79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.03.2016р. Справа№ 914/38/16
Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства “Львівобленерго”, м.Львів
до відповідача ОСОБА_2 міського комунального підприємства “Львівводоканал”, м.Львів
про стягнення 3 833 602,00 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 502-4571/2 від 25.12.2015 року),
ОСОБА_4 - представник (довіреність № 502-4414/2 від 31.12.2014 року);
від відповідача: не з'явився.
Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено ОСОБА_1 акціонерним товариством “Львівобленерго” до відповідача ОСОБА_2 міського комунального підприємства “Львівводоканал” про стягнення 3 833 602,00 грн., з яких 2 280 784,75 грн. - пеня, 157 530,01 грн. - 3% річних та 1 395 287,24 грн. - інфляційні втрати.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.
Представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів вказаних у поданих клопотаннях. Представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, однак подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи №914/457/16.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.
Так, у провадженні господарського суду Львівської області перебуває справа №914/457/16 за позовом ОСОБА_2 міського комунального підприємства “Львівводоканал” до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Львівобленерго” про визнання договору про постачання електричної енергії №90035 від14.11.2006р. укладеним за виключенням пунктів 4.2.1 договору, ч.2 п.6 додатку №2, п.8 додатку№2, п.10 додатку №2 договору.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).
Однак, суд не вбачає неможливості у даній справі самостійно встановити обставини, які можуть бути встановлені в іншій справі з метою вирішення даної справи. Водночас, слід зазначити, що розгляд даної справи відбувається в межах позовних вимог заявлених позивачем на підставі порушення відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006р., шляхом неналежного виконання договірних зобов'язань щодо оплати за поставлену відповідачу електричну енергію. Разом з тим, у разі задоволення позову у справі №914/457/16 відповідач не позбавлений права звернутися з заявою про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.
За таких обставин відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача, суд,-
встановив:
Між Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Львівобленерго” та ОСОБА_2 міським комунальним підприємством “Львівводоканал” укладено договір про постачання електричної енергії №90035 від14.11.2006р., відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 «Однолінійна схема».
Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що постачальник зобов'язується: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу»); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками №11 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін»; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на pівні дозволеної потужності зазначеної в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».
Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що споживач зобов'язується: оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 «Порядок розрахунків» та №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії».
Порядок розрахунків за спожиту електроенергію врегульовано Додатком №2 до Договору №90035 від 14.11.2006р.
У пункті 5 Додатку №2 сторони визначили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.
Відповідно до п.7 Додатку №2 рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.
Як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідач не здійснював вчасної оплати за поставлену електричну енергію, що вбачається із поданого позивачем розрахунку позовних вимог
Відповідно до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Отже внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за поставлену електричну енергію, позивач на підставі п.4.2.1. договору нарахував пеню в розмірі 2 280 784,75 грн.
Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 157 530,01 грн. - 3% річних та 1 395 287,24 грн. - інфляційних втрат.
Отже, позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 3 833 602,00 грн., з яких 2 280 784,75 грн. - пеня, 157 530,01 грн. - 3% річних та 1 395 287,24 грн. - інфляційні втрати.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.
Як вбачається із матеріалів справи позивач належним чином виконав умови договору про постачання електричної енергії. В матеріалах справи містяться рахунки за період з березня 2015р. по листопад 2015р., які виставлялись відповідачу. Однак всупереч умовам договору оплати вказаних рахунків здійснювались невчасно.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.
Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п.4.2.1. договору за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 2 280 784,75 грн. пені є обґрунтована та підлягає задоволенню.
Нормами ст.625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 157 530,01 грн. - 3% річних є обгрунтована та підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 395 287,24 грн. - інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться “ланцюговим” методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 “Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін”).
Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву “дефляція”, то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.
В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем не нараховуються інфляційні втрати за липень 2015р., серпень 2015р. та жовтень 2015р., в яких мала місце дефляція.
Однак, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, враховуючи вищенаведені норми та рекомендації, дату виникнення заборгованості та дату її погашення, беручи до уваги розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 1 395 287,24 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №3 від 05.01.2016р. на суму 57 504,03 грн., які відповідно до ст.49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.
Керуючись ст.ст. 34, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_2 міського комунального підприємства “Львівводоканал” (79017, м.Львів, вул.Зелена, буд. 64, код ЄДРПОУ 03348471) на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства “Львівобленерго” (79026, м.Львів, вул.Козельницька, буд. 3, код ЄДРПОУ 00131587) 2 280 784,75 грн. - пеня, 157 530,01 грн. - 3% річних, 1 395 287,24 грн. - інфляційних втрат та 57 504,03 грн. - судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішення законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до ОСОБА_2 апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повний текст рішення
виготовлено 21.03.2016р.
Суддя Петрашко М.М.