Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 березня 2016 р. Справа №805/5045/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови: 16:18
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання Музиканта В.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень щодо звільнення, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за участю:
представника відповідача - Циря М.С. (за довір.).
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за участю третьої особи - Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо звільнення позивача з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції;
- скасувати наказ №2398/1 від 05 жовтня 2015 року Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про звільнення позивача з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції 05 жовтня 2015 року за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України;
- поновити позивача на посаді спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області заповнити належним чином трудову книжку позивача у відповідності до інструкції "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.12.2015 року Відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області виключено зі складу третіх осіб у справі та залучено до участі у справі у якості другого відповідача.
В обґрунтуванні позову, позивач зазначає, що 16 грудня 2010 року прийняла присягу держслужбовця, перебувала у трудових відносинах з Відділом державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області. По 12 червня 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку. 19 травня 2015 року позивачем на ім'я начальника ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області рекомендованим відправленням направлено заяву про звільнення на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) з 12 червня 2015 року з проханням видати належним чином оформлену трудову книжку. При неодноразовому зверненні як до Відповідача 2 так і до Відповідача 1 щодо вирішення питання про звільнення позивача за поданою заявою від 19 травня 2015 року, отримувала відповідь про недотримання вимог щодо складання заяви про звільнення за відповідними стандартами та про залишення її звернень без розгляду з погрозами реалізувати документи ВДВС Красноармійського МРУЮ щодо звільнення позивача за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Також, позивач зазначила, що на чергову заяву від 03 жовтня 2015 року про звільнення з посади спеціаліста 2 категорії ВДВС Красноармійського МРУЮ на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України, складену на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, отримала лист-відповідь №5312-5 від 27 жовтня 2015 року з копією наказу №2398/1 від 05.10.2015р. про звільнення з займаної посади 05 жовтня 2015 року за прогули без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Вважає дії Відповідача 1 щодо видання наказу №2398/1 від 05.10.2015р. про звільнення безпідставними, неправомірними та такими, які грубо порушують норми Кодексу законів про працю України та чинне законодавство, оскільки своєю бездіяльністю щодо реалізації заяви позивача від 19 травня 2015 року про звільнення на підставі ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін) відповідачі не надали жодної відмови у припиненні трудового договору за угодою сторін. Нехтуючи своїми обов'язками, ігноруючи норми КЗпП України та чинне законодавство України, відповідачі не з'ясували причини відсутності на роботі позивача. Відмовляючи у розгляді заяви позивача та порушуючи її право на звільнення навіть за ч.1 ст. 38 КЗпП України штучно створювали умови щодо відсутності позивача на роботі та примушували до праці, до трудових правовідносин, які позивач мала на меті розірвати. Крім того, позивач зазначила, що на день звільнення вона була вагітною. У зв'язку з наведеним, вважає своє звільнення безпідставним, тому просить суд скасувати оскаржуваний наказ, поновити її на займаній посаді виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та привести у відповідність трудову книжку.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином, через відділ діловодства та документообігу суду надала клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Представник відповідача-1, окрім пояснень, наданих у судовому засіданні, надав також письмові заперечення, в обґрунтуванні яких вказує на помилковість тверджень Позивача про те, що заява про звільнення повинна розглядатися відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», оскільки дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".
Крім того, відповідач вважає, що при поданні позивачем заяви про звільнення останньою порушено порядок її подання, оскільки вказану заяву було подано до ВДВС Красноармійського МУЮ.
Також, відповідач вказує на приписи пункту 1 статті 36 КЗпП України, за якими при припиненні трудового договору за угодою сторін працівник повинен звернутися безпосередньо до іншої сторони трудового договору, тобто до ГТУЮ у Донецькій області, однак, заява про звільнення від 19.05.2015 була подана позивачем на адресу ВДВС Красноармійського МРУЮ, тобто до ГТУЮ у Донецькій області не надходила.
Таким чином, у ГТУЮ у Донецькій області була відсутня можливість та відсутнє зобов'язання розглядати заяву Позивача про звільнення від 19.05.2015 на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України, яку, як вказує Позивач, нею було подано до ВДВС Красноармійського МРУЮ.
Щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.07.2015р. Відповідач вказує на те, що останньою у заяві не було дотримано встановлених вимог законодавства, зокрема щодо визначення суб'єкта звільнення державних службовців Красноармійського міськрайонного управління юстиції. Позивачу було запропоновано написати заяву про звільнення на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Проте, заява ОСОБА_1 про звільнення від 03.10.2015р. була фактично отримана ГТУЮ у Донецькій області 08.10.2015р., реєстраційний номер 5312-5, тобто після винесення наказу начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про звільнення ОСОБА_1 за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, № 2398/1 від 05.10.2015р.
Крім того, відповідач вважає, що припинення трудового договору за угодою сторін (пункту 1 статті 36 КЗпП України) є правом роботодавця, а не є його обов'язком.
Щодо додержання Відповідачем порядку та умов звільнення ОСОБА_1 відповідач зазначає, що ОСОБА_1 знаходилась в трудових відносинах з ГГУЮ у Донецькій області з грудня 2010 року по 05 жовтня 2015 року, працюючи на посаді спеціаліста другої категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області. Позивач до 12.06.2015р. знаходилась у відпустці за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, після чого не приступила до роботи.
У поясненні, яке надала 07.09.2015р. до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заступник начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Михайленко Д.О., яка виконувала обов'язки начальника цього відділу з 16.03.2015р. по 04.09.2015р., вказано, що ОСОБА_1 не приходила на роботу з 15.06.2015р., на телефонні дзвінки не відповідала, за домашньою адресою двері ніхто не відчиняв. Як вказано у поясненні, згідно телефонних запитів до медичних установ м. Красноармійська, на ім'я ОСОБА_1 в жодній з них не було відкрито лікарняного, документи, підтверджуючі перебування ОСОБА_1 на лікарняному до відділу ВДВС не надавались.
Факт відсутності ОСОБА_1 було зафіксовано Актами про відсутність на робочому місці без поважних причин більш ніж 4-х годин поспіль.
Крім того, як убачається з табелів обліку робочого часу ВДВС Красноармійського МУЮ за червень, липень, серпень та вересень 2015 року Позивачка не приступила до виконання своїх обов'язків 13.06.2015 року та була відсутня на роботі в період з 13 червня 2015 року по 05 жовтня 2015 року.
У зв'язку з наведеним, відповідач 1 вважає, що приймаючи рішення щодо звільнення позивача за прогули на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, посадові особи діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.55-61).
Представник відповідача 2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав пояснення та заперечення аналогічні викладеним у запереченнях відповідача 1, також просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 96-100).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1 в судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 з 16 грудня 2010 року знаходилась у трудових відносинах з відділом державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції в Донецькій області, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а.с.14-19).
19 травня 2015 року ОСОБА_1 на ім'я начальника Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області складено заяву про її звільнення з займаної посади за згодою сторін з 12 червня 2015 року на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України. Вказана заява направлена позивачем поштою та відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції 21 травня 2015 року (а.с. 20-21).
Не отримавши відповідь на зазначену заяву позивач 30 липня 2015 року звернулась із заявою на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області стосовно надання обґрунтованої відповіді про результат розгляду її заяви про звільнення від 12 червня 2015 року. Разом із вказаною заявою позивачем до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надано трудову книжку для належного заповнення. Зазначена заява отримана Головним управління юстиції у Донецькій області 04 серпня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Зазначена заява прийнята та зареєстрована ГТУЮ у Донецькій області за №5-7-1036 від 05 серпня 2015 року (а.с. 23-24, 104).
04 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою щодо прийняття рішення за наслідком поданої на ім'я начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції заяви від 12 червня 2015 року із наданням копії вказаної заяви від 12.06.2015 року, паспорту та картки платника податків. Вказана заява отримана Головним управлінням юстиції Донецької області 07 серпня 2015 року, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, та зареєстрована за номером 5-7-1057 (а.с. 26-27, 106).
Листом № 5-7-1036 від 13 серпня 2015 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області повідомлено позивача про результат розгляду заяви від 30 липня 2015 року та роз'яснено, що суб'єктом звільнення державних службовців Красноармійського міськрайонного управління юстиції є начальник Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. Також, в даному листі відповідачем зазначено, що оскільки ОСОБА_1 не дотримано встановлених вимог, її заяву про звільнення залишено без розгляду (а.с. 25, 103).
04 вересня 2015 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області листом № 5-7-1057, наданим за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 від 04 серпня 2015 року, повідомлено позивача про те, що її заява від 04 серпня 2015 року залишена без розгляду через надання 13.08.2015 року відповіді на аналогічну за змістом заяву від 30.07.2015 року (а.с. 28, 105).
05 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою з проханням надати їй письмову відповідь на її заяву від 04 серпня 2015 року. Вказана заява отримана відповідачем-1 10 вересня 2015 року, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення, та зареєстрована за номером 5-7-1193 від 11 вересня 2015 року (а.с. 29-32, 109-111).
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області листом № 5-7-1193 від 15 вересня 2015 року повідомило ОСОБА_1, що її запит від 05 вересня 2015 розглянуто. Крім того, відповідачем вказано, що заява ОСОБА_4 про звільнення її з посади не відповідає вимогам, у зв'язку з чим її залишено без розгляду. Для належного звільнення ОСОБА_4 вказано на необхідність написання заяви про звільнення на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 33, 108).
Того ж дня начальник відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Кудрінський М.С. звернувся до в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із поданням про звільнення з посади ОСОБА_1 за прогули без поважних причин згідно ст. 40 КЗпП України (а.с. 70) із наданням письмових пояснень щодо його несвоєчасної подачі.
03 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Начальника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області із заявою про звільнення, в якій просила звільнити її з займаної посади за згодою сторін з 03 жовтня 2015 року. Дана заява була отримана адресатом 08 жовтня 2015 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.34-35).
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 05 жовтня 2015 року № 2398/1 спеціаліста ІІ категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 05 жовтня 2015 року, за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.13, 158).
Листом № 5312-5 від 27 жовтня 2015 року Управлінням кадрової роботи та держаної служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 жовтня 2015 року направлено відповідь, в якій зазначено, що вона не подавала заяву про звільнення з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції за встановленими стандартами, у зв'язку з чим Головне управління реалізувало документи відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції стосовно звільнення позивача згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.12).
Щодо строку звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом суд зазначає наступне.
Адміністративний позов, відповідно до ст. 99 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу про своє звільнення стало відомо 03.11.2015 року при ознайомленні зі спірним наказом про звільнення.
Таким чином, право на звернення до суду з даним позовом слід обчислювати з 03.11.2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що з даним адміністративним позовом до Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернулась 08.12.2015 року.
При цьому, позивачем разом із позовною заявою до суду надано ухвалу Красноармійського міськрайонного суду Донецької області по справі №235/9757/15-ц від 01.12.2015 року про закриття провадження у справі за її аналогічним позовом на підставі п.1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства (а.с. 41).
Тобто позивач своєчасно скористався своїм правом на оскарження спірного наказу про її звільнення.
Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
На переконання суду, наслідки пропуску строку позовної давності в адміністративному процесі, підлягають застосуванню виключно у разі наявності сумніву можливості встановлення об'єктивної істини в розглядуваній справі внаслідок значного спливу часу.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що строк звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивачем пропущено з поважних причин.
При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правові основи в сфері трудових відноси працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, врегульовані Кодексом Законів про працю України, Законом України «Про державну виконавчу службу», Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 10 квітня 2012 року № 549/5, Законом України «Про державну службу».
Статтею 6 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підставою припинення державної служби є ініціатива державного службовця (стаття 40 цього Закону)
За приписами ст. 40 цього Закону підставою для припинення державної служби за ініціативою державного службовця, крім випадків, передбачених законодавством про працю, є також неможливість виконання державним службовцем службових обов'язків та проходження державної служби у зв'язку з:
1) призначенням державного службовця на політичну посаду;
2) наявністю перешкод у реалізації прав, наданих державному службовцю цим Законом, або встановленням факту порушення таких прав.
З цих підстав суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця з посади державної служби у строк, зазначений у його заяві.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 19 травня 2015 року, тобто під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звернулась до відповідача-2 із заявою щодо її звільнення з займаної посади за згодою сторін з 12 червня 2015 року на підставі ст. 36 Кодексу Законів про працю України.
Факт перебування позивача до 12.06.2015 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не є спірним між сторонами.
Таким чином, позивачем завчасно, а саме майже за один місяць до дня закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, висловлено намір щодо припинення трудових відносин з відповідачем 2.
Відповідно до ст. 21 Кодексу Законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 38 вказаного Кодексу працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
У розумінні наведених статей Кодексу Законів про працю України, попередження про намір розірвати трудовий договір спрямовується до власника або уповноваженого ним органу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України, підстави припинення трудового договору підставами припинення трудового договору є угода сторін.
Пунктом 1 Положення про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 10 квітня 2012 року № 549/5, встановлено, що районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби (далі - Відділ) є структурним підрозділом районного, районного у місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного, міжрайонного управління юстиції (далі - управління юстиції), що забезпечує реалізацію повноважень Державної виконавчої служби України (далі - ДВС України).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну виконавчу службу» заступник начальника районного, районного в місті, міського (міст обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець та інші працівники таких відділів призначаються на посаду та звільняються з посади начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі за поданням заступника начальника районного, районного у місті, міського (міст обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальника відділу державної виконавчої служби, погодженим із заступником начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі - начальником управління державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 9.3 Положення № 549/5 начальник відділу вносить начальнику Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подання, погоджене начальником Управління державної виконавчої служби, щодо призначення на посади та звільнення з посад державних виконавців та інших працівників Відділу.
Згідно з абз. 2 п. 11 вказаного Положення, державні виконавці, інші працівники Відділу призначаються на посади та звільняються з посад начальником Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням начальника Відділу, погодженим начальником Управління державної виконавчої служби.
Відповідно до п.п. 11.11 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, начальник Головного територіального управління юстиції призначає на посади та звільняє з посад державних службовців, службовців і робітників Головного територіального управління юстиції та за поданням начальників районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції - державних службовців відповідних управлінь юстиції, крім випадків, визначених законодавством.
Наведеними вище нормами Положень № 549/5, № 1707/5 передбачено, що звільнення працівників відділу ДВС здійснюється начальником відповідного Головного управління юстиції за поданням начальника відділу ДВС, погодженого із начальником Управління державної виконавчої служби, втім, не безпосередньо за заявою працівника відділу ДВС.
З системного аналізу приписів трудового законодавства, зокрема Кодексу Законів про Працю України, та норм Положення № 549/5, № 1707/5 вбачається, що начальником Головного управління юстиції розглядається погоджене із начальником Управління державної виконавчої служби подання начальника Відділу, оформленню якого передує отримання начальником Відділу заяви працівника про звільнення.
Таким чином, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що заява про звільнення спрямована позивачем невповноваженому на її звільнення суб'єкту.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відділом ДВС протиправно залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про звільнення, оскільки на підставі такої заяви начальником відділу мало бути направлене начальнику Головного територіального управління юстиції у Донецької області погоджене із начальником Управління ДВС подання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Порядком роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5, забезпечення організації роботи з документами в органах державної виконавчої служби та дотримання визначених цим Порядком правил покладається на керівника органу державної виконавчої
служби, який зобов'язаний:
всебічно сприяти раціоналізації, механізації та автоматизації діловодних процесів, уживати необхідних заходів щодо забезпечення оснащення органу державної виконавчої служби сучасним обладнанням та автоматизованими робочими місцями;
контролювати своєчасну і якісну підготовку службових документів;
ознайомлювати новоприйнятих працівників з цим Порядком. (п. 1.3).
Працівники органів державної виконавчої служби забезпечують зберігання документів та конфіденційність інформації, яка в них міститься (п. 1.5).
Не підлягають реєстрації, а передаються для приєднання до виконавчого провадження з відміткою діловода про дату їх одержання:
виклики державного виконавця, а також інші документи виконавчого провадження, повернуті за неврученням адресату;
повідомлення про одержання документів виконавчого провадження;
повернуті з банків та інших фінансових установ платіжні документи.
Не реєструються також рекламні повідомлення, плакати, вітальні листи, запрошення, повернена (як помилково надіслана Відділом) кореспонденція, зведення та інформація, надіслані до відома, навчальні плани, програми (копії), друковані видання (книги, журнали, бюлетені).
Помилково доставлена кореспонденція пересилається діловодом за належністю або повертається відправнику в термін до двох робочих днів (п. 2.5).
Зареєстровані в установленому порядку документи розглядаються керівником Відділу не пізніше наступного робочого дня з дня надходження кореспонденції до Відділу, а документи за рішеннями, що підлягають негайному виконанню, - в день їх надходження.
Результати розгляду документів керівником фіксуються в резолюції.
Після накладення резолюції керівником Відділу документи повертаються діловоду для внесення необхідної інформації до реєстраційних та (або) облікових журналів, у необхідних випадках - для оформлення документів в обкладинку, та не пізніше наступного робочого дня з дня накладення резолюції передаються виконавцям до виконання або на ознайомлення.
Документи, отримані безпосередньо керівником Відділу на особистому прийомі, передаються на реєстрацію діловоду в день їх надходження (п. 2.8).
Процес виконання документа починається після накладення на нього резолюції керівником органу державної виконавчої служби.
Резолюція - це напис на документі, зроблений керівником, що містить вказівки щодо виконання документа.
Резолюція складається з таких елементів: прізвище виконавця (виконавців), зміст доручення, термін виконання, особистий підпис керівника, дата. У разі коли доручення дано кільком посадовим особам, головним виконавцем є особа, зазначена у дорученні першою,
якщо в документі не обумовлено інше.
На документах з термінами виконання, які не потребують додаткових вказівок, у резолюції зазначається: виконавець, підпис автора резолюції, дата (п.5.7).
Пунктом 4 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1242, передбачено, що за зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні
інших документів, а також організацію діловодства та зберігання документів у структурних підрозділах установи відповідають їх керівники.
Організація діловодства в установах покладається на їх структурні підрозділи (департаменти, управління, відділи, сектори) діловодства (документаційного забезпечення), загальні відділи, канцелярії тощо (далі - служба діловодства) (п. 5).
Згідно п. 149 цієї Інструкції усі документи, що надходять до установи, приймаються централізовано в службі діловодства.
Рекомендована, спеціальна та кореспонденція з оголошеною цінністю приймається під розписку в журналі, реєстрі або повідомленні про вручення.
Обов'язковому розгляду керівником установи підлягають акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та доручення вищих посадових осіб, запити, звернення, а також кореспонденція Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, крім того, кореспонденція, що надходить від установ вищого рівня; рішення органів місцевого самоврядування, а також найважливіші документи, які містять
інформацію з основних питань діяльності установи і потребують вирішення безпосередньо керівником (п. 157).
Відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені у розпорядчому документі, резолюції керівника установи, та працівники, яким безпосередньо доручено виконання (п. 182).
Виконання документа передбачає збирання та опрацювання необхідної інформації, підготовку проекту відповіді на документ чи нового документа, його оформлення, узгодження, подання для підписання (затвердження) керівникові установи, а у деяких випадках - керівникові структурного підрозділу, а також у разі потреби - підготовку для пересилання адресату (п. 183).
Контроль за виконанням документів здійснюється з метою забезпечення своєчасного та належного їх виконання (п. 187).
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа в установі, до якої надійшов документ (п. 192).
Після виконання документ знімається з контролю. Документи вважаються виконаними і знімаються з контролю після виконання завдань, запитів, повідомлення про результати заінтересованим установам і особам або іншого підтвердження виконання.
Зняти документ з контролю може тільки керівник установи, його заступники, які встановили контрольний строк у резолюції, або за їх дорученням служба контролю. Документи з типовими строками виконання знімаються з контролю за рішенням служби контролю.
Дані про виконання документа і зняття його з контролю вносяться до реєстраційно-контрольної картки (п. 207).
З аналізу наведених норм вбачається встановлення законодавством певного порядку опрацювання вхідної кореспонденції, який передбачає послідовність дій відповідного виконавця щодо реєстрації вхідного документа, встановлення резолюції для його виконання, підготування необхідних документів для його виконання або відповіді за результатами розгляду даного документу та надіслання такої відповіді зацікавленій особі.
Суд зауважує, що заява про звільнення позивача від 19.05.2015 року надійшла поштою на адресу відповідача-2 21.05.2015 року, що підтверджено наявним в матеріалах рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, втім, відповідачем-2 до суду не надано доказів реагування на зазначену заяву, як і не зазначено про існування таких.
Таким чином, відповідачем-2 при отриманні заяви ОСОБА_1 від 19.05.2015 року щодо її звільнення не дотримано загального порядку організації роботи з документами, що виразилось у невчиненні відповідачем-2 відповідних дій стосовно реєстрації даної заяви, її розгляду та надання позивачу відповіді за результатами такого розгляду.
На підтвердження своєї правової позиції відповідачем-2 до суду надано акти про відсутність позивача на робочому місті без поважних причин більш ніж 4-х годин поспіль протягом робочого дня.
Відповідно до акту № 1 від 27 липня 2015 року, складеного, в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського МРУЮ, про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин, остання була відсутня на робочому місці з 08:00 год. до 17:00 год. протягом 30 робочих днів з 15 червня 2015 року по 24 липня 2015 року (а.с.63).
Згідно акту № 1 від 27 липня 2015 року, складеного, в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського МРУЮ щодо позивача, остання була відсутня на робочому місці без поважних причин з 08:00 год. до 17:00 год. протягом 30 робочих днів з 15 червня 2015 року по 24 липня 2015 року (а.с.63).
Відповідно до акту № 2 від 04 вересня 2015 року, складеного, в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського МРУЮ, ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 08:00 год. до 17:00 год. протягом 18 робочих днів з 11 серпня 2015 року по 04 вересня 2015 року (а.с.64).
Актом № 3 від 09 вересня 2015 року, складеним начальником відділу державної виконавчої служби Красноармійського МРУЮ, встановлено, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 08:00 год. до 17:00 год. протягом 3 робочих днів з (а.с.65).
Згідно з актами № 4 від 10 вересня 2015 року; № 5 від 11 вересня 2015 року; № 6 від 14 вересня 2015 року; № 7 від 15 вересня 2015 року складеними начальником відділу державної виконавчої служби Красноармійського МРУЮ, ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 08:00 год. до 17:00 год. протягом 1 робочого дня відповідно до кожного акту (а.с.66-69).
Однак, складення таких актів є безпідставним, оскільки позивач, надавши 19.05.2015 року заяву про її звільнення з займаної посади, фактично виразив небажання подальшої праці у ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції, про що завчасно повідомив роботодавця.
