23 березня 2016 року м. Київ К/800/40020/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.
за участю представників сторін: від позивача - Заяц К.О.,
від відповідача - Морозов П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 р.
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 р.
у справі № 804/2353/15
за позовом публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Новий» (далі - позивач, ПАТ «АКБ Новий») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2014 р. № 0000164300, № 0000144300, № 0000154300 та № 0000174300.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 р., адміністративний позов задоволено; вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 02.06.2014 р. по 15.07.2014 р., на підставі направлень від 30.05.2014 р. № 341/28-01-43, № 342/28-01-43, № 343/28-01-43, наказів від 21.05.2014 р. № 292, від 01.07.2014 р. № 363, згідно із пунктом 75.1 статті 75, пунктами 77.1, 77.6 статті 77, пунктом 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок банківських установ на ІІ квартал 2014 року, посадовими особами СДПІ з обслуговування ВП у м. Дніпропетровську була проведена документальна планова виїзна перевірка ПАТ «АКБ «Новий» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено акт від 22.07.2014 р. № 418/28-01-43-19361982 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, абзаців «а», «е» підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.21 статті 137, абзацу «а» підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.5.2 пункту 138.5, підпункту 138.12.2 пункту 138.12 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150, пункту 153.5 статті 153, пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 9 817 220,13 грн.; - абзацу «а» підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, абзацу «б» пункту 185.1 статті 185, абзацу «д» пункту 186.3 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 202.1 статті 202, пункту 208.5 статті 208 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 124 130,90 грн.; - підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, абзацу «а» пункту 171.2 статті 171, статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого за період, що перевірявся, не нараховано, не утримано та не сплачено (не перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 753 534 069 грн.; - пункту 51.1 статті 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, розділу ІІІ Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020 - в результаті недостовірно (помилково) та не в повному обсязі відображено в формі 1-ДФ відомості про осіб, на користь яких банківською установою виплачений дохід за ІІІ-ІV квартали 2011 року та І-ІІ квартали 2013 року, що призвело до зміни платників податків та суми нарахованого (утриманого) податку; - пункту 69.2 статті 69 Податкового кодексу України, - несвоєчасно надано повідомлення до органів ДПС про відкриття/закриття 5 рахунків платників податків; - пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, пункту 8.4 розділу VІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 19.12.2011 р. № 1588 - не подано повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадилась діяльність, за ф.№ 20-ОПП при придбанні 3 автомобілів та переходу права власності на 5 об'єктів нерухомого майна.
На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем 12.08.2014 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000144300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 1 010 281 102,58 грн., з яких 596 282 461,12 грн. - за основним платежем та 413 998 641,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000154300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 144 758,18 грн., з яких 115 806,54 грн. - за основним платежем та 28 951,64 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000164300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 12 271 525,16 грн., з яких 9 817 220,13 грн. - за основним платежем та 2 454 305,03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000174300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 745 976,04 грн.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів.
Як слідує з акту податкової перевірки, перевіряючими було встановлено, що з каси ПАТ «АКБ Новий» видавалась готівка представникам юридичних осіб на загальну суму 4 432 662 200,04 грн., яка не була використана юридичними особами на закупівлю сільськогосподарської продукції, оскільки останні не подали до податкових органів звіти за формою № 1-ДФ. У зв'язку з цим відповідач дійшов висновку, що у фізичних осіб, які отримували готівку, виник дохід, який підлягає оподаткуванню. Вказані обставини стали підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата визначеного податковим повідомленням-рішенням від 12.08.2014 р. № 0000144300.
Скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач по відношенню до фізичних осіб - представників юридичних осіб (клієнтів банківської установи) не є податковим агентом, а операції з видачі готівки таким представникам не можуть вважатись доходом цих осіб, який оподатковуються податком.
Так, банківські операції по видачі готівки з рахунків клієнтів-юридичних осіб фізичним особам - представникам клієнтів-юридичних осіб, відбулись в межах правовідносин саме між позивачем та його клієнтами - юридичними особами.
Згідно підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента-юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Отже, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, отримані фізичними особами, як представниками юридичних осіб за розпорядженням останніх кошти з рахунків, які обслуговуються ПАТ «АКБ «Новий», не можуть вважатись доходами цих фізичних осіб, а відтак позивач не зобов'язаний нараховувати та сплачувати податок як податковий агент.
Також, з акту перевірки вбачається, що за твердженнями відповідача позивачем порушені вимоги підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, абзацу «а» підпункту 135.4.2 пункту 135.4 статті 135, пункту 137.21 статті 137 Податкового кодексу України, оскільки ним припинені нарахування процентів за кредитним договором, укладеним із ТОВ «ТД «Партнер Групп» з 13.07.2012 р. у зв'язку із визнанням боржника банкрутом. Так, за висновком податкового органу, позивач зобов'язаний був нараховувати проценти до повного погашення боржником заборгованості за кредитним договором.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ПАТ «АКБ «Новий» та ТОВ «ТД «Партнер Групп» 06.03.2008 р. укладено кредитний договір на суму 9 500 000 грн. З 13.07.2012 р. позивачем припинено нарахування процентів за даним договором у зв'язку із визнанням ТОВ «ТД «Партнер Групп» банкрутом відповідно до постанови господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2012 р.
За твердженнями відповідача, нарахування відсотків мало здійснюватись до повного погашення заборгованості, яке відбулось 10.07.2013 р. після здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке перебувало у заставі ПАТ «АКБ «Новий».
Проте, як зазначено судами попередніх інстанцій, згідно статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, господарська діяльність банкрута завершується, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та, розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута. Метою введення передбачених Законом заходів є недопущення виникнення жодних зобов'язань після визнання боржника банкрутом, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Незважаючи на свою правову природу, як господарські санкції (штраф, пеня), так і проценти мають грошовий вираз, нарахування яких після визнання боржника банкрутом призводить до виникнення зобов'язань по їх сплаті та збільшення заборгованості, що суперечить приписам зазначеної вище норми Закону.
Також, за результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2, підпункту 138.12.2, пункту 138.12 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139, пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за договорами купівлі-продажу (відступлення) права вимоги на загальну суму 71 164 308,64 грн. Як вбачається з акту перевірки, відповідач поставив під сумнів дійсність договорів відступлення права вимоги, які, на його думку, є договорами факторингу, що є здійсненням професійної діяльності на ринку фінансових послуг відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Разом з тим, підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право на звернення до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач зазначеним правом на звернення до суду не скористався, безпідставно поставивши під сумнів правомірність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами у період, що перевірявся.
Крім того, особливості податкового обліку операцій з відступлення права вимоги регулюються пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України. Відповідні норми не містять вимог щодо суб'єктного складу учасників операцій з відступлення права вимоги. Отже, незалежно від того, чи є учасники відповідних операцій професійними учасниками ринку фінансових послуг, оподаткування таких операцій здійснюється за однаковими правилами. Відповідно, відсутність або наявність ліцензій не впливає на визначення правомірності відображення наслідків відповідних операцій у податковому обліку. Операції з відступлення права вимоги були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, не встановлено. Посилання податкового органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, зокрема того, що регулює діяльність на ринку фінансових послуг, не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку щодо безпідставного зменшення позивачу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
Також, під час податкової перевірки податковим органом встановлені порушення абзацу «а» підпункту 138.1.1 пункту 138.1, підпункту 138.5.2 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України у зв'язку із нараховуванням ПАТ «АКБ «Новий» відсотків із порушенням умов договорів №3884709/Д7 та №4040809/Д7 про залучення коштів у депозит на умовах субординованого боргу в частині неврахування зміни розміру облікової ставки НБУ, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування на загальну суму 773 247,10 грн. Так, у період з 01.04.2011 р. по 31.07.2013 р. неодноразово змінювався розмір облікової ставки НБУ, проте постановою Правління НБУ № 592 від 30.10.2010 р. встановлено максимальне значення процентної ставки у національній валюті - не вище розміру облікової ставки НБУ плюс 2,5 відсотка річних. За твердженнями відповідача позивачем зазначені вимоги Постанови та договорів порушені, в періоди з 01.04.2011 р. по 22.03.2012 р., з 23.03.2012 р. по 31.04.2013 р. завищені проценті ставки, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Разом з тим, згідно пункту 3.3 глави 3 розділу III Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 368 від 28.08.2001 р., яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 р. за № 841/6032, процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати протягом усього періоду дії угоди (договору) максимальної ставки залучення субординованого боргу, що встановлюється за рішенням Правління Національного банку з огляду на економічні умови на ринку банківських послуг та приймається банком на відповідну дату у разі залучення коштів шляхом укладання прямих договорів - на дату укладання угоди.
