04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"14" березня 2016 р. Справа№ 910/28936/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів: Рябухи В.І.
Калатай Н.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: Маркова Т.Д. - представник, дов. № 24 від 31.12.2015;
Павліченко С.І. - представник, дов. б/н від 27.01.2016;
від відповідача: Проноза Г.С. - представник, дов. № 7 від 29.12.2015;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015
у справі № 910/28936/15 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 1 375 176,14 грн.
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 01.02.2016 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги у справі № 910/28936/15 до 14.03.2016.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі № 910/28936/15 в позові відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої у недоговірних правовідносинах, за своєю правовою природою є деліктним зобов'язанням; зважаючи на те. що суду не надано доказів визнання недійсною чи скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613, а також доказів в підтвердження того, що позивачем були понесені збитки, у зв'язку з чим судом не встановлено наявності протиправної поведінки відповідача та наявності майнової шкоди, як обов'язкових складових для покладення матеріальної відповідальності за майнову шкоду; позивачем не доведено, що дії або бездіяльність відповідача призвели до спричинення позивачу майнової шкоди, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 375 176,14 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі № 910/28936/15 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що здійснює діяльність, спрямовану на надання житлово-комунальних послуг юридичним та фізичним особам, експлуатацію житлового фонду, об'єктів соціально-побутового та іншого призначення, в тому числі технічне обслуговування будинків. Не зважаючи на те, що тарифи на послуги з централізованого опалення, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, почали діяти з 08.05.2015, ПАТ "Київенерго" виставило позивачу рахунки на оплату за теплову енергію, спожиту споживачами у квітні 2015р. загальною кількістю 6 491,96 Гкал (по тарифу 637,32 за 1 Гкал), із посиланням на прийняту відповідачем постанову від 03.03.2015, на загальну суму 3 725 732,62 грн., у свою чергу, позивач, керуючись постановою НКРЕКП від 17.10.2014 № 146, яка діяла в цей період, виставив населенню до сплати за 4857,22006 Гкал спожитої теплової енергії у квітні рахунки по діючих у квітні 2015р. тарифах. Таким чином, різниця в тарифах для споживачів і для виконавців послуг з централізованого опалення за спожиті 4857,22006 Гкал завдало позивачу збитків за один місяць на загальну суму 1 375 176,14 грн.
Як зазначає скаржник, судом першої інстанції не застосовано норми ч.ч.7, 8 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", які підлягали застосуванню, оскільки правовідносини, що виникли між відповідачем та позивачем, безпосередньо врегульовані нормами законодавства у сфері житлово-комунальних послуг, які є обов'язковими для їх виконання, натомість суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував норми ст.ст.1166, 1175, 1192 ЦК України, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Скаржник наполягає на тому, що у позивача є наявними передбачені частиною 8 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" умови для відшкодування завданих збитків, тому що відповідач змінив тарифи на теплову енергію для виконавців послуг з централізованого опалення постановою від 03.03.2015 № 613 з 01.04.2015 та тарифи на послуги з централізованого опалення на послуги з централізованого постачання гарячої води для населення постановою від 31.03.2015 № 1171 - з 08.05.2015 і ці зміни вказаних тарифів призвели до непередбачених витрат позивача у квітні 2015р., які відповідач повинен буде сплатити ПАТ "Київенерго" - різницю між тарифами, яка не покрита сумою тарифу на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для населення, за рахунок власних коштів позивача. Якби відповідачем було одночасно змінено тарифи, то не виникло б перевищення розмірів тарифів, відтак, між зміною тарифів та виникненням у позивача збитків існує прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Як зазначає скаржник, відповідно до ч.8 ст.31 Закону України " Про житлово-комунальні послуги", який є нормою спеціального нормативно-правового акта у сфері житлово-комунальних послуг, визнання незаконним і скасування нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у відповідній сфері, яким було змінено ціни, тарифи на послуги, товари, не є обов'язковим для відшкодування збитків, завданих виробникам, виконавцям житлово-комунальних послуг, такими змінами.
На думку скаржника, висновок суду про те, що оскільки позивачем не надано доказів визнання недійсною чи скасування постанови відповідача від 03.03.2015 № 613, судом не встановлено наявності протиправної поведінки відповідача, є хибним і прямо суперечить вимогам ч.ч.7, 8 ст.31 згаданого Закону; навіть якщо, на думку суду, в даних правовідносинах існує конкуренція норм права, то підлягає застосуванню акт, виданий пізніше - Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
Посилаючись на положення ст.22 ЦК України, скаржник стверджує, що позивач має право на відшкодування витрат, які він буде змушений зробити в майбутньому на користь ПАТ "Київенерго" - різницю між встановленими відповідачем тарифами для виконавців послуг і для населення.
Скаржник зауважує, що судом не надано оцінку доказам позивача на підтвердження завдання збитків, а саме, копіям актів, облікових карток, "ПАТ "Київенерго", вимоги останнього від 18.11.2015 за № 94/11/8048 про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію; листу Департамента економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (КМДА) від 19.06.2015 № 050/21-4942, листа Антимонопольного комітету України від 14.07.2015 № 135-29/01-7281, листа відповідача від 26.05.2015 № 4938/18/61-15.
У письмовому поясненні від 12.02.2016 скаржник, зокрема, вказує на те, що оскільки вимоги позивача про стягнення збитків із суб'єкта владних повноважень не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст.1 ГПК України, то спір між сторонами підлягає розгляду господарським судом; що оскільки відповідач є державним органом, рішення суду про стягнення збитків на користь позивача буде виконано фактично за рахунок бюджетних коштів, а статтею 7 Бюджетного кодексу України закріплено принцип цільового використання бюджетних коштів, тому позивач зобов'язаний буде використати ці кошти виключно на оплату витрат, які позивач відніс до збитків.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на норми ч.1 ст.12 ГПК України, ч.2 ст.17 КАС України; те, що між позивачем та відповідачем немає ніяких господарських відносин; як вважає відповідач, скаржником обрано не вірний спосіб захисту своїх порушених прав; що постанови відповідача від 03.03.2015 № 613 та від 31.03.2015 № 1171 прийняті у межах повноважень, наданих чинним законодавством.
У письмових додаткових поясненнях від 09.02.2016 відповідач, зокрема, наголошує на тому, що постанови НКРЕКП від 03.03.2015 № 613 та від 31.03.2015 № 1171 є правомірними та законними; відповідач погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання щодо відшкодування шкоди, завданої у недоговірних правовідносинах, за своєю правовою природою є деліктним зобов'язанням; до суду першої інстанції не було надано доказів на підтвердження того, що скаржником були понесені збитки, позивачем не доведено, що дії або бездіяльність відповідача призвели до спричинення скаржнику майнової шкоди.
14.03.2016 через відділ документального забезпечення суду від скаржника надійшли письмові додаткові пояснення, у яких наявне клопотання про долучення, як доказу, листа, отриманого 15.02.2016 від Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.02.2016 № 050/27-1096, ксерокопію якого додано до цього додаткового пояснення.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, розглянувши подане клопотання, враховуючи ту обставину, що лист Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.02.2016 № 050/21-1096, ксерокопію якого надано скаржником, складено після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, зазначений документ не є додатковим доказом у розумінні ст.101 ГПК України, тому підстави для прийняття вказаного листа у суді апеляційної інстанції відсутні, у зв'язку із чим клопотання скаржника залишається без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, письмові пояснення позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подано до суду першої інстанції позовну заяву про стягнення з відповідача суми збитків у розмірі 1 375 176,14 грн. та судових витрат, керуючись ст.ст. 224, 226 ГК України, ст.ст. 8, 22, 614, 623 ЦК України, ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
У позовній заяві позивач стверджує про те, що до 01.06.2015 був посередником між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго") та власниками квартир (споживачами) з послуг гарячого водопостачання та централізованого опалення. Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 17.10.2014 № 146 тариф на теплову енергію для населення становив 374,60 грн. за 1Гкал; постановою НКРЕКП від 03.03.2015 № 613, яка набрала чинності з 01.04.2015, встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго" на рівні 637,32 грн. за 1 Гкал ; постановою НКРЕКП від 31.03.2015 № 1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг", що набула чинності з 08.05.2015, встановлено тариф у розмірі 657,24 за 1 Гкал. Не зважаючи на прийняття НКРЕКП постанови від 31.03.2015 № 1171 із затвердженням тарифів для споживачів з 08.05.2015, ПАТ "Київенерго" виставлено позивачу рахунки на оплату за теплову енергію, спожиту споживачами у квітні загальною кількістю 6491,96 Гкал по тарифу 637,32 грн. за 1 Гкал, із посиланням на прийняту НКРЕКП постанову від 03.03.2015 № 613, на загальну суму 3 725 732,62 грн., з розрахунку: 1597,4750 Гкал за період з 25.03. по 31.03.2015 за ціною 354,20 грн. на суму 565 825,65 грн.; 4857,22006 Гкал за період з 01.04. по 25.04.2015 за ціною 637,32 грн. на суму 3 095 603,49 грн., 37,263940 Гкал за спожиту теплову енергію власниками орендованих та нежитлових приміщень на суму 64 303,48 грн. В свою чергу позивач, керуючись прийнятими НКРЕКП постановами, виставив населенню до сплати за 4857,22006 Гкал спожитої теплової енергії у квітні по діючих тарифах на квітень. Таким чином, наявність різниці в тарифах за спожиті 283,12 Гкал завдала збитків позивачу за один місяць на загальну суму 1 375 176,14 грн.
Відповідно до ст.ст.2, 6 Закону України від 09.07.2010 № 2479-VІ "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; зокрема, здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Згідно із п.п.1, 4, 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання, тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП; рішення, прийняті НКРЕКП оформлюються постановами і розпорядженнями; рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.
Отже, постанови НКРЕКП від 17.10.2014 № 146 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг", від 03.03.2015 № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго", від 31.03.2015 № 1171 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг" є такими, що прийняті НКРЕКП у межах наданих нормами чинного законодавства повноважень.
Докази скасування або визнання недійсними зазначених постанов у матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
В ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 1192 ЦК України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивач, стверджуючи про спричинення йому збитків у розмірі 1 375 176,14 грн., не надав доказів реального спричинення йому збитків на зазначену суму, у тому числі, платіжних документів про перерахування цієї суми, рішення суду про стягнення зазначеної суми тощо.
Наявні у справі документи, а саме, копії актів приймання-передання товарної продукції за квітень 2015р., облікових карток за квітень 2015р., наданих ПАТ "Київенерго", вимоги ПАТ "Київенерго" від 18.11.2015 № 94/11/8048 про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 5 327 755,03 грн. не свідчать ані про фактичне спричинення позивачу збитку в розмірі 1 375 176,14 грн., ані про те, що до складу суми 5 327 755,03 грн. включено й суму збитків у розмірі 1 375 176,14 грн., зважаючи у тому числі й на те, що, як вбачається із додатку до згаданої вимоги, сума боргу 5 327 755,03 грн. нарахована ПАТ "Київенерго"станом на 01.11.2015, а позивач стверджує про виникнення збитків внаслідок застосування тарифів у квітні 2015р.
Таким чином, позивачем матеріалами справи не доведено факту спричинення збитків, розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням збитків.
Зазначені обставини є обов'язковими підставами для стягнення збитків, а за відсутності доказів спричинення збитків відсутні підстави для їх відшкодування.
Доводи апеляційної скарги не є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та матеріалам справи, враховуючи викладене та наступні обставини.
Відповідно до ч.ч.7, 8 ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-1У із змінами, центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їх повноважень; у разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов'язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.
Однак, наведені положення Закону не звільняють особу, яка стверджує про спричинення збитків, від обов'язку доведення належними та допустимими доказами факту спричинення збитку у заявленому розмірі, існування причинно-наслідкового зв'язку між спричиненням збитку у заявленому розмірі та діями, у даному випадку, національної комісії, щодо змін тарифів.
Твердження про те, що право відшкодування витрат, які позивач буде змушений зробити у майбутньому, а саме, сплатити на користь ПАТ "Київенерго" різницю між вищезгаданими тарифами, передбачено статтею 22 ЦК України, безпідставне, оскільки у ст.22 ЦК України йдеться про витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Щодо витрат позивача, які він буде нести у майбутньому, якщо перерахує ПАТ "Київенерго" зазначену позивачем різницю у тарифах, то такі витрати немає підстав віднести до реальних збитків, адже навіть і у разі перерахування суми, обґрунтованість її розміру так само підлягає підтвердженню доказами.
Скаржником безпідставно стверджується про неправильне застосування судом першої інстанції норм ст.ст.1166, 1175, 1192 ЦК України, оскільки у позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення позадоговірної шкоди.
Як роз'яснено в п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.94р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", із змінами і доповненнями, вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності; при цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).
З огляду на зміст ст.1 ЦК України та зміст преамбули Закону "Про житлово-комунальні послуги" відсутні підстави для висновку про існування конкуренції норм права.
Зазначені скаржником листи Антимонопольного комітету України від 14.07.2015, Департаменту економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19.06.2015, НКРЕКП від 26.05.2015 мають консультативно-інформаційний характер, посилання на норми законодавства і не спростовують висновки, наявні у рішенні суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції погоджується із тим, що спір у справі № 910/28936/15 є підвідомчим господарському суду відповідно до ГПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 у справі № 910/28936/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" залишити без задоволення.
2. Справу № 910/28936/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено 25.03.2016.
Головуючий суддя Л.М. Ропій
Судді В.І. Рябуха
Н.Ф. Калатай