ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.03.2016Справа № 910/652/16
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»
про стягнення 18662,98 грн.
Суддя Маринченко Я.В.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю);
від відповідача: Власюк В.В. (представник за довіреністю);
У січні 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», про стягнення 6785,21 грн. пені, 10965,22 грн. інфляційних та 912,55 грн. 3% річних, нарахованих у зв'язку з порушенням строків сплати страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду м. Києва від 19.01.2015 по справі № 910/25873/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування в порядку регресу збитків у розмірі 21392,38 грн., яким позов задоволено повністю та ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 21392,38 грн.
Зазначене рішення набрало законної сили 06.02.2015, однак відповідачем виконано лише 23.03.2015.
З наведених підстав позивач просить стягнути з відповідача 6785,21 грн. пені, 10965,22 грн. інфляційних та 912,55 грн. 3% річних, нарахованих за період з 20.10.2013 по 22.03.2015.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема зазначив, що положеннями чинного законодавства не передбачена можливість нарахування інфляційних, 3% річних та пені в межах правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
25.02.2016 через загальний відділ діловодства Господарського суду м. Києва надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що у листопаді 2015 року ФОП ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва за позовом до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - відповідач), в якому просив суд стягнути збитки в порядку регресу у розмірі 21392,38 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу з огляду на такі обставини.
20.04.2013 водій ОСОБА_4, під керуванням якого перебував автомобіль НОМЕР_1, спричинив настання дорожньо-транспортної події, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль НОМЕР_2, застрахований у ТДВ «Страхова компанія «Аксор» за договором добровільного страхування 0514.002506 від 21.02.2013.
На підставі зазначеного договору ТДВ «Страхова компанія «Аксор» здійснила виплату власнику застрахованого транспортного засобу страхового відшкодування у розмірі 22964,66 грн.
20.06.2014 ТДВ «СК «АКСОР» відступило належне йому право вимоги, що виникло внаслідок виплати страхового відшкодування за договорами добровільного страхування, укладеними між ТДВ «СК «АКСОР» та страхувальниками, на користь ФОП
ОСОБА_1.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 застрахована у ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» на підставі полісу АЕ/1295772.
27.08.2013 позивач звернувся до відповідача із претензією (вих. № 480) про виплату страхового відшкодування, із долученим до неї пакетом документів, необхідним для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.
04.10.2013 відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування, про що направив на адресу ТДВ «Страхова компанія «АКСОР» лист №6504 від 04.10.2013, отриманий адресатом 09.10.2013.
Відповідно до приписів п. 2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Відтак, граничний строк прийняття відповідачем рішення та виплати страхового відшкодування настав 19.10.2013, однак відповідач зазначену виплату на користь позивача не здійснив.
З метою захисту порушених прав позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача в порядку регресу збитків у розмірі 21392,38 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.01.2015 по справі № 910/25873/14 позов задоволено повністю та ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 21392,38 грн.
09.02.2015 на виконання зазначеного рішення видано наказ № 910/25873/14.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що зазначена сума заборгованості відповідачем погашена лише 23.03.2015 (виписка з банківського рахунку позивача за 23.03.2015).
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 ЦК України, зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до положень ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, ухвалення судового рішення про задоволення вимог кредитора не є підставою припинення зобов'язання.
Відтак, зобов'язання відповідача з виплати страхового відшкодування в порядку регресу припинене лише 23.03.2015.
Згідно з положеннями ст. 229 ГК України, ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
З урахуванням викладеного позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10965,22 грн. інфляційних та 912,55 грн. 3% річних, нарахованих за період з 20.10.2013 по 22.03.2015.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості і арифметичної вірності, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення зазначених сум підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 6785,21 грн., слід зазначити таке.
Пунктом 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
В той же час, зазначена норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом такого договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.09.2012 по справі № 3-41гс12.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Враховуючи, що положеннями чинного законодавства не передбачена можливість нарахування пені в межах спірних правовідносин, а сторонами не вчинялося жодних правочинів, спрямованих на визначення порядку забезпечення виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування, позовна вимога в частині стягнення з відповідача пені є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Доводи відповідача щодо неможливості нарахування 3% річних та інфляційних на суму страхового відшкодування, у зв'язку з виникненням таких правовідносин внаслідок заподіяння шкоди, судом відхиляються, оскільки обов'язок відповідача сплатити страхове відшкодування виник на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, укладеного між відповідачем та особою, винною у скоєнні ДТП, а позивач є новим кредитором за вказаним договором, до якого, в межах виплаченого страхового відшкодування, перейшло право вимоги, яке власник пошкодженого автомобіля мав до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому факт заподіяння шкоди внаслідок ДТП є лише підставою для здійснення вказаної виплати (страховим випадком).
Згідно зі статтею 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.
На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно обсягу задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 25; ідентифікаційний код 23510137) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_3) 10965 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 22 коп. інфляційних, 912 (дев'ятсот дванадцять) грн. 55 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 877 (вісімсот сімдесят сім) грн.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення підписаний 22.03.2016
Суддя Я.В. Маринченко