Крім того, Національний банк України, який згідно пункту 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна, у листі № 40-112/46803 від 22.08.2014 р. роз'яснив порядок застосування прийнятою його Правлінням постанови № 368 від 28.08.2001 р. і зазначив, що Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні не містить вимог стосовно збільшення/зменшення процентної ставки за угодою (договором) про залучення коштів на умовах субординованого боргу у разі зміни максимальної ставки залучення субординованого боргу. Також судами під час розгляду справи були досліджені матеріали інспекційної перевірки ПАТ «АКБ «Новий», проведеною Управління НБУ у Дніпропетровській області від 21.06.2013 р. та від 05.06.2014 р., згідно результатів яких порушень у сфері фінансової діяльності банку, зокрема із залучення коштів на умовах субординованого боргу позивачем не допущено.
Зважаючи на безпідставність збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на прибуток, неправомірним є і висновок відповідача про завищення у розмірі 11 745 946,04 грн. суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а тому спірне податкове повідомлення-рішення № 0000174300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у вказаному вище розмірі не можна вважати правомірним.
Вказуючи на заниження позивачем обсягу продажу на вартість отриманих послуг від платіжних систем Visa Internetional та MasterCard Worldwide у розмірі 620 654,49 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 124 130,90 грн., відповідач стверджує, що за договором № 05/010-12, укладеного з ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), яким визначено порядок та умови співробітництва, направленого на випуск та обслуговування платіжних карток платіжних систем Internetional та MasterCard Worldwide, позивач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати фактичні витрати ПАТ «ПУМБ» у зв'язку із виконанням доручення.
Як зазначено судами попередніх інстанцій, відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування.
Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Постановою Правління Національного банку України № 400 від 15.11.2011 р. було затверджено Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування. У пункту 6.6 вказаної Постанови визначено, що до даного Переліку входять послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ (спеціальних платіжних засобів). Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою Національного банку України від 18.06.2003 р. № 254 визначено перелік первинних документів. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, особові рахунки та виписки з них.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «ПУМБ» проводить списання необхідних сум з кореспондентського рахунку ПАТ «АКБ «Новий» в тому числі і сум винагород, що дає право останньому на основі наданих виписок відносити до складу валових витрат всі витрати, пов'язані з підтримкою членства ПАТ «АКБ «Новий» в асоціації VISA International і Master Card International. Оскільки, позивач не мав договірних відносин із нерезидентами - платіжними системами Visa Internetional та MasterCard Worldwide., проведення операцій з використанням яких забезпечувалось агентом платіжних систем ПАТ «ПУМБ», з яким позивача перебував у договірних відносинах, у позивача відсутні підстави для підписання з такими нерезидентами актів приймання-передачі на виконання послуг.
Виходячи з наведеного, судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що між ПАТ «АКБ «Новий» (резидент) та ПАТ «ПУМБ» (резидент) було фактично укладено договір про надання послуг, предметом яких не є послуги спеціальних платіжних засобів (СПЗ) під час здійснення розрахунково-касових операцій, а відтак, у позивача відсутні підстави для того, щоб вважати такі операції об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, постанова окружного суду та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2015 р. у справі № 804/2353/15 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко