24 березня 2016 року м. Київ К/800/48146/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,
при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,
за участю представника відповідача Гучка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 по справі № 2а-10006/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арчер»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення - рішення ,-
У липні 2012 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2012 №0000682312, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 378 989,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 91 603,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 05.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи не є належним доказом реальності операцій з огляду на те, що постановою Київського районного суду м. Донецька від 07.12.2011 доведено вину ОСОБА_5 як засновника ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос» у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, а щодо кримінальної справи суд зазначив, що вказана справа по обвинуваченню ОСОБА_5 розглядалась відносно нього як директора ТОВ «Техно Концепт» з яким позивач господарсько-фінансових відносин не мав.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі постанову першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Техно Концепт», ТОВ «Київ-Енерго», ТОВ «Айрос» за період з 01.01.2009 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 04.01.2012 №6/23-12/36175360 та прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму у розмірі 378 989,10 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що надані позивачем первинні документи не є належним доказом реальності операцій з огляду на те, що постановою Київського районного суду м. Донецька від 07.12.2011 доведено вину ОСОБА_5 як засновника ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос» у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво). Також контролюючий орган зазначив про відсутність у вказаних контрагентів позивача трудових та матеріально - технічних ресурсів для проведення господарської діяльності.
Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.
У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів субпідряду та поставки укладених з контрагентами ТОВ «Київ-Енерго», ТОВ «Айрос», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори субпідряду та поставки, додатки до них, додаткова угода, податкові накладні, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, акти приймання-передачі матеріалів, акти про витрати переданих матеріалів).
Щодо посилання податкового органу на постанову Київського районного суду м. Донецька від 07.12.2011 колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_5 розглядалась відносно нього як директора ТОВ «Техно Концепт», з яким позивач господарсько-фінансових відносин не мав, а контрагентами позивача фактично були ТОВ «Київ-Енерго» та ТОВ «Айрос», які зареєстровані іншими вказаними в акті перевірки особами.
Доводи відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції також правомірно не прийнято до уваги, оскільки наявність чи відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів) достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанцій у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2013 по справі № 2а-10006/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.М. Лосєв
А.О. Рибченко