23 березня 2016 року Справа № 876/706/16
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,
з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,
представника відповідача Возного І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дар-С» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі за його позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю «Стейт ОІЛ» про скасування постанови,
У листопаді 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Дар-С» (далі - ТзОВ «Дар-С») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати постанову від 15 жовтня 2015 року № 11/2208 головного інспектора будівельного нагляду Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі - Управління) Возного І.П., якою на позивача накладено штраф в розмірі 1 240 200,00 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі № 803/3744/15 у задоволенні позову було відмовлено.
Зазначену постанову суду першої інстанції у апеляційному порядку оскаржило ТзОВ «Дар-С», яке у своїй апеляційній скарзі просило скасувати вказане судове рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що порядок проведення перевірки відповідачем було порушено, оскільки відповідні наказ та/або направлення на її проведення взагалі не були пред'явленні жодному представнику ТзОВ «Дар-С». Крім того, твердження суду про присутність представника позивача при проведенні перевірки не відповідає дійсності, оскільки не підтверджена жодними доказами.
На думку апелянта, він не може нести відповідальність за таке правопорушення, як експлуатація невведеного в експлуатацію об'єкта, оскільки не здійснював будь-яких дій, спрямованих на експлуатацію такого об'єкту, а суд першої інстанції помилково поклав відповідальність на власника об'єкту, який експлуатацію належного йому об'єкта не вчиняв, а отже не може вважатися винним у скоєнні такої протиправної діяльності.
Представник позивача у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов ТзОВ «Дар-С».
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість доводів апелянта, підтримав подані письмові заперечення на апеляційну скаргу, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третьої особи в судове засідання апеляційного суду не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із частиною 4 статті 196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Дар-С», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач всупереч положенням пункту 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснювало експлуатацію об'єкту, неприйнятого в експлуатацію, за адресою Волинська область, м. Луцьк, вул. Глушець, 39а, то його правомірно притягнуто до відповідальності, яка передбачена в абзаці 6 пункті 6 частини другої статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та постановою № 11/2208 від 15 жовтня 2015 року накладено штраф у розмірі 1240200,00 грн.
Даючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апелянта, апеляційний суд виходить із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується самим позивачем, одним із основних видів діяльності ТзОВ «Дар-С» є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 травня 2012 року № 793 приміщення АЗС загальною площею 55,2 м2 по вул. Глушецькій, 39 а у м. Луцьку Волинської області перейшло у власність ТзОВ «ДАР-С».
Згідно з умовами договору оренди № 17/11/14-86 від 17 листопада 2015 року позивач передав АЗК по вулиці Глушець, 39а, в м. Луцьку в оренду ТзОВ «СТЕЙТ ОІЛ». При цьому відповідно до пункту 3.2 цього договору об'єкт вважається переданим орендарю з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі та перебуває на реконструкції, а пунктом 2.3 договору передбачено, що перебіг початку строку нарахування орендної плати починається з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту.
Акт приймання-передачі між ТзОВ «ДАР-С» та ТзОВ «СТЕЙТ ОІЛ» був підписаний 17 листопада 2014 року.
Відповідно до матеріалів справи на підставі звернень Управління Служби безпеки України у Волинській області № 54/6-2710 від 31 серпня 2015 року, №54/6-2829 від 11 вересня 2015 року відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, відповідачем було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ТзОВ «ДАР-С» за місцезнаходженням об'єкта будівництва «Реконструкція автозаправної станції по вул. Глушець, 39а, в м. Луцьку» (Волинська область, м. Луцьк, вул. Глушець 39а).
Покликання апелянта на проведення перевірки без участі уповноваженого представника товариства спростовуються наявністю у відповідача копії довіреності на ім'я ОСОБА_3 на представництво інтересів ТзОВ «ДАР-С» від 29 вересня 2015 року за підписом директора товариства ОСОБА_4 (а.с. 83). Покликання апелянта на те, що ОСОБА_3 ніколи не був працівником товариства, на переконання апеляційного суду, не спростовує наявності у нього повноважень на представництво інтересів ТзОВ «ДАР-С» у відносинах з відповідачем у відповідності до вказаної довіреності від 29 вересня 2015 року.
За результатами перевірки було складений акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 02 жовтня 2015 року, протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 02 жовтня 2015 року.
