"24" березня 2016 р. Справа № 917/66/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Гетьман Р.А.
при секретарі Довбиш А.О.
за участю
прокурора - Ногіна О.М. сл.посвідчення № 032167 від 11.02.2015 року
представників:
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - не з'явився
1-ї 3-ї особи - не з'явився
2-ї 3-ї особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваплемсервіс" (вх. № 395 П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від "22" грудня 2015 року у справі
за позовом Прокурора Полтавського району Полтавської обл.
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
1. Державна інспекція сільського господарства у Полтавській області, м. Полтава,
2. Абазівська сільська рада Полтавського району Полтавської області.
до відповідачів
1. Полтавська районна державна адміністрація, м. Полтава,
2. Публічне акціонерне товариство "Полтаваплемсервіс", с. Горбанівка, Полтавський район, Полтавська обл.
про визнання недійсними розпорядження, договору, зобов"язання повернути земельну ділянку
Прокурор Полтавського району Полтавської області звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавської районної державної адміністрації; Публічного акціонерного товариства "Полтаваплемсервіс" про визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 101 від 24.01.2011 року "Про надання ВАТ "Полтаваплемсервіс" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу) загальною орієнтовною площею 41,00 га (землі сільськогосподарського призначення); визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 27.12.2011 року на земельну ділянку площею 40,8578 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться на території Абазівської сільської ради, кадастровий № 5324080100:00:013:0002, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 27.12.2011 року за № 532400004001082; зобов'язання ВАТ "Полтаваплемсервіс" повернути земельну ділянку площею 40,8578 га кадастровий № 5324080100:00:013:0002, загальною вартістю 815 037,93 грн. до земель запасу Абазівської сільської ради (т.1 а.с.21-30).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково; визнано недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №101 від 24.01.2011 року "Про надання ВАТ "Полтаваплемсервіс" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу) загальною орієнтовною площею 41, 00га (землі сільськогосподарського призначення)"; визнано недійсними та припинено на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту від 27.12.2011 року на земельну ділянку площею 40, 8578га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться на території Абазівської сільської ради, кадастровий №5324080100:00:013:0002, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 27.12.2011 року за №532400004001082; відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання ВАТ "Полтаваплемсервіс" повернути земельну ділянку площею 40,8578 га кадастровий №5324080100:00:013:0002, загальною вартістю 815 037, 93грн. до земель запасу Абазівської сільської ради (т.2 а.с.35-41).
Додатковим рішенням господарського суду Полтавської області від 28.12.2015р. у справі №917/66/15 (суддя Бунякіна Г.І.) стягнуто з Полтавської районної державної адміністрації в доход державного бюджету України 1218, 00грн. витрат по сплаті судового збору; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваплемсервіс" в доход державного бюджету України 1 218, 00грн. витрат по сплаті судового збору (т.2 а.с.42-44).
ПАТ "Полтаваплемсервіс" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року скасувати в частині визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації №101 від 24.01.2011 року, визнання недійсним та припинення на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту від 27.12.2011 року, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора Полтавського району Полтавської області відмовити повністю. Вказує на те, що прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) не обгрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 25 Закону України «Про прокуратуру». Також зазначає, що п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає спосіб захисту прав та інтересів - визнання незаконним рішення органу виконавчої влади, а не визнання його недійсним (т.2 а.с.67-72).
Державна інспекція сільського господарства у Полтавській області у судове засідання не з'явилась, у запереченнях на апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача залишити без задоволення. Апеляційну скаргу просить розглянути без участі у судовому засіданні його представника. 22.03.2016 року надіслала факсограму, у якій просить у зв'язку з відсутністю фінансування, розглянути апеляційну скаргу без участі її представника (т.2 а.с.101,102, 123).
Абазівська сільська рада Полтавського району Полтавської області у судове засідання не з'явилась, 22.03.2016 року направила факсограму, в якій зазначає, що визначені у позовних вимогах землі перебувають за межами населених пунктів Абазівської сільської ради і відповідно до чинного законодавства обов'язок по розпорядженню ними покладено на Полтавську райдержадміністрацію. Рішення господарського суду Полтавської області вважає обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, просить апеляційну скаргу розглянути без участі її представника (т.2 а.с.125).
Державна інспекція сільського господарства у Полтавській області у судове засідання не з'явилась, у запереченнях на апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача залишити без задоволення.
Прокурор відзив на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні зазначив, що рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства, просить рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу 2-го відповідача залишити без задоволення.
Полтавська районна державна адміністрація та ПАТ "Полтаваплемсервіс" у судове засідання не з'явились, відзив на апеляційну скаргу не надали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за №75.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представників відповідачів та третіх осіб за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням голови Полтавської районної державної адміністрації № 101 від 24.01.2011 року Публічному акціонерного товариства "Полтаваплемсервіс" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) площею 41,00 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району (землі запасу) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Розпоряджень про затвердження технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) площею 43,00 га (землі сільськогосподарського призначення) (т.1 а.с.39).
27.12.2011 року між Полтавською районною державною адміністрацією (Розпорядник земельної ділянки) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваплемсервіс" (Володар сервітуту) укладено Договір про встановлення земельного сервітуту (т.1 а.с.40,41).
Відповідно до розділу 1 Договору Розпорядник земельної ділянки у відповідності до умов цього договору надає Володарю сервітуту право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітуг) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться .за межами населених пунктів на території Абазівської сільської ради Полтавського району (землі запасу) загальною площею 40,8578 та, (землі сільськогосподарського призначення) відповідно до кадастрового плану, який додається. Розпорядник земельної ділянки підтверджує, що у відповідності до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України розпорядження даною земельною ділянкою належить до його повноважень. Цільове призначення земельної ділянки, на якій установлюється сервітут, не змінюється. Площа земельної ділянки 40,8578 гектарів. Кадастровий номер земельної ділянки: 5324080100:00:013:0002. Межа земельної ділянки, на яку встановлюється сервітут, показана на доданому до цього Договору кадастрового плану, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору земельний сервітут є строковим і надається на 5 років. договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 2016 року.
Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що користування земельною ділянкою є платним. Плата за встановлення сервітуту вноситься Володарем сервітуту у грошовій формі у розмірі 13924,34 грн. щорічно.
З позовної заяви вбачається, що прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на те, оспорюваним розпорядженням Полтавської районної державної адміністрації № 101 від 24.01.2011 року фактично було не встановлено сервітут щодо спірної земельної діляноки, а надано 2-му відповідачу зазначену ділянку у строкове платне користування (оренду) без дотримання встановленої статтями 124, 134 Земельного кодексу України процедури та підстав надання в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, а спірні договори про встановлення сервітуту мають ознаки договору оренди землі. Також, на думку прокурора, в порушення вимог статті 401 Цивільного кодексу України відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб 2-го відповідача у здійсненні товарного сільськогосподарського виробництва іншим способом, ніж встановлення сервітуту (т.1 а.с.22-30).
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Статтею 98 Земельного кодексу України встановлено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.
Згідно з ч. 3 ст. 98 Земельного кодексу України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею Частиною 1 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Крім того, слід зазначити, що перелік цілей, для яких можливо встановити земельний сервітут, визначений статтею 99 Земельного кодексу України.
Так, статтею 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в)право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
У п.22-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Верховного суду №2 від 19.03.2010 року) зазначено, що вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється відносно певного об'єкта і не залежить від власників цих об'єктів, оскільки його дія зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (ч.1 ст. 401 ЦК, ч.1 ст. 101 ЗК), а при встановленні особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (ч.2 ст. 401, п. 6 ч.1 ст. 406 ЦК). Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК; цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що зміст та підстави встановлення і припинення земельного сервітуту визначається главою 32 Цивільного кодексу України (статті 401-406), главою 16 Земельного кодексу України ( статті 98-102).
З Розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 101 від 24.01.2011 року вбачається, що спірна земельна ділянка площею 41,00 га знаходиться за межами населеного пункту на території Абазівської сільської ради Полтавського району (землі запасу), є землями сільськогосподарського призначення та надана 2-му відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.39).
З п.1.1 Договору про встановлення земельного сервітуту вбачається, що метою укладення цього договору є ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці (рілля), що знаходиться .за межами населених пунктів на території Абазівської сільської ради Полтавського району (землі запасу) загальною площею 40,8578 га (землі сільськогосподарського призначення) (т.1 а.с.40,41).
Згідно із пунктом 5.1 цього Договору користування земельною ділянкою, стосовно якої встановлено сервітут, є платним.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений статтями 124, 134 Земельного кодексу України та нормами Законом України "Про оренду землі".
Враховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок - землі запасу сільськогосподарського призначення, мету укладення спірного договору - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також оплатний характер цього Договору, колегія суддів вважає, що між сторонами Договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельними ділянками для ведення другим відповідачем підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі наведеному у ст. 1 Закону України "Про оренду землі".
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту.
Проте, у спірному Договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету договорів - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка відповідає правовідносинам щодо оренди землі.
З Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23.05.2014 року, складеного Державною інспекцією сільського господарства в Полтавській області від 23.05.2014 року, вбачається, що у результаті перевірки встановлено, що Полтавською районною державною адміністрацією всупереч нормам чинного земельного законодавства укладено Договір про встановлення земельного сервітуту (з проведенням його реєстрації) чим порушено ст. ст. 116, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України (т.1 а.с.55,56).
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суть правовідносин між сторонами Договору, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст Розпорядження та Договору суперечить вищезазначеним положенням Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України "Про оренду землі, і ці договори не спрямовані на реальне настання наслідків, що ними обумовлені.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що у 2-го відповідача не виникло право на встановлення спірного земельного сервітуту.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В процесі розгляду справи господарський суд встановив, з підтвердженням матеріалами справи, що оспорюване Розпорядження Полтавської районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста та дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.
Приймаючи до уваги, що вимога про визнання недійсним Договору про встановлення земельного сервітуту є похідною від вимоги щодо скасування оскаржуваного розпорядження, колегія суддів вважає, що господарським судом вона також обґрунтовано задоволена з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р., якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги прокурора Полтавського району обґрунтовано задоволені господарським судом в частині: 1). визнання недійсним розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації № 101 від 24.01.2011 року "Про надання ВАТ "Полтаваплемсервіс" дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Абазівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (землі запасу) загальною орієнтовною площею 41,00 га (землі сільськогосподарського призначення); 2). визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту від 27.12.2011 року на земельну ділянку площею 40,8578 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться на території Абазівської сільської ради, кадастровий № 5324080100:00:013:0002, про що у Державному реєстру земель вчинено відповідний запис від 27.12.2011 року за № 532400004001082.
Посилання другого відповідача на те, що прокурором не обгрунтовано порушення інтересів держави прийняттям оспорюваним Розпорядженням та укладаним Договором, на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки прокурором зазначено, що інтереси держави, яка здійснює особливу охорону землі як національного багатства в силу статті 14 Конституції України, порушуються недотриманням першим та другим відповідачами встановленої статтями 124, 134 Земельного кодексу України та Законом України "Про оренду землі" процедури передачі спірних земельних ділянок другому відповідачу у платне володіння та користування, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.
До тверджень 2-го відповідача про те, що ст. 16 Цивільного кодексу України передбачає спосіб захисту прав та інтересів як визнання незаконним рішення органу виконавчої влади, колегія суддів ставиться критично оскільки згідно вимог абз.1 п. 12 Розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Що стосується вимог прокурора щодо зобов'язання ВАТ "Полтаваплемсервіс" повернути земельну ділянку площею 40,8578 га кадастровий № 5324080100:00:013:0002, загальною вартістю 815 037,93 грн. до земель запасу Абазівської сільської ради колегія суддів погодується з позицією суду першої інстанції про те, що вимоги в цій частині не підлягають задовленню, оскільки Абазівська сільська рада є 3-ю особою у справі, а визначені у позовних вимогах землі перебувають за межами населених пунктів Абазівської сільської ради і відповідно до чинного законодавства обов'язок по розпорядженню ними покладено на Полтавську райдержадміністрацію.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваплемсервіс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 22 грудня 2015 року у справі № 917/66/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили
Повна постанова складена 25.03.2016 року.
Головуючий суддя Шепітько І.І.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Гетьман Р.А.