Крім того, судом задоволено клопотання представника відповідача та позивача, та допитано в якості свідка виконуючого на момент подання позивачем заяви про її звільнення обов'язки начальника відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції Михайленко Д.О. У відповідності до приписів КАС України, Михайленко Д.О. склала присягу свідка та попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Свідку роз'яснено приписи ст. 63 Конституції України про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Про зазначені обставини Михайленко Д.О. складено розписку.
Показаннями свідка в судовому засіданні не заперечувався факт надходження від ОСОБА_1 заяви про звільнення останньої з займаної посади. Свідок зазначає, що вказану заяву отримано спеціалістом відділу діловодства ОСОБА_7, після чого спеціаліст усно повідомила Михайленко Д.О. про її надходження, втім, як зазначає свідок, на резолюцію разом з іншими документами вказана заява ОСОБА_1 не надходила. Крім того, свідок зазначила, що за візуальним оглядом вказаної заяви позивача про звільнення з посади нею зроблено висновок про невідповідність форми, за якою вона складена, встановленим вимогам, а саме вказана заява складена не на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, а на ім'я заступника начальника ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції. Також, з показань свідка встановлено, що вказана заява не була зареєстрована у журналі вхідної кореспонденції. На питання стосовно повідомлення позивача про невідповідність надісланої нею заяви про звільнення встановленим вимогам свідок відповіла, що при особистій зустрічі з позивачем вона попередила ОСОБА_1 про складення актів щодо її відсутності на робочому місті, оскільки наказ про її звільнення до ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції не надходив.
Також, свідок пояснив, що ОСОБА_1 у червні 2015 року приходила до відділу ДВС Красноармійського МРУЮ, де їй роз'яснялось, що звільнення та призначення на посаду не входить до компетенції заступника начальника відділу ДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції згідно до вимог чинного законодавства.
Однак, суд зазначає, що доказів на підтвердження роз'яснення позивачу про невідповідність поданої нею заяви встановленим вимогам, відповідачами по справі до суду не надано, як і не зазначено про їх існування.
Також, відповідачами до суду не надано доказів щодо здійснення виходу до місця проживання позивача з метою вирішення питання щодо відсутності її на службі, доказів направлення запитів до медичних установ тощо, тоді як відповідачі зазначають про здійснення вказаних заходів.
Таким чином, враховуючи надані свідком пояснення, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача-2 стосовно нездійснення заходів щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Так, відповідач-2 був обізнаний про небажання подальшої праці позивача у ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції отримавши від останньої заяву про її звільнення. При цьому, вказана заява була надана позивачем майже за місяць до її виходу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Проте, в порушення вищезазначених норм діючого законодавства відповідачем-2 не здійснено реєстрацію відповідної заяви позивача та не складено подання про звільнення ОСОБА_1 на ім'я начальника Головного територіального управління юстиції у Донецької області погоджене із начальником Управління. При цьому суд зазначає, що складення подання на звільнення співробітника відділу державної виконавчої служби відноситься до безпосередніх обов'язків начальника відділу.
Крім того, суд критично ставиться до тверджень відповідача-2 стосовно ненадання позивачем жодних документальних підтверджень перебування її на лікарняному в період з 07.09.2015 року по 17.10.2015 року, оскільки фактично позивачем висловлено бажання розірвати трудовий договір ще 19.05.2015 року, про що ОСОБА_1 було складено відповідну заяву. Протягом періоду з 19.05.2015 року по 05.10.2015 року (день винесення відповідачем-1 спірного наказу про звільнення ОСОБА_1) позивач неодноразово зверталась до відповідачів з заявами щодо вирішення питання про її звільнення з займаної посади, що є безпосереднім підтвердженням небажання позивача перебувати в трудових відносинах з ВДВС Красноармійського міськрайонного управління юстиції, однак відповідачем фактично не приймалось дій щодо вирішення зазначеного питання, а лише надавались позивачу відповіді стосовно подання позивачем заяви про її звільнення не за встановленою формою.
