24 березня 2016 року м. Київ К/9991/78085/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 по справі № 2а-4647/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрсхідреставрація»
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення ,-
У квітні 2012 Товариством до суду заявлено позов про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2012 № 0003182305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 306 074,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 65 982,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки останні не мають достатніх ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності.
Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова документальна виїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Електроспецтех» за період з серпня по грудень 2010 року та з ТОВ «Промбудмонтажінвест» за період з січня по вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 16.03.2012 № 269/2201/24471684 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Відповідно до висновків викладених в акті перевірки позивачем порушено вимоги пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на ззагальну суму 306 074,00 грн.
Висновок фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на тому, що за результатами перевірок контрагентів позивача було встановлено, що ТОВ «Електроспецтех» та ТОВ «Промбудмонтажінвест» не мають необхідних умов для здійснення фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що ставить під сумнів факт здійснення господарської діяльності. Таким чином Державна податкова інспекція дійшла висновку, що укладені позивачем з такими контрагентами правочини спрямовані лише на ухилення від сплати податків, не мають реального характеру та є нікчемними з моменту їх укладення, а отже вищезазначене свідчить, що господарські операції з вказаними контрагентами фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту з ПДВ.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, зокрема податковими накладними.
У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинами, що спростовують позицію державного податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання договорів субпідряду, укладених позивачем з контрагентами, що підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, смети договірних цін, довідки про вартість виконаних робіт).
Доводи відповідача про нікчемність укладених договорів між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єктів господарювання (контрагентів ТОВ «Електроспецтех» та ТОВ «Промбудмонтажінвест») достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, як і відсутність господарюючого суб'єкту за місцем знаходження, не має своїм наслідком недійсність укладених ними правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаних суб'єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.
Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судом апеляційної інстанції з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Отже, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2012 по справі № 2а-4647/12/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді А.М. Лосєв
А.О. Рибченко