ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
25.02.2016Справа №910/32728/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "Укрмлин"
до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації
про стягнення 74 480,39 грн.
Суддя А.М. Селівон
від позивача: Мішустін М.К. - представник, довіреність без номеру від 28.05.2015;
від відповідача: Севостьянов В.В. - представник, довіреність №33/07-76 від 06.01.2016;
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 74 480,39 грн. заборгованості, з яких: проценти річних в сумі 7 633,97 грн. та інфляційні втрати в сумі 66 849,42 грн., а також судовий збір в розмірі 1 827,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між Акціонерним товариством закритого типу "УкрМлин" та Управлінням освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації договору купівлі-продажу №76 від 11.06.2010, в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та інфляційні втрати відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.12.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/32728/15 та призначено до розгляду на 28.01.2016.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2016 розгляд справи відкладено на 18.02.2016.
18.02.2016 оголошено перерву в судовому засіданні до 25.02.2016.
В судове засідання 28.01.2016 уповноважені представники позивача та відповідача не з'явились.
Про дату, час і місце судового розгляду позивача та відповідача повідомлено належним чином, до підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103037000845, 0103037000837.
В судові засідання 18.02.2016 та 25.02.2016 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 18.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано відзив б/н від 16.02.2016 на позов, в якому представник відповідача заперечував проти позову з огляду на те, що новоутворене Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086) не є правонаступником прав і обов'язків ліквідованого Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599) за договором №76 від 11.06.2010 купівлі-продажу, у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.
Також до початку судового засідання 18.02.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення б/н від 17.02.16 р. та клопотання б/н від 18.02.16 р. про приєднання доказів, які разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 25.02.16 р. сторонами суду не надано.
Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.
Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 29, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.
В судових засіданнях 18.02.16 р. та 25.02.16 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
В судових засіданнях 18.02.16 р. та 25.02.16 р. представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 11 червня 2010 року між Акціонерним товариством закритого типу "УкрМлин", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" (продавець за договором, позивач у справі) та Управлінням освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (покупець за договором) укладено договір №76 купівлі-продажу (далі - Договір), згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити технологічне обладнання (надалі - товар), найменування, технічні характеристики, асортимент, кількість, ціна якого зазначено у Специфікації (Додаток №1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
Розділами 2-7 Договору сторони погодили права, обов'язки та відповідальність сторін, ціну Договору, порядок розрахунків тощо.
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2010 року. У випадку, якщо зобов'язання за Договором не виконуються сторонами, або однією із сторін, то дія Договору продовжується до повного виконання зобов'язань згідно цього Договору (розділ 6 Договору).
Крім того, Специфікацією (Додаток №1 до Договору) сторони узгодили найменування товару, кількість та ціну товару.
Вказані Договір та Специфікація до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох підприємств.
Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до визначення частини 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За умовами Договору продавець зобов'язаний передати покупцеві товар протягом 10 (десяти) банківських днів з дня підписання Договору сторонами (пункт 3.1. Договору).
Приймання-передача товару здійснюється за місцем знаходження покупця та оформляється накладною, в якій зазначається найменування товару, його кількість, вартість (пункт 3.2. Договору). Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання накладної (пункт 3.4. Договору).
Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку покупцю товару на загальну суму 190 656,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної, наявною матеріалах справи, а саме № РН-00102 від 06.12.10 р..
Факт отримання товару покупцем підтверджується засвідченим відтиском печатки та підписом на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника Управління освіти Шевченківської РДА у м. Києві.
В свою чергу заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною сторонами суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого за вказаною видатковою накладною товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «МТП «Укрмлин» умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Управлінню освіти Шевченківської РДА у м. Києві, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Відповідно до частини 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
У відповідності до пункту 2.1. Договору загальна сума Договору визначається у розмірі 2 012 268,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 335 378,00 грн..
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно визначень частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що оплата товару проводиться покупцем у національній грошовій одиниці України на поточний рахунок покупця протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання товару.
При цьому як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, на виконання умов Договору відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 105 055,00 грн., з яких 20 000,00 грн. було перераховано 27.12.12 р. Управлінням освіти Шевченківської в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної виписки банку по рахунку позивача за 27.12.12 р..
Отже, залишок неоплаченого відповідачем товару за Договором, за твердженнями сторін, становить 85055,00 грн..
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Так, рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2015 у справі № 910/14277/15 встановлено факт наявності простроченої заборгованості у Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" та відповідно обов'язок Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації сплатити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" суму основного боргу.
Зазначеним рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2015 у справі №910/14277/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" задоволено частково та стягнуто з Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" 85 055,00 грн. основного боргу та 1 701,10 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на вищевказане господарським судом міста Києва при винесенні рішення у справі №910/14277/15 встановлено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, та, як наслідок, у Управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599) утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 85 055,00 грн. Вказаний факт, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, є преюдиційним і доказування не потребує.
На виконання зазначеного рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ від 28.07.2015 про примусове виконання рішення суду у справі №910/14277/15.
Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, що рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2015 по справі №910/14277/15 виконано не було.
Таким чином, оскільки відповідачем було допущено порушення своїх зобов'язань за Договором в частині оплати поставленого товару в сумі 85055,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі, позивачем у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано проценти річних в сумі 7 633,97 грн. за період з 27.12.12 р. по 24.12.15 р. та інфляційні втрати в сумі 66 846,42 грн. за період січень 2013 р. - листопад 2015 р., які позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №76 від 10.06.2010 купівлі-продажу або його окремих положень суду не надано.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Окрім того, згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених, зокрема, в пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 23.01.2012 у справі №37/64 та від 01.10.2014 у справі №6-113цс14.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання, в т.ч. з початку прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором та, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати, на залишок заборгованості за поставлений товар в сумі 85055,00 грн..
Згідно пункту 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог.
Суд зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.9 Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Таким чином, при розрахунку розміру інфляційних та процентів річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.
Відповідно до частини 2 ст. 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з частиною 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру 3% річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.
Згідно пункту 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що при здійсненні розрахунку процентів річних позивачем здійснений розрахунок виходячи із суми заборгованості в розмірі 85055,00 грн. починаючи з 27.12.2012 р., тобто включно з дати останнього погашення заборгованості відповідачем.
Отже, розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, починаючи з 28.12.12 р., тобто не включаючи дату сплати боргу, є меншим, ніж заявлено позивачем, і становить 7626,93 грн. процентів річних. Тобто, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі 7626,93 грн..
Також судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 66846,42 грн. підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем.
Стосовно заперечень відповідача проти позову з посиланням на те, що новоутворене Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086) не є правонаступником прав і обов'язків ліквідованого Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599) за договором №76 від 11.06.2010 купівлі-продажу суд вважає за необхідне зазначити, що Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599) було припинено шляхом ліквідації відповідно до ст. ст. 7, 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».
Зокрема, на підставі вищезазначеного закону було утворено Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086).
Рішенням Київської міської ради «Про питання організації управління районами у м. Києві» №7/4819 від 09.09.2010 та розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради №7/4819 від 09.09.2010 «Про питання організації управління районами у м. Києві» №787 від 30.09.2010 вирішено припинити шляхом ліквідації Шевченківську районну у м. Києві раду та її виконавчі органи.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ст. 59 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла на час ліквідації Шевченківської районної у м. Києві ради та ї виконавчих органів) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.
Статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції, яка діяла на час ліквідації Шевченківської районної у м. Києві ради та ї виконавчих органів) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.
Таким чином, виходячи з положень вищенаведених норм чинного законодавства, підставою заміни боржника внаслідок правонаступництва є пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч.3 ст. 11 Цивільного кодексу України), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації з кодом ЄДРПОУ 26087599 внесено запис про припинення юридичної особи, у свою чергу в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про створення Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації з кодом ЄДРПОУ 37470086.
Рішенням Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2011 рік» №573/5385 від 30.12.2010 (пункт 40) з метою забезпечення сталого фінансування та виконання бюджетних зобов'язань, взятих управліннями та відділами виконавчих органів районних в м. Києві рад, що ліквідуються згідно з рішенням Київської міської ради №7/4819 від 09.09.2010 «Про питання організації управління районами у місті Києві», встановлено, що управління та відділи районних в місті Києві державних адміністрацій, яким передаються функції ліквідованих управлінь та відділів виконавчих органів районних в місті Києві рад, є правонаступниками прав та обов'язків за бюджетними зобов'язаннями тих управлінь та відділів виконавчих органів районних в місті Києві рад, функцій яких їм передаються згідно з розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №1057 від 03.12.2010 «Про затвердження рекомендаційного переліку управлінь, відділів, інших структурних підрозділів та граничної чисельності працівників районних в місті Києві державних адміністрацій» та положень про ці управління та відділи, затверджених в установленому порядку.
Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація утворена розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради №787 від 09.09.2010» та її виконавчі органи є правонаступниками Шевченківської у м. Києві ради та її виконавчих органів, зокрема, Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086) є правонаступником Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599).
Окрім того суд зазначає, що згідно приписів частин 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Зокрема, ухвалою суду від 16.12.15 р. у справі № 910/14277/15 здійснено заміну боржника Управління освіти Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.6А, код ЄДРПОУ 26087599) на його правонаступника - Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (вул. Зоологічна, буд. 6 «А», м. Київ, 04119; код ЄДРПОУ 37470086).
Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку, що відповідальним за зобов'язаннями боржника - Управління освіти Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 26087599) у справі № 910/14277/15 є саме його правонаступник - Управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37470086), до якого правомірно подано позов.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем частково, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому судом враховані приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній з 01.09.15 р.), згідно якої за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 мінімальних заробітних плат.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", а саме статтею 8, установлено на 2015 рік наступний розмір мінімальної заробітної плати - 1218 гривень.
Тобто, звернувшись до суду в грудні 2015 р. із позовом про стягнення 74480,39 грн., тобто з вимогою майнового характеру, позивач мав сплатити з урахуванням заявлених вимог 1218,00 грн. судового збору. Отже саме в цьому розмірі судовий збір підлягає врахуванню при визначенні судових витрат, які відшкодовуються відповідачем.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління освіти Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (04119, м. Київ, Шевченківський район, вул. Зоологічна, буд. 6-А, код ЄДРПОУ 37470086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтажно-технологічне підприємство "УкрМлин" (03134, м. Київ, Святошинський район, вул. Якутська, буд. 5, код ЄДРПОУ 21589505) 7626,93 грн. (сім тисяч шістсот двадцять шість гривень дев'яносто три копійки) процентів річних, 66846,42 грн. (шістдесят шість тисяч вісімсот сорок шість гривень сорок дві копійки) інфляційних втрат та 1217,88 грн. (одну тисячу двісті сімнадцять гривень вісімдесят вісім копійок) судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 22 березня 2016 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон