25 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого
2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, треті особи: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про зняття арешту із заставленого майна та припинення розшуку,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня
2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_4 задоволено: знято арешт із заставленого майна - транспортних засобів «Ford Transit
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
18 лютого 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2014 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2014 року залишено в силі.
17 лютого 2016 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня, 10 липня та 6 листопада
2013 року.
Водночас ОСОБА_4 просить поновити строк подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, посилаючись на поважність причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.
У разі пропущення строку, встановленого частинами першою-третьою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк у межах одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява (частина четверта статті 356 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що строк подання заяви про перегляд підлягає поновленню, оскільки наведені ОСОБА_4 причини пропуску строку є поважними.
Разом з тим, перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з відсутності порушень прав позивача, як заставодержателя, а також порушень з боку державної виконавчої служби при накладенні арешту на автомобілі, заборону їх відчуження та їх розшуку. При цьому судами установлено, що оскаржуваною постановою відкрито виконавче провадження на підставі рішення суду про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості у сумі 17 млн 993 тис. 189 грн
91 коп., що виникла за кредитними договорами, укладеними у 2008 році; позивач та власника майна ОСОБА_5 укладаючи у грудні 2011 року договір застави не скористались правом стосовно внесення запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна; питання про переважне право, на яке посилається позивач, буде вирішено при виконанні звернення стягнення на автомобілі, які знаходяться у розшуку.
Наданою для порівняння ухвалою від 15 травня 2013 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який установивши, що застава автомобіля зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в установленому нормами чинного законодавства порядку, дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо винесення постанови про арешт та заборону відчуження автомобіля, який перебуває у заставі третьої особи є неправомірними, оскільки ця постанова унеможливлює виконання умов договору позики й застави та порушує пріоритет обтяження.
Вищий спеціалізований суд України ухвалою від 6 листопада 2013 року залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким виключено з акту опису й арешту майно, що є предметом іпотеки, а саме будинок та земельну ділянку, а також знято арешт із цього майна з підстав того, що зазначене обтяження зареєстровано в установленому порядку, а банк має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження.
Ухвалою від 10 липня 2013 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який зобов'язав державну виконавчу службу звільнити з-під арешту заставне майно відповідно до кредитно-заставного договору. При цьому, суд установив, що заставодержатель (банк) є обтяжувачем з вищим пріоритетом та має переважне право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на заставлене майно, однак предмет застави було описано з накладенням на нього арешту та передано на відповідальне зберігання, чим порушено права банка; заборгованість відповідача перед банком значно перевищує вартість застави.
У судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Поновити ОСОБА_4 строк подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року.
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, треті особи: ОСОБА_5, публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про зняття арешту із заставленого майна та припинення розшуку за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Л.І. Охрімчук
А.Г. Ярема