24 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М.,
Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності, визнання заповіту недійсним, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини за заповітом,
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області
від 16 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір дарування житлового будинку; визнано частково недійсним свідоцтво на право на спадщину за законом видане на ім'я ОСОБА_4 на 3/8 частин житлового будинку; припинено право власності ОСОБА_4 на 3/8 частин житлового будинку; встановлено факт прийняття ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спадщини за законом та визнано за ними в порядку спадкування за законом право власності на 1/8 частину житлового будинку. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, ухвалені у справі судові рішення залишено без змін.
7 березня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 75 Цивільного кодексу Української РСР, статті 267 Цивільного кодексу України, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвали Верховного Суду України
від 24 березня 2004 року, 3 лютого та 20 жовтня 2010 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 19 вересня 2012 року, 6 листопада 2013 року та 26 серпня 2014 року в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.
На підтвердження підстави перегляду вищевказаних судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Постановляючи ухвалу від 23 грудня 2015 року, про перегляд якої порушує питання заявник, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір дарування є недійсним, оскільки представниця дарувальника відчужила житловий будинок, що належав дарувальнику, після його смерті на підставі довіреності строк якої сплинув. Відхиляючи доводи ОСОБА_4 про сплив строку позовної давності, суди виходили з того, що про наявність оскаржуваного договору дарування, свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності позивачам стало відомо у 2010 році, а з позовом вони звернулися 29 травня 2012 року в межах строку позовної давності.
Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях містяться такі висновки:
- в ухвалі Верховного Суду України від 24 березня 2004 року, суд касаційної інстанції скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, керувався тим, що заповіт складений спадкодавцем є дійсним, а тому підстави для спадкування за законом відсутні;
- в ухвалі Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив, що судами попередніх інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;
- в ухвалі Верховного Суду України від 20 жовтня 2010 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, суди касаційних інстанції, скасовуючи рішення судів апеляційних інстанцій та залишаючи в силі рішення судів перших інстанції керувалися тим, що позивачі пропустили строк позовної давності;
- в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року та 26 серпня
2014 року, суд касаційної інстанції зазначив, що зміна сторін у зобов'язання не змінює порядку обчислення та перебігу строків позовної давності;
- у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року викладено правову позицію, відповідно до якої страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набуває право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги починає спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до
статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Зміст наданих ОСОБА_4 для порівняння судових рішень судів касаційної інстанції та їх порівняння із судовим рішенням, яке він просить переглянути, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надана для порівняння постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.
Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за законом, припинення права власності, визнання заповіту недійсним, встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту прийняття спадщини за заповітом за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 червня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня
2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюка
А.Г. Яреми