Також, в ході розгляду даної справи у судовому засіданні представник Головного територіального управління юстиції у Донецькій області оголосив клопотання про виключення медичних документів щодо обстеження позивача 29.09.2015 року та 16.10.2015 року з числа доказів у зв'язку з їх неналежним оформленням.
Відповідно до вимог частини 3 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.
Суд зазначає, що вказані докази у суду не викликають сумнівів щодо достовірності, втім суд не приймає їх до уваги, оскільки вони фактично не стосуються вирішення спірних правовідносин з приводу звільнення позивача за прогули без поважних причин, оскільки бажання позивача розірвати укладений з відповідачем трудовий договір було висловлено нею ще в травні 2015 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання дій відповідача в частині звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність дій відповідачів щодо звільнення позивача з займаної посади, наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 05 жовтня 2015 року №2398/1 про звільнення спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 з займаної посади 05 жовтня 2015 року за прогули без поважних причин, є таким, який прийнято з порушенням трудового законодавства, у зв'язку з чим він підлягає скасуванню. За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст. 235 Кодексу Законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу Законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень не узгоджується з положеннями частини третьої статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, що в свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо поновлення її на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо розміру грошових коштів, що підлягають стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.
Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Оскільки позивач була звільнена з посади в жовтні 2015 року, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру грошового забезпечення за серпень та вересень 2015 року, проте, в серпні та вересні 2015 року позивачу не нараховувалась заробітна плата. Остання заробітна плата за повні фактично відпрацьовані місяці була нарахована ОСОБА_1 у червні 2012 року та липні 2012 року.
Згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про доходи ОСОБА_1, нарахований останній доход за червень 2012 року складає 1387,50 грн., за липень 2012 року - 1433,75 грн. (а.с.155).
Загальне число робочих днів у червні 2012 року та липні 2012 року відповідно до Листа Мінсоцполітики України від 23.08.2011 р. №8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» складає 41 день (19 робочих днів у червні 2012 року та 22 робочі дні у липні 2012 року).
Так, середньоденна заробітна плата складає: 1387,50 грн. (червень 2012 року) + 1433,75 грн. (липень 2012 року) : 41 робочий день (19 робочих днів у червні 2012 року та 22 робочі днів у липні 2012 року) = 68 грн. 81 коп.
Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 68,81 грн. * 20,5 днів (середньомісячне число робочих днів в розрахунковому періоді (41/2)) = 1410,61 грн.
Період вимушеного прогулу позивача з 06 жовтня 2015 року (перший робочий день після звільнення позивача) по 14 березня 2016 року, з врахуванням Листа Мінсоцполітики України від 9 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік" та Листа Мінсоцполітики України від 20.07.2015 р. №10846/0/14-15/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік" складає 113 робочих днів.
Таким чином, за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2015 року по 14 березня 2016 року (включно) з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає виплаті 7775,53 грн. (68,81 грн. * 113 робочих днів).
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині.
Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заповнити належним чином трудову книжку позивача у відповідності до «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», суд зазначає наступне.
Пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93р. №58, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за № таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Таким чином, законодавством визначено певний порядок дій відповідача щодо виправлення запису заповнення належним чином трудової книжки позивача після незаконного звільнення, у зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями ст. ст. 4-15, 51, 69-72, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень щодо звільнення, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в частині звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції.
Скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №2398/1 від 05 жовтня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції 05 жовтня 2015 року за прогули без поважних причин, згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Поновити ОСОБА_1 на посаді спеціаліста 2 категорії відділу державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції з 06 жовтня 2015 року.
Зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 7775 (сім тисяч сімсот сімдесят п'ять) гривень 53 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1410 (одна тисяча чотириста десять) гривень 61 коп. звернути до негайного виконання.
Постанова прийнята в нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 14 березня 2016 року в присутності представника відповідача.
Повний текст складено та підписано 21 березня 2016 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Голошивець І.О.