21 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня
2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Львівського національного університету ім. Івана Франка про поновлення на роботі,
Галицький районний суд м. Львова рішенням від 11 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від
15 жовтня 2015 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовив.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилила, рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 жовтня 2015 року залишила без змін.
15 березня 2016 року до Верховного Суду України звернувся
ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Для прикладу заявник надав постанови Верховного Суду України від
26 грудня 2012 року та 2 квітня 2014 року.
Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що з позивачем укладено строковий трудовий договір, а звільнення з роботи позивача проведено у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; укладання строкових трудових договорів передбачено чинним законодавством, і такі договори не вважаються укладеними на невизначений строк через умови виконання роботи.
У наданій для порівняння постанові від 2 квітня 2014 року Верховний Суд України зазначив, що ч. 3 ст. 40 КЗпП України встановлює заборону на звільнення з роботи в період тимчасової непрацездатності лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України (п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), однак позивачку звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року міститься висновок про те, що при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їх права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору; виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення п.п. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст. ст. 40, 41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється.
Висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить правовому висновку викладеному у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято надані для порівняння постанови, наявні різні фактичні обставини.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Львівського національного університету
ім. Івана Франка про поновлення на роботі за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема