09 березня 2016 року м. Київ К/9991/47942/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - УДАІ УМВС) України в Луганській області, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ (далі - ГУМВС) України в Луганській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ГУМВС України в Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2012 року, -
У лютому 2012 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом, у якому, після зміни позовних вимог, просив скасувати наказ ГУМВС України в Луганській області від 29 грудня 2011 року № 2371 та наказ УДАІ УМВС України в Луганській області від 5 січня 2012 року № 2о/с в частині звільнення його з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, зобов'язати УДАІ УМВС України в Луганській області та ГУМВС України в Луганській області поновити його на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби Краснодонського взводу дорожньо-патрульної служби з обслуговування стаціонарного посту № 2 роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції (підпорядкового УДАІ) УМВС України в Луганській області з 5 січня 2012 року з виплатою середнього розміру його грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по час поновлення на службі.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ з 27 травня 2008 року, дисципліну не порушував, сумлінно виконував службові обов'язки, до дисциплінарної або кримінальної відповідальності не притягався. Крім того, вказав, що під час прийняття його на службу зауважень щодо неможливості її проходження не було.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду України від 29 лютого 2012 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено ГУМВС України в Луганській області.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Луганській області «Про покарання окремих працівників УМВС України в Луганській області» від 29 грудня 2011 року № 2371 в частині звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України старшого сержанта міліції ОСОБА_4 Скасовано наказ УДАІ УМВС України в Луганській області «По особовому складу» від 5 січня 2012 року № 2о/с в частині звільнення за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України старшого сержанта міліції ОСОБА_4 Поновлено позивача на службі в органах внутрішніх справ України на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного поста № 2 роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції (підпорядкованого УДАІ) УМВС України в Луганській області з 6 січня 2012 року. Зобов'язано ГУМВС України в Луганській області нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 січня 2012 року по час поновлення на посаді, виходячи із середньомісячного розміру заробітної плати 1795,38 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2012 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року змінено, в абзаці 5 резолютивної частини постанови замість ГУМВС України в Луганській області зазначено УДАІ УМВС України в Луганській області. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ГУМВС України в Луганській області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2012 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 27 травня 2008 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Під час оформлення на роботу 21 грудня 2007 року позивач заповнив анкету та написав автобіографію, де серед близьких родичів зазначив лише батьків. 18 січня 2008 року позивачем підписано «Зобов'язання» і «Підписку», відповідно до яких він зобов'язався повідомляти кадровий апарат рапортом про притягнення близьких родичів до адміністративної та кримінальної відповідальності. 21 листопада 2008 року ОСОБА_4 склав Присягу працівника органів внутрішніх справ України.
У грудні 2011 року ГУМВС України в Луганській області проведено службове розслідування за фактом прийому на службу в органи внутрішніх справ України ОСОБА_4, в ході якого виявлено, що його рідний брат у 1998 році притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 213 Кримінального кодексу України (скупка краденого), 3 квітня 2005 року - до адміністративної відповідальності за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство), а також підозрювався у скоєнні 7 травня 2010 року злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України. Вказана інформація була прихована позивачем при складанні анкети та написанні автобіографії та не встановлена працівниками сектору кадрового забезпечення при прийнятті його на роботу.
На підставі висновку службового розслідування 29 грудня 2011 року ГУМВС України в Луганській області прийнято наказ № 2371 «Про покарання окремих працівників УМВС України в Луганській області», відповідно до якого старшого сержанта міліції ОСОБА_4, інспектора дорожньо-патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного поста № 2 роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції (підпорядкованого УДАІ) УМВС України в Луганській області звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
5 січня 2012 року проведено атестацію позивача за період з вересня 2011 року до січня 2012 року, за результатами якої складено подання про звільнення та наказ № 2о/с, де, серед іншого, зазначено: «Згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнити з органів МВС за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) старшого сержанта міліції ОСОБА_4, інспектора дорожньо-патрульної служби взводу з обслуговування стаціонарного поста № 2 роти дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції (підпорядкованого УДАІ) УМВС України в Луганській області. Вислуга на день звільнення у календарному обчисленні становить 03 роки 07 місяців 08 днів».
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, та апеляційний суд, змінюючи це рішення, дійшли висновку, що службове розслідування щодо ОСОБА_4 проведено не відносно тих обставин, що стали підставою для його призначення. У висновку службового розслідування та в наказі ГУМВС України в Луганській області від 29 грудня 2011 року № 2371 не зазначено, які саме норми закону були порушені позивачем. Посилаючись на протиправність невнесення всієї інформації, що визначена анкетою, відповідач не вказує на правову норму, якою передбачена відповідальність за неправильне заповнення анкети та написання автобіографії, і яке відношення таке неправильне заповнення має до порушення дисципліни.
За правилами пункту 63 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, за порушення дисципліни.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).
У відповідності до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Вимогами статті 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту звільнення з посади є видом дисциплінарного стягнення, яке, поряд з іншими, накладається виключно у випадку вчинення особою дисциплінарного проступку, тобто конкретного, чітко визначеного та встановленого у певний спосіб порушення особою службової дисципліни.
Вимогами статті 14 вищевказаного Статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
Згідно частини 3 статті 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або провадження в кримінальній справі чи справі про адміністративне правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, службове розслідування відносно ОСОБА_4 проводилося на підставі звернення ОСОБА_5 щодо неправомірних дій з боку окремих працівників Краснодонського взводу дорожньо-патрульної служби УДАІ УМВС України в Луганській області, які 11 вересня 2011 року безпідставно затримали автомобіль під керуванням її сина ОСОБА_6, при цьому застосували відносно останнього вогнепальну зброю, фізичну силу та спеціальні засоби.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що службове розслідування у відношенні ОСОБА_4 проведено не відносно тих обставин, що стали підставою для його призначення, а також вірно встановили, що у висновку службового розслідування та в наказі ГУМВС України в Луганській області від 29 грудня 2011 року № 2371 про звільнення за порушення дисципліни всупереч вимогам Дисциплінарного статуту відповідач не зазначив, які саме норми закону були порушені позивачем, при цьому фактично посилаючись лише на заповнення ним анкети не у відповідності з її формою.
Обгрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій, що на момент вчинення дій, визначених відповідачами як дисциплінарний проступок, позивач не перебував у відносинах публічної служби, пов'язаної з роботою в органах внутрішніх справ.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, брат позивача, - ОСОБА_7, 11 вересня 1998 року був притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 213 Кримінального кодексу України, та у квітні 2005 року - до адміністративної відповідальності, а на службу до органів внутрішніх справ, ОСОБА_4 прийнятий з 27 травня 2008 року, тобто на час постановлення вироку у кримінальній справі і притягнення його брата до адміністративної відповідальності, позивач не був співробітником міліції, разом з тим вбачається, що вказана судимість погашена 22 березня 2004 року. Крім того, за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України, кримінальна справа відносно ОСОБА_7, - брата позивача, була закрита відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України за відсутністю у діянні складу злочину.
Також, судами попередніх інстанцій прийнято до уваги пояснення позивача, з яких вбачається, що про факт притягнення його старшого брата до кримінальної та адміністративної відповідальності йому стало відомо лише від свого керівництва під час зазначеної перевірки, що, в свою чергу, в силу частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не спростовано відповідачами.
Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що наказ ГУМВС України в Луганській області від 29 грудня 2011 року № 2371 та наказ УДАІ УМВС України в Луганській області від 5 січня 2012 року № 2о/с в частині звільнення ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни винесені з порушенням вимог діючого законодавства та є неправомірними.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та виплати на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з УДАІ УМВС України в Луганській області, де ОСОБА_4 під час проходження служби знаходився на фінансовому забезпеченні, як вірно встановлено апеляційним судом.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи та висновків судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2012 року та постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 березня 2012 року в незміненій частині у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Олексієнко М.М.
Рецебуринський Ю.Й.