1 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
Гуменюка В.І.,
Лященко Н.П., Яреми А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про припинення права відповідачів на частку у спільному майні та визнання права власності,
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області
24 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 вересня 2015 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.
2 січня 2016 року до Верховного Суду України звернулася
ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У підтвердження неоднаковості застосування норм матеріального права заявниця надала ухвали Верховного Суду України від 2 червня та 22 грудня 2010 року постановлені ним, як судом касаційної інстанції.
Перевіривши доводи заявниці, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 суд першої інстанції з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив з того, що позивачкою, якій належить Ѕ частина квартири, не надано належних доказів порушення її законних прав відповідачами, яким належить Ѕ частина спірної квартири (по 1/6 кожному).
Ухвала Верховного Суду України від 2 червня 2010 року, надана заявницею для порівняння, не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Ухвалою від 22 грудня 2010 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який задовольняючи позовні вимоги про припинення права відповідачів на частку в спільному майні та стягнення на їхню користь із позивачів відповідної грошової компенсації, виходив з того, відповідачі не перебувають у родинних відносинах, їхня частка у спільному майні є незначною (трьом відповідачам належить 1/3 частина в рівних частках) і не може бути виділена їм у натурі; квартира є неподільною, спільне користування нею через неприязні стосунки між сторонами є неможливим, до того ж таке припинення не завдасть істотної шкоди відповідачам, які зареєстровані та проживають в іншому місті.
Зазначена ухвала від 22 грудня 2010 року, надана заявницею для порівняння, та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року, про перегляд якого подано заяву, ухвалені у справах з різними обставинами справи, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.
Керуючись ст. ст. 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про припинення права відповідачів на частку у спільному майні та визнання права власності за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2015 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.І. Гуменюк
Н.П. Лященко
А.Г. Ярема