Справа № 597/1152/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В.
Провадження № 22-ц/789/229/16 Доповідач - Кузьма Р.М.
Категорія - 51
25 лютого 2016 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Кузьми Р.М.
суддів - Жолудько Л. Д., Сташків Б. І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду від 07 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділу культури, національностей та релігій Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку,
В листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відділу культури, національностей та релігій Заліщицької РДА Тернопільської області в його користь 15257,76 гривні компенсації за невикористану відпустку.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 01.02.1989 року по 01.04.2015 року він працював у відділі культури Заліщицького району Тернопільської області на посаді завідувача народного дому с. Кулаківці. 01.04.2015 року його звільнено із займаної посади за згодою сторін. При звільнені йому було нараховано компенсацію лише за 6 днів невикористаної відпустки за період роботи з 01.01.2015 року по 01.04.2015 року в сумі 190,20 гривні. Однак, як стверджує позивач в період роботи на вищевказаній посаді з 1989 року по 2007 рік він також не використовував належні йому відпустки і при звільненні повинен був отримати компенсації за них. Позивач ОСОБА_1 звертався із відповідним листом про виплату належної йому компенсації до відділу культури, національностей та релігій Заліщицької РДА, однак йому було відмовлено у даних виплатах, мотивуючи свою відмову тим, що в період з 01.02.1989 року по 01.01.2007 року фінансування закладів культури сільської місцевості здійснювалось із бюджетів сільських рад. Сільські ради с.Кулаківці та с.Дунів Заліщицького району, якими проводилось фінансування також відмовили позивачу у виплаті компенсації за невикористані відпустки. У зв'язку з даними відмовами позивач звернувся листом до територіальної державної інспекції з питань праці в Тернопільській області в якому просив провести відповідну перевірку відділу культури, національностей та релігій Заліщицької РДА та вжити заходів, щодо нарахування та виплати йому належних коштів, однак також отримав відмову та рекомендацію звертатись до суду за захистом порушеного права, оскільки на даний час у інспекцій праці відсутні правові підстави для здійснення такого роду перевірок. Тому позивач вважаючи, що його права порушені відділом культури, національностей та релігій Заліщицької РДА при відмові в нарахуванні та виплаті йому при звільненні компенсації за невикористані відпустки змушений звертатись до суду з даним позовом.
Рішенням Заліщицького районного суду від 07 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задоволити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, він зазначає, що суд безпідставно не прийняв до уваги те, що 10.08.2015 року він звертався до начальника відділу культури, національностей та релігій Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області із заявою про виплату йому компенсації за невикористані відпустки з 1989 року по 2007 рік та отримав відповідь на його заяву лише 02.09.2015 року. Тому вважає, що строк позовної давності розпочинається з моменту отримання відповіді на його заяву, оскільки тільки тоді він дізнався про порушення свого права на отримання компенсації за невикористану відпустку.
В судове засідання сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про день слухання справи, що підтверджується повідомленням про врученням повістки.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звертаючись із заявами до роботодавців про надання йому відпусток, в порушення вимог закону не використав їх, оскільки заборона ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд прямо передбачена ст.11 ч.5 ЗУ "Про відпустки".
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
В силу вимог статей 11, 10, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 47 ч.1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Згідно ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
У ст. 29 Закону України "Про відпустки" визначено, що спори, які виникають щодо надання відпусток, розглядаються в порядку, встановленому законодавством про працю.
Судом встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії БТ-ІІ №4378246 від 06.02.1989 року з 01.02.1989 року по 01.04.2015 року він працював у відділі культури Заліщицького райвиконкому, який реорганізовано і згодом перейменовано на відділ культури, національностей та релігій райдержадміністрації на посаді завідувача народного дому с. Кулаківці Заліщицького району Тернопільської області.
Як вбачається із довідки Кулаківської сільської ради Заліщицького району № 209 від 25.08.2015 року та довідки Дунівської сільської ради Заліщицького району № 625 від 30.09.2015 року, що заяв про надання відпусток від ОСОБА_1 не надходило.
У суді першої інстанції встановлено, що позивач починаючи з 2008 року користувався правом на відпустки, однак за його заявами йому надавались тільки чергові щорічні відпустки за відпрацьовані поточні роки, невикористані відпустки за 1989-2007рр. позивач не використовував.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права на отримання компенсації за невикористані відпустки в день звільнення з роботи - 01.04.2015 року, оскільки йому, на його думку, не провели виплату, як того вимагає ст.47 КЗпП України в строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року справа № 6-116цс15, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язкової для всіх судів України.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року №6-116 цс15 дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з працівником проведений 16 квітня 2015 року, а з відповідним позовом до суду працівник звернувся у листопаді 2015 року, з пропуском передбаченого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з поважних причин являються безпідставними.
У статті ст. 11 ЗУ "Про відпустки" зазначено виключний перелік підстав за яких щорічна відпустка на вимогу працівника може бути перенесена на інший період. Щорічна ж відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
Позивач не представив суду доказів того, що він звертався до роботодавців з вимогою про перенесення щорічних відпусток на інший період, чи давав письмову згоду роботодавцям на це.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 Васильовича- відхилити.
Рішення Заліщицького районного суду від 07 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Кузьма Р.М.
Судді : Жолудько Л.Д.
ОСОБА_2