Відповідно до акту перевірки від 02 жовтня 2015 року ТзОВ «ДАР-С» було порушено вимоги пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року та пункту 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Від отримання акту перевірки, протоколу, припису представник позивача ОСОБА_3 відмовився, про що є відповідна відмітка.
15 жовтня 2015 року на підставі акту перевірки від 02.10.2015 року, протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 02.10.2015 року та припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності від 02.10.2015 року відповідачем було прийнято постанову № 11/2208 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1240200,00 грн. Вказана постанова була надіслана 20 жовтня 2015 року рекомендованим листом з повідомленням та отримана ТзОВ «ДАР-С» 26 жовтня 2015 року.
Як встановлено судом першої інстанції, спірний об'єкт будівництва віднесений до V категорії складності.
Пунктом 2 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.
При цьому, відповідно до частини 9 цієї ж статті, зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Відповідно до матеріалів справи договори щодо надання послуг з водопостачання та постачання електричної енергії були укладенні саме з ТзОВ «ДАР-С».
Приписами частини 10 статті 39 цього Закону передбачено, що замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Згідно з пунктами 24, 25 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, для отримання сертифіката замовник (його повноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об'єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об'єкта до експлуатації. Орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об'єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах чинного законодавства щодо з'ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил.
Відповідно до пункту 11 цього Порядку датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.
Судом встановлено, що позивач 11 вересня 2015 року звертався із заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачу сертифіката, проте актом від 16 вересня 2015 року у видачі сертифіката запропоновано відмовити у зв'язку з неподанням документів, необхідних для прийняття рішення про видачу сертифіката. Тільки 03 грудня 2015 року ДАБІ України видало позивачу сертифікат серії IV № 165153370831 та надано акт від 22 жовтня 2015 року про готовність об'єкту до прийняття його у експлуатацію.
Таким чином, на момент проведення перевірки 02 жовтня 2015 року у позивача був відсутній документ, який підтверджував би готовність об'єкта до експлуатації.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач у своїх поясненнях фактично не заперечує факту експлуатації згаданого об'єкту будівництва вважає, що додатково підтверджується як актом перевірки від 02 жовтня 2015 року, так і наявними у матеріалах справи копіями фіскальних чеків та фотоматеріалів (а.с. 70-72, 115), відповідями на запит суду Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (77-78), а також матеріалами перевірки Управлінням позивача від 15.09.2015 року на підставі його заяви про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачу сертифіката від 11.09.2015 року.
Що стосується покликання апелянта на те, що позивач не може нести відповідальність за таке правопорушення, як експлуатація не введеного в експлуатацію об'єкта, оскільки не здійснював будь-яких дій, спрямованих на експлуатацію такого об'єкту, апеляційний суд виходить наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатація або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації об'єктів V категорії складності - у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.
При цьому, на переконання апеляційного суду, зміст вказаної правової норми вказує на те, що відповідальність за експлуатація або використання об'єкта будівництва, не прийнятого в експлуатацію, покладається на замовника будівництва без будь-якого обмеження кола суб'єктів ймовірного використання, а не лише за експлуатацію або використання його самим замовником будівництва.
Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що можливість зміни даних у зареєстрованій декларації про початок будівельних робіт щодо замовника будівництва передбачено пунктом 21 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, а пунктом 9 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачена відповідальність за неподання чи несвоєчасне подання замовником інформації про передачу права на будівництво об'єкта іншому замовнику. Жодних доказів про вчинення позивачем дій щодо зміни даних у зареєстрованій декларації про початок будівельних робіт щодо замовника будівництва матеріали справи не містять.
Отже, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що відповідальність за експлуатацію невведеного в експлуатацію об'єкта будівництва несе саме замовник будівництва, який зазначений у декларації (дозволі) про початок будівельних робіт, в незалежності від того, що спірний об'єкт переданий в оренду третій особі.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, оскільки замовником будівництва є ТзОВ «ДАР-С», то його правомірно було притягнуто до відповідальності, яка передбачена абзацом 6 пункту 6 частини 2 статті 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», та постановою № 11/2208 від 15 жовтня 2015 року накладено штраф у розмірі 1240200,00 грн.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дар-С» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року у справі № 803/3744/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
Л.П.Іщук
Ухвала у повному обсязі складена 24 березня 2016 року.