АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
15 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайс» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайс» про відшкодування матеріальної шкоди.
Колегія суддів, -
У січні 2012 року позивач звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайс» (далі - ТОВ «Ділайс») про відшкодування матеріальної шкоди.
Вимоги обґрунтовував тим, що в жовтні 2003 року частину земельної ділянки (розмір 0,15-0,20 га), за адресою АДРЕСА_1, якою на той час користувався гаражний кооператив «Північні Позняки», було передано іншому суб'єкту господарювання, про що позивач дізнався при зносі гаражів, під який потрапив і недобудований ним гаражний бокс.
У зв'язку із знищенням ТОВ «Ділайс» належного йому об'єкту незавершеного будівництва, з урахуванням уточнень до позову, позивач просив визнати дії ТОВ «Ділайс» незаконними; стягнути з ТОВ «Ділайс» на його користь матеріальну шкоду, в сумі 32 500 грн., визначену ТОВ «Експерт Альянс» 08 серпня 2011 року, а також витрати по справі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Ділайс» про відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково. Визнано дії ТОВ «Ділайс» незаконними.
Стягнуто з ТОВ «Ділайс» на користь ОСОБА_1 32500 грн. у рахунок відшкодування вартості матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва гаражного боксу НОМЕР_1 у Дарницькому районі м. Києва, за адресою: АДРЕСА_2, судовий збір в сумі 325 грн., а всього 32825 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ «Ділайс», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду і постановити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 та його представника, які просили апеляційну скаргу відхилити, представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам ухвалене по справі рішення не відповідає.
Згідно даних, що містяться в журналі судового засідання від 24 січня 2013 року в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, відповідно до змісту якого заявлений по справі позов задоволено (а.с.96-98).
Повний текст судового рішення у матеріалах справи відсутній, про що відповідальними працівниками Дарницького районного суду м. Києва складено акт від 08 грудня 2015 року (а.с.107).
Між тим, районний суд свої висновки не мотивував, не зазначив, які докази підтверджують заявлені вимоги, які правовідносини випливають із встановлених судом обставин та на підставі якої правової норми вважав доведеним порушення відповідачем прав та інтересів позивача.
Відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення районного суду, як постановленого з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи й ухвалення по справі нового рішення про відмову у позові, враховуючи таке.
Як убачається з матеріалів справи, згідно рішення Київської міської ради від 27 березня 2003 року №289\449 ТОВ «Ділайс» було виділено в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, площею 7,3479 га. на перетині проспекту Петра Григоренка та вул. Колекторна у Дарницькому районі м. Києва для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-побутово-розважального комплексу (а.с.126-129).
28 серпня 2003 року відповідач уклав з Київською міською радою договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 25 років, до 07 жовтня 2028 року (а.с.55-57,130-133).
Встановлено, що на частині земельної ділянки, виділеної відповідачу у довгострокову оренду, було побудовано гаражні бокси, які розташовані впритул до земельної ділянки гаражного кооперативу «Північні Позняки» по вул.С.Крушельницької в м. Києві (а.с.61,61а).
У липні 2011 року ТОВ «Ділайс» звернулося до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві зі зверненням щодо неправомірних дій голови правління обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Північні Позняки» ОСОБА_3, який допустив самовільне зайняття та незаконну забудову земельної ділянки, яка передана ТОВ «Ділайс».
Постановою від 05 серпня 2011 року, винесеною старшим оперуповноваженим ВДСБЕЗ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві, затвердженою начальником Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, визнано доведеним, що частина земельної ділянки, виділеної відповідачу, зайнята збудованими гаражними боксами обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Північні Позняки» (а.с.63,64).
Відповідно до ст. 90 ЗК України право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК України) або з інших передбачених законом підстав.
Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
Крім того, відповідно до вимоги ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
З пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні убачається, що він не був прийнятий у члени обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Північні Позняки», земельна ділянка, на якій він без відповідних дозволів розпочав будівництво гаражного боксу НОМЕР_1 за згодою голови правління кооперативу ОСОБА_3, не була виділена в користування кооперативу «Північні Позняки», проте він вважав, що це питання в майбутньому повинно було бути вирішено на користь кооперативу (а.с.11).
Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснені не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і передбачає відповідальність згідно із законодавством.
Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 у відсутність будь-яких правових підстав розпочав будівництво гаражного боксу, він не був членом обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «Північні Позняки», а земельна ділянка, на якій здійснював самовільне будівництво, перебувала у користуванні ТОВ «Ділайс».
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Встановлено, що позивач не набув права власності на незаконно збудований об'єкт незавершеного будівництва.
Положеннями ч.1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.
Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, в судовому порядку підлягає захисту лише право особи, яке захищається законом.
Дії позивача, пов'язанні з будівництвом гаражного боксу, носили незаконний характер.
Посилання на незаконність дій й ТОВ «Ділайс», пов'язаних зі знесенням об'єкту незавершеного ним будівництва, у відсутність судового рішення, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки ці твердження спростовуються матеріалами справи, у їх сукупності, а також поясненнями представника відповідача про відсутність у товариства будь-якої інформації щодо даних позивача та місця його проживання. На момент вчинення дій по поверненню товариству частини земельної ділянки, захопленої позивачем, працівники товариства бачили розташовану на ній лише недобудову, особа, яка займалася будівництвом, їм не була відома, не змогли вони встановити й її дані, остільки будівництво було незаконним, а органи влади не володіли інформацією щодо особи, яка вчиняла протиправні, незаконні дії.
Не доведено матеріалами справи й звернення позивача до товариства з проханням надати йому час для самостійного знесення самобудови.
Отже, у відсутність рішень відповідних органів та необхідних дозволів, самовільно, у спосіб, заборонений законом, позивач здійснював будівництво об'єкту нерухомості, а тому й не набув права на захист та відшкодування витрат, понесених на виконання незаконних дій.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст.55, 124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_1 не довів, що його дії, пов'язані з будівництвом об'єкту нерухомості, були законними; що відповідач, якому земельну ділянку виділено в установленому законом порядку й самовільно захоплену позивачем, знав про власника знесеної ним недобудови й припустився порушень його прав.
Доказів незаконності дій ТОВ «Ділайс» до справи не долучено. Навпаки, внаслідок протиправного зведення нерухомого майна на захопленій позивачем земельній ділянці, істотно порушувалися права відповідача, який позбавлений був можливості користуватися земельною ділянкою й використовувати її за призначенням.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні заявленого по справі ОСОБА_1 позові.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « Ділайс» задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ділайс» про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 2-5737/12
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2216/2016
Головуючий у суді першої інстанції: КуренковЄ.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.