24 березня 2016 року м. Київ К/800/46824/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Зайця В.С., Голяшкіна О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року
у справі №806/1146/15
за позовом ОСОБА_4
до Головного управління Держземагенства в Житомирській області,
третя особа: Головне управління Державного казначейства України в
Житомирській області
про визнання відмови протиправною та стягнення коштів, -
ОСОБА_4 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень до позовної заяви) просив визнати протиправною відмову Головного управління Держземагентства в Житомирській області у погодженні проекту землеустрою, викладену у листі №19-6-0.6-8607/2-14 від 26.12.2014 року, а також просив відшкодувати з Державного бюджету України кошти в розмірі 7933561,15 грн. втрачених доходів (упущена вигода) завданих бездіяльністю Головного управління Держземагентства в Житомирській області.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Обґрунтовуючи свою правову позицію, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відмова відповідача у затвердженні позивачу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є законною та обґрунтованою.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимог задовольнити у повному обсязі.
Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року Головне управління Держземагентства в Житомирській області зобов'язано розглянути проект землеустрою на предмет погодження, поданий ОСОБА_4 11.11.2013 року, та прийняти рішення згідно чинного законодавства (а.с.7-8).
Під час вчинення дій по виконанню судового рішення Головним управлінням Держземагентства в Житомирській області було виявлено, що до вищевказаного клопотання від 11.11.2013 року ОСОБА_4 було подано інший проект, а саме: проект землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 загальною площею 318, 2335 га за рахунок земель резерву і запасу, що розташовані за межами населених пунктів Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області (а.с.44-49).
При цьому, Головним управлінням Держземагентства в Житомирській області було зазначено, що згідно статей 50 та 51 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та проект землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань є різними видами документації із землеустрою.
Так, з метою добровільного та належного виконання рішення суду Головним управлінням на поштову адресу позивача неодноразово 27.06.2014 року, 13.10.2014 року, 24.11.2014 року, 25.11.2014 року (а.с.107-108,110-111) були направлені листи з проханням надати належний проект.
Однак, належного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 600,00 га із земель запасу та резерву Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області для ведення фермерського господарства, який згідно клопотання від 11.11.2013 року необхідно розглянути, до Головного управління Держземагентства в Житомирській області не надходило.
Враховуючи наведене та виконуючи постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року та вимоги виконавчого листа №806/8228/13-а, виданого 11.08.2014 року, відповідач розглянув поданий позивачем проект землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 загальною площею 318,2335 га за рахунок земель резерву і запасу, що розташовані за межами населених пунктів Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.
За результатами розгляду зазначеного проекту Головне управління Держземагентства в Житомирській області листом від 26.12.2014 року за №19-6-0.6-8607/2-14 відмовило у його погодженні на підставі вимог п. «б» ч. 1 ст. 186, ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (а.с.69-71).
Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства фізичними та юридичними особами регулюється нормами Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.
Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
За змістом частини 4 статті 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Відповідно до пункту 4.21 Положення про Управління (Відділ) Держземагентства у районі, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року № 258 (в редакції на час виникнення правовідносин) відділи Держземагентства у районі у межах, визначених законодавством, беруть участь у погодженні документації із землеустрою.
Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року було зобов'язано Головне управління Держземагентства в Житомирській області розглянути проект землеустрою на предмет погодження, поданий ОСОБА_4 11.11.2013 року, та прийняти рішення згідно чинного законодавства. Однак, відповідачем не виконано вказаного рішення суду у зв'язку із чим завдано збитків у вигляді втраченої вигоди у розмірі 7933561,15 грн.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з твердженням скаржника, з огляду на наступне.
Поданий ОСОБА_4 проект землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань для ведення фермерського господарства загальною площею 318,2335 га за рахунок земель резерву і запасу, що розташовані за межами населених пунктів Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області підлягає погодженню саме відділом Держземагенства у Брусилівському районі Житомирської області.
Отже, у відповідача відсутні повноваження щодо погодження вищевказаного проекту землеустрою.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Головним управлінням Держземагентства у Житомирської області в листі від 26.12.2014 року за №19-6-0.6-8607/2-14 надано обґрунтовану відмову в погодженні проекту землеустрою за клопотанням ОСОБА_4 від 11.11.2013 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 600,00 га із земель запасу та резерву Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області для ведення фермерського господарства.
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.01.2015 року старшим державним виконавцем була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №806/8228/13-а, виданого 11.08.2014 року (а.с.68), оскільки боржником (Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області) рішення суду виконано в повному обсязі.
Не погоджуючись із діями виконавчої служби, ОСОБА_4 було подано позов до суду, посилаючись на те, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена протиправно, а вище зазначені листи Головного управління є такими, що суперечать вимогам земельного законодавства.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року (а.с.73-81), у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що Головне управління Держземагентства у Житомирській області фактично виконало рішення суду, а відтак відмова у погодженні проекту землеустрою щодо створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань для ведення фермерського господарства загальною площею 318,2335 га за рахунок земель резерву і запасу, що розташовані за межами населених пунктів Озерської сільської ради Брусилівського району Житомирської області є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Також колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу з Державного бюджету України 7933561,15 грн. збитків у вигляді втраченої вигоди завданих бездіяльністю Головного управління Держземагенства у Житомирській області.
Згідно частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Разом із тим, судова колегія звертає увагу, що відсутність підстав для визнання дій відповідача неправомірними виключає можливість задоволення вимог про відшкодування шкоди з урахуванням положень ст.1166, 1173 Цивільного кодексу України.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій вірно зазначено, що вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що у цьому випадку підстави для відшкодування позивачу завданих збитків у вигляді втраченої вигоди відсутні, оскільки дії Головного управління Держземагентства у Житомирській є правомірними.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Доводами касаційної скарги наведених обставин не спростовано.
В обґрунтування касаційної скарги скаржником фактично покладені доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Судами першої та апеляційної інстанції правозастосування відбулось із дотримання норм діючого законодавства та з повним, достовірним, неупередженим та об'єктивним з'ясуванням обставин справи.
Згідно частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи викладене, судова колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вони ґрунтуються на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року у справі №806/1146/15 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і може переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді