22 березня 2016 року м. Київ К/800/47931/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів:Черпіцької Л.Т.
Розваляєвої Т.С.
Маслія В.І.
провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013р. у справі № 2107/2-а-3/2011 за позовом ОСОБА_4 до Фрунзенської сільської ради Генічеського району Херсонської області, відділу Держкомзему у Генічеському районі Херсонської області треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про скасування рішень та державних актів на право приватної власності на землю, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся з позовом про:
- скасування рішення виконавчого комітету Фрунзенської СР Генічеського району Херсонської області №154 від 20 листопада 1992 року, яким виділено земельну ділянку площею 0,76 га в АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_5, у зв'язку з придбанням домобудівлі;
- скасування рішення виконавчого комітету Фрунзенської СР народних депутатів №236 від 16 грудня 1993 року, яким передано земельну ділянку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1: 0,76:0,25:0,51;
- скасування державних актів на право власності на земельну ділянку від 05 грудня 2007 року за №500124 та №500123, які видані ОСОБА_6, на підставі яких він є власником земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,5100 га, які розташовані в АДРЕСА_1;
- зобов'язати Фрунзенську СР Генічеського району Херсонської області вилучити у ОСОБА_6 частину земельної ділянки в АДРЕСА_1 згідно до схеми-додатку до висновку судової будівельно-технічної експертизи №133 від 09 січня 2008 року
- передати позивачці у користування земельну ділянку площею 5000 кв.м. в АДРЕСА_2 під розміщення існуючої лазні.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2012 року позов задоволений.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013р. постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 12 листопада 2012 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
На постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013р. надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про її скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування від 05 жовтня 2005 року ОСОБА_4 належить будівля бані, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на нерухоме майно зареєстровано в Генічеському державному БТІ 07 листопада 2005 року.
Рішенням №154 виконавчого комітету Фрунзенської СР Генічеського району від 20 листопада 1992 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку розміром 0,76 га в АДРЕСА_1 в зв'язку з купівлею домобудівлі.
Рішенням №236 виконавчого комітету Фрунзенської СР Генічеського району від 16 грудня 1993 року ОСОБА_5 передано у особисту власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,76га: 0,25га: 0,51га.
На підставі цього рішення ОСОБА_5 20 лютого 2002 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1. Землю передано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до договору дарування від 26 листопада 2003 року, ОСОБА_5 вищевказану земельну ділянку подарувала ОСОБА_6, якому 05 грудня 2007 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, земельну ділянку площею 0,51га передано для ведення особистого селянського господарства та державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, земельну ділянку площею 0,25га передано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Розглядаючи справу та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що схеми планування території села Фрунзе Генічеського району, з якої можливо було б зробити висновок про законність дій відповідача при прийнятті спірних рішень, відповідачем не надано, а отже вимоги щодо скасування рішень та державного акта на право приватної власності на землю підлягають задоволенню.
Натомість суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог вмотивував свої висновки тим, що судом першої інстанції не зазначено жодної норми Закону, яку б порушила Фрунзенська сільська рада при прийнятті вказаних рішень.
Колегія суддів погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Частиною 1 ст. 19 ЗК України (в редакції від 18 грудня 1990 року, яка діяла під час прийняття спірних рішень) - сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.
Рішенням №154 виконавчого комітету Фрунзенської СР Генічеського району від 20 листопада 1992 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку розміром 0,76га в АДРЕСА_1 в зв'язку з купівлею домобудівлі. Рішенням №236 виконавчого комітету Фрунзенської СР Генічеського району від 16 грудня 1993 року ОСОБА_5 передано у особисту власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,76га: 0,25га: 0,51га.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою було надано договір дарування від 05 жовтня 2005 року, згідно якого їй належить будівля бані, що розташована в АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстровано в Генічеському БТІ 07 листопада 2005 року.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, згідно з ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду (п. 8 ст. 3 КАС України).
Згідно зі ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Також, згідно зі статтею 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України.
За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності законам України визнаються незаконними у судовому порядку
При цьому ч. 1 ст. 6 КАС України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, суди повинні встановити, в чому полягає порушення прав позивача оскаржуваним актом.
Тобто, обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Між тим, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції документів, які б підтверджували її право користування спірною земельною ділянкою, і яка б в установленому порядку надавалась позивачці не було надано, а отже спірні рішення не могли порушити її законні права.
Одночасно з викладеним, погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Виходячи з предмету спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції.
Зазначена правова позиція колегії суддів Вищого адміністративного суду України відповідає висновкам, викладеним у рішенні Конституційного Суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, яке згідно з вимогами частини другої статті 150 Конституції України є обов'язковим до виконання на території України.
Відповідно до статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовано до них норми матеріального права.
Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: