25 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого ОСОБА_5,
суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянувши у судовому засіданні заяву засудженого ОСОБА_4 про перегляд судового рішення,
Вироком Військового апеляційного суду Західного регіону України від 24 квітня 2002 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 117, ч. 2 ст. 17 і ч. 1 ст. 118, ч. 2 ст. 118, п. «ж» ст. 93 КК України 1960 року до довічного позбавлення волі.
Ухвалою колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 9 липня 2002 року зазначений вирок змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_4 з ч. 2 ст. 17 і ч. 1 ст. 118 КК України 1960 року на ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 153 КК України 2001 року; з ч. 1 ст. 117 КК України 1960 року на ч. 1 ст. 152 КК України 2001 року, та на підставі ст. 70 КК України 2001 року остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 і ч. 1 ст. 153, ч. 1 ст. 152 КК України 2001 року, ч. 2 ст. 118, п. «ж» ст. 93 КК України 1960 року у виді довічного позбавлення волі.
У заяві засуджений ОСОБА_4 ставить питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ст. 445 КПК України, та направлення справи на новий касаційний розгляд.
Як приклад неоднакового застосування норми матеріального закону засуджений додає до заяви копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2015 року, в якій, на його думку, містяться висновки застосування норм статей 115 та 153 КК України 2001 року, відмінні від тих, що викладені в оспорюваному судовому рішенні.
Одночасно засуджений просить поновити пропущений для подання заяви строк, обґрунтовуючи причини його пропуску тим, що він не мав доступу до Всесвітньої мережі Інтернет і це позбавляло його можливості пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень прикладів ухвал касаційного суду, в яких допущено неоднакове правозастосування.
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача та, перевіривши доводи заяви, дійшла висновку про таке.
Нормою ч. 1 ст. 447 КПК України визначено строк подання заяви з підстави, передбаченої п. 1 ст. 445 цього ж Кодексу, який становить три місяці з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження неоднаковості застосування, якщо воно ухвалено пізніше.
Згідно з долученими до заяви засудженого копіями судових рішень, ухвала суду касаційної інстанції щодо нього постановлена 9 липня 2002 року, а копія ухвали касаційного суду, надана як приклад неоднакового застосування норм кримінального закону, - 10 листопада 2015 року, проте звернувся він до Верховного Суду України із заявою про перегляд судового рішення лише 14 березня 2016 року, тобто після спливу 3-х місяців з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстави, передбаченої п.1 ст.445 КПК України, і ухвалене пізніше.
На думку колегії суддів, від дня ухвалення рішення судом касаційної інстанції щодо нього та рішення, яке він надав для порівняння, засуджений мав достатньо часу для того, щоб скористатись установленими законом процедурами для оскарження рішення касаційного суду, зокрема, він мав можливість подати звернення про призначення йому захисника в порядку надання безоплатної вторинної допомоги, відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Викладені у клопотанні причини поважності пропуску строку, такими визнано бути не може за їхньою безпідставністю.
А тому в поновленні строку для подання заяви слід відмовити, а саму заяву - залишити без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 447 КПК України, колегія суддів
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у поновленні строку для подання заяви.
Заяву засудженого ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів Військової судової колегії Верховного Суду України від 9 липня 2002 року залишити без розгляду.
Судді:
ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7