Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області
Справа № 483/2482/15-п
Провадження 3/483/10/2016
Іменем України
17 березня 2016 року м. Очаків
Суддя Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області Казанлі Л.І., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що передбачене ст. 185 КУпАП, відносно
ОСОБА_1, який народився 01 лютого 1952 року в м. Лебедині Сумської області, працює лікарем Очаківської ЦРЛ, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, -
29 грудня 2015 року до суду надійшов протокол про адміністративне правопорушення, складений інспектором поліції Очаківського відділу поліції ГУ Національної поліції в Миколаївській області ОСОБА_2, згідно з яким ОСОБА_1 25 грудня 2015 року о 14 год. 10 хв. в приміщенні Очаківської ЦРЛ здійснював злісну непокору законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, заважав та перешкоджав затриманню ОСОБА_3.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 винним себе у вчиненні зазначеного вище правопорушення не визнав, пояснивши, що всі його дії за зазначених у протоколі обставин були правомірними, натомість він та його дружина ОСОБА_3 зазнали фізичної та психологічної шкоди від дій поліцейських.
Вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, дійшла такого.
Зі змісту ст.ст. 252, 254-256 КУпАП випливає, що протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки адміністративного правопорушення, і є найважливішим джерелом доказів у справі. В межах зазначених у протоколі обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення, і повинен провадитися їх судовий розгляд. З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи суддею у межах порушеного провадження надається правова оцінка діянню на предмет його протиправності. Висновки судді не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості тлумачаться на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим докази мають бути оцінені суддею на їх достатність для вірогідних та безсумнівних висновків про вчинене на засадах забезпечення доведеності вини за ст. 129 Конституції України, і жоден з доказів згідно зі ст. 252 КУпАП не може мати наперед встановлену силу.
Так, диспозицією ст. 185 КУпАП адміністративну відповідальність передбачено за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків.
Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» роз'яснив, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також, що адміністративна відповідальність за ст. 185 КУпАП настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.
З об'єктивної сторони злісна непокора виражається у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень або вимог працівника поліції, або в непокорі, вираженій в зухвалій формі, що свідчить про явну неповагу до органів та осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється у недвозначній формі словами, жестами, мовчанням тощо. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір - це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора - це пасивна поведінка.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, у протоколі про адміністративне правопорушення не вказані прізвища працівників поліції, яким ОСОБА_1 нібито перешкоджав адміністративному затриманню, ці особи у протоколі не зазначені як потерпілі у відповідності до вимог ст. 269 КУпАП, а також, що вимоги працівників поліції були наполегливими та неодноразово повтореними. Невказання конкретних працівників поліції, щодо яких такі дії ОСОБА_1 нібито учинялись, призводить до ігнорування прав особи, яка притягається до відповідальності, оскільки позбавляє її права бути поінформованою про характер і причини притягнення до адміністративної відповідальності, не дає змоги підготуватися до свого захисту, враховуючи некоректно викладену суть правопорушення без ідентифікації ключових деталей вчинення ймовірного діяння, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.
Необхідність з'ясування суті розпорядження працівника поліції, з метою надання оцінки його законності, випливає, зокрема, з Постанови Верховного Суду України від 03 березня 2014 року у справі № 5-49к13, прийнятої внаслідок постановлення рішення Європейського суду з прав людини по справі «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (набуло статусу остаточного 11 липня 2013 року).
З системного аналізу положень КУпАП з урахуванням позиці Верховного Суду України, висловленої в узагальненні «Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185-185-2 КУпАП) випливає, що дане правопорушення обов'язково передбачає наявність законної вимоги поліцейського, саме законної, адже його вимоги та розпорядження - акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, - мають бути законодавчо обґрунтовані, зокрема, про перебування його при виконанні службових обов'язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред'явлене відповідне посвідчення, у зв'язку з чим у протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути відображені які саме законні вимоги були висунуті поліцейським, дані про те, що він знаходився при виконанні службових обов'язків.
У даному випадку протокол вказаним вимогам не відповідає, оскільки з нього неможливо встановити, який саме поліцейський висував вимоги та які саме вимоги, у зв'язку з чим суд позбавлений змоги перевірити факт того, чи є вони усі законними.
Також суд констатує, що, інспектор поліції, який склав протокол, не вжив заходів щодо збирання доказів, наявність яких сприяла б всебічному, повному і об'єктивному розгляду даного адміністративного матеріалу, тобто не відібрав пояснення у інших осіб, які були присутні 25 грудня 2015 року о 14 год. 10 хв. в приміщенні Очаківської ЦРЛ, а обмежився наданими йому рапортами працівників поліції і поясненнями Доіча та Бурцевої-Крістової, які не відбирались ним особисто, а були надані працівниками поліції разом із рапортами. Таке розслідування правопорушення також не відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є неприпустимим.
Наданий суду в якості доказу відеозапис правопорушення вказані вище висновки не спростовує, адже не містить доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 саме злісної непокори законній вимозі працівника поліції.
Слід звернути увагу також на те, що відповідно до ст. 260 КУпАП адміністративне затримання особи допускається у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення.
В матеріалах справи відсутні дані про те, що заважало працівникам Очаківського відділу поліції складати протокол про адміністративне правопорушення в приміщенні Очаківської ЦРЛ та допитати всіх осіб, які були свідками подій.
Проаналізувавши викладене вище, дійшла переконання, що суть інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення з кваліфікацією його дій за ст. 185 КУпАП є сумнівною, що суперечить
практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, а відтак це дає правові підстави констатувати, що у справі відсутні об'єктивні та належні докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, в зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 247, ст.ст. 283, 284 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, що передбачене ст. 185 КУпАП, - закрити за відсутністю в його діях складу цього правопорушення.
Постанову протягом десяти днів з дня винесення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області особою, щодо якої її винесено, або її захисником.
Суддя: