АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
15 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Крічфалуши С.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Пуляєвої Юлії Дмитрівни в інтересах державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» про виплату заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати.
Колегія суддів, -
У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» (надалі- ДП «ОК«Укрвуглереструктуризація») про виплату заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із затримкою термінів її виплати.
Зазначав, що перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом шахти «Голубівська» відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП ОК «Укрвуглереструктуризація» на посаді електрослюсаря підземного п'ятого розряду й 29 березня 2015 року був звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, проте відповідач не здійснив з ним розрахунок.
З урахуванням неодноразових уточнень до позову, остаточно просив стягнути з відповідача заборгованість по зарплаті, в сумі 16 029 грн. 85 коп., середній заробіток за час затримки по день його фактичного розрахунку, в сумі 54 473 грн. 73 коп., а також компенсацію втрати частини заробітної плати, в сумі 2 720 грн. 91 коп.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, оскільки судом першої інстанції не було надано належної оцінки всім доказам, порушення районним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши представника відповідача, який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_2, який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДПОК «Укрвуглереструктуризація» по переводу 23 грудня 2014 року з ВП «Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДПОК «Укрвуглереструктуризація» на посаді електрослюсаря підземного п'ятого розряду й згідно наказу № 61-к від 30 березня 2015 року був звільнений з роботи з 29 березня 2015 року на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням (а.с. 5-9).
Відповідно до копії довідки № 04/436 від 15 вересня 2015 року, виданої ВП «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДПОК «Укрвуглереструктуризація», роботодавець перед ОСОБА_2 має заборгованість по заробітній платі за період з 1 грудня 2014 року по березень 2015 року, в сумі 16029 грн. 85 коп. (а.с. 39).
Згідно довідки від 08 грудня 2014 року №3005-5502 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_2 перебуває на підконтрольній Україні території (а.с.13).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачу не було виплачено заборгованість по заробітній платі, на загальну суму 16029 грн. 85 коп., а тому відповідно до статті 117 КЗпП України він має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2015 року по 23 листопада 2015 року у сумі 54 473 грн. 73 коп., а також компенсацію втрати частини заробітку за період квітень-червень 2015 року, в сумі 2 720 грн. 91 коп.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду та вважає їх законними й обґрунтованими.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно частини 1 статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим звиборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про нараховані суми, й заборгованість по зарплаті, в сумі 16 029 грн. 85 коп., залишилася невиплаченою.
Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи викладене, а також положення ст.117 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним наявність правових підстав до стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2, в сумі 54 473 грн. 73 коп., нарахованої за період з дати звільнення й по 23 листопада 2015року.
З долученої до справи довідки № 10/151 від 15 березня 2016 року, виданої ВП «Донецька виконавча дирекція по ліквідації шахт», у лютому й березні 2015 року позивач перебував у відпустці, у грудні 2014 року він відпрацював планових 23 робочі дні й оплата праці склала 6931 грн. 92 коп., у січні 2015 року ним відпрацьовано 22 робочі дні й до сплати нараховано 7094 грн. 58 коп. (а.с.53,200).
За таких обставин, районний суд правомірно, у відповідності до вимог п.8 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08 лютого 1995 року, визначив середньоденну заробітну плату ОСОБА_2, у сумі 326 грн. 19 коп. (6931,92 +7094,58 :43(23+20)= 326,19).
Період затримки розрахунку при звільненні склав 167 робочих днів, у зв'язку з чим середній заробіток за час затримки розрахунку обґрунтовано районним судом визначено у сумі 54 473 грн. 73 коп. (326,19 *167=54 473,73).
З огляду на викладене, колегія суддів визнає безпідставними, необґрунтованими твердження апеляційної скарги про визначення позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з порушенням Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08 лютого1995 року.
Враховуючи вимоги ст.34 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено право особи на отримання компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, а також індекс зростання цін на споживчі товари і послуги (квітень-114%, травень-102,2%, червень-100,4%), районним судом правильно визначено суму компенсації, в розмірі 2720 грн. 91 коп.
Колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про відсутність правових підстав до стягнення на користь ОСОБА_2 заборгованості по зарплаті та інших сум у зв'язку із знаходженням «Шахти Голубівська» на тимчасово окупованій території та того, що відповідно до п.2 постанови КМ України №595 від 07 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» питання виплати відповідних сум грошових коштів буде здійснено після повернення вказаної території під контроль органами державної влади.
При цьому, колегія суддів враховує наступне.
Як убачається з матеріалів справи, 11 вересня 2008 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу у Відокремлений підрозділ «Луганська виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «Укрвуглереструктуризація», 23 грудня 2014 року, звільнено звідти, у зв'язку з переведенням, а 24 грудня 2014 року переведено до Відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт» ДП «Об'єднана компанія «Укрвуглеструктуризація» (а.с.5-9, 41).
Матеріалами справи доведено, що шахта «Голубівська», на якій працював позивач, знаходиться на окупованій території, проте юридичною адресою Відокремленого підрозділу «Донецька виконавча дирекція з ліквідації шахт», до якого входить зазначена шахта, знаходиться на підконтрольній Україні території - у м. Димитров, Донецької обл.
Встановлено, що відокремлений підрозділ проводив облік робочого часу позивача й відповідно до відпрацьованих днів, нараховував заробітну плату.
Отже, позивач перебував у трудових відносинах не з шахтою, а з відокремленим підрозділом, місцезнаходження якого є Донецька обл. м. Димитров, вул. Артема, 36, що не є тимчасово окупованою територією, а тому має право на отримання відповідних сум грошових коштів (а.с.39-40).
Необґрунтованими колегія суддів визнає й доводи апеляційної скарги про неврахування районним судом під час ухвалення рішення постанови КМ України від 07 листопада 2014 року № 595, якою було затверджено «Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької областей» та у відповідності до п.2 якого передбачено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей на території яких органи державної влади не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, видатки з державного бюджету, Пенсійного фонду та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюється лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, п.2 вказаного Тимчасового порядку скасовано (а.с.175-180).
Доводи апеляційної скарги про недотримання позивачем строків звернення до суду - безпідставні, остільки вони спростовуються положеннями частини 2 статті 233 КЗпП України, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Посилання на порушення норм матеріального права не заслуговують на увагу, остільки колегія суддів не вбачає таких порушень, які б свідчили про неправильне вирішення справи або були підставою до скасування судового рішення.
Згідно ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За ст. 8 Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
З огляду на викладене та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів визнає законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до задоволення позову.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам.
Згідно частини 1 статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Пуляєвої Юлії Дмитрівни в інтересах державного підприємства «Об'єднана компанія «Укрвуглереструктуризація» відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа № 756/10013/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3734/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Камбулов Д.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.