сукупності фактів, що належить до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_6 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 1 ст. 296 КК України.
Зазначені в касаційній скарзі доводи, які за змістом та суттю аналогічні тим, що були предметом апеляційного розгляду, не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування. Суд апеляційної інстанції, зазначивши відповідні правові позиції, в свої ухвалі вмотивував належним чином своє рішення відповідно до вимог ст. 419 КПК України.
Підстав вважати, що потерпіла й свідки обмовили засуджену, а матеріали кримінального провадження сфальсифіковано, у суду немає.
Щодо доводів ОСОБА_6 про порушення органом досудового розслідування вимог КПК України, то їх було детально перевірено як судом першої, так і апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнано такими, що не дають підстав для визнання зібраних під час досудового слідства доказів неналежними.
Усі заявлені ОСОБА_6 клопотання були розглянуті та по ним прийняті мотивовані рішення.
Зокрема, клопотання про повторне дослідження доказів у справі обґрунтовано було відхилено апеляційним судом, оскільки ОСОБА_6 не навела передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України для цього підстав.
Твердження про порушення прав ОСОБА_6 під час досудового розслідування спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких убачається, що повідомлення про підозру було вручено ОСОБА_6 під підпис 04 березня 2014 року, а з матеріалами провадження її ознайомлено 01 квітня 2014 року в присутності захисника ОСОБА_15 (а.п. 74, 101).
Істотних порушень кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у справі колегією суддів не встановлено, тому відсутні передбачені ст.438 КПК підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги.
У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й достатніми доводи, викладені в скарзі, про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 на зазначених у ній підставах і закриття кримінального провадження за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення.
Керуючись статтями 433, 436 КПК України, суд
Вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 25 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3