21 березня 2016 р. Справа № 876/45/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,
при секретарі судового засідання: Коцур В.К.,
за участі позивача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Іван-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2015р. по справі № 809/3968/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, УМВС України в Івано-Франківській області про скасування наказів, поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
26.11.2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, УМВС України в Івано-Франківській області про скасування наказів № 2239 о/с від 27.10.2014 року та № 590 о/с від 07.11.2014 року, поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначив, що звільнення його із посади заступника начальника управління УМВС України в Івано-Франківській області відбулося з порушенням вимог Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Також відповідачами, всупереч Закону України "Про очищення влади", не проведено жодної перевірки щодо доведеності конкретних фактів вчинених позивачем правопорушень, як і не складено жодних висновків щодо нього.Тому, на думку позивача, має місце незаконне звільнення його із займаної посади та очевидне заподіяння шкоди його конституційним правам, зокрема праву на працю. Таким чином, вважає, що накази за №2239 о/с від 27.10.2014 року та №590 о/с від 07.11.2014 року підлягають до скасування, а він поновленню на роботі в органах внутрішніх справ та просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Іван-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2015р. по справі № 809/3968/14 в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що припинення публічної служби шляхом звільнення особи на підставі люстрації є видом юридичної відповідальності, а тому така відповідальність має мати індивідуальний характер відповідно до положень ч.2 ст.61 Конституції України.
Вказав, що на необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується в міжнародних документах щодо стандартів проведення люстрації, які відповідають положенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Крім цього, апелянт вважає, що такими діями відповідачів порушено його право на працю, закріплене ст.43 Конституції України.
Також, апелянт наголошує, що прийняття його на посаду відбувалося за попередньої перевірки відповідності його кандидатури самими відповідачами, а при звільненні не враховано, що позивач отримав більше 40 заохочень правами Міністра МВС України та начальника УМВС в Івано-Франківській області, також не врахована позитивна характеристика позивача, в якій зазначається, що позивач своїми діловими та моральними якостями відповідає займаній посаді.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності згідно ч.4 ст.196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача та позивача, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 20.03.1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
Відповідно до наказу УМВС України в Івано-Франківській області №71 о/с від 09.06.2010 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління - начальника слідчого управління УМВС: підстава наказ МВС України від 09.06.2010 року за № 979 о/с.
В подальшому наказом № 87 о/с від 02.08.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника слідчого управління УМВС та призначено на посаду слідчого управління УМВС.
Відповідно до наказу МВС України № 988 о/с від 02.06.2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області - начальника слідчого управління.
Судом встановлено, що 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1, згідно вимог Закону України "Про очищення влади", направив заяву на адресу Міністерства внутрішніх справ України про проведення відносно нього перевірки. При цьому, ОСОБА_1 подаючи відповідну заяву, повідомив , що заборони визначені частиною 3 статті 1 Закону, до нього не застосовуються, хоча зазначив, що перебував на посаді заступника начальника УМВС України в Івано-Франківській області більше одного року.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що позивач, всупереч визначених Законом України "Про очищення влади" заборони, які існували на момент подання ним заяви від 24.10.2014, не подав заяви про те, що на нього поширюються заборони визначені ч.3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", що унеможливило застосування до нього наслідків передбачених ч.3 ст.4 даного Закону.
З матеріалів справи вбачається, що, відповідно до Наказу №2239 о/с від 27.10.2014 року "По особовому складу", згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) полковника міліції, першого заступника начальника Управління МВС України в Івано-Франківській області - начальника слідчого управління.
Згідно витягу з наказу Управління МВС України в Івано-Франківській області від 07.11.2014 року за № 590 о/с ОСОБА_1 07.11.2014 року звільнено відповідно до Закону України "Про очищення влади" та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Регулювання спірних правовідносин здійснюється Законом України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII, який набув чинності 16.10.2014 року.
Відповідно до ч.1 ст. 1 вказаного Закону - очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Положення частини третьої статті 1 Закону визначають, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 2 Закону України "Про очищення влади", заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Згідно п.8 ч.1 ст. 3 Закону, заборона застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Закон України "Про очищення влади" визначив перелік посад та коло осіб, до яких застосовується Закон, але застосування відбувається крім того і за іншими критеріями.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що відповідачем не було в установленому Законом України "Про очищення влади" порядку проведено перевірку відносно його особи, зазначає наступне.
Положеннями п.1,2 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачі, приймаючи оскаржуване рішення, діяли на основі критеріїв, визначних ч.1 ст. 3 цього Закону та на підставі відомостей, наявних в особовій справі позивача, відтак перевірка недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданій за попередній рік декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах і таке інше проводиться відносно осіб, які не підпадають під дію ч.1ст. 3 цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно норм пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону, внесено зміни до статті 36 Кодексу законів про працю України, а саме частину першу доповнено пунктом 7-2 такого змісту: "7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", частину другу доповнено словами "а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про дотримання відповідачами норм трудового законодавства при прийняті наказів №2239 о/с від 27.10.2014 року та №590 о/с від 07.11.2014 року.
Щодо посилання апелянта на ту обставину, що звільнення відбулося в період непрацездатності ОСОБА_1, що суперечить вимогам КЗпП України, то колегія суддів зазначає, що вищенаведені положення Закону України "Про очищення влади", не містять жодних застережень з цього приводу, питання звільнення працівника, щодо якого встановлена заборона, повинно бути вирішено впродовж десяти днів. Тобто, в силу вищенаведених норм Закону, перебування особи, яка підлягає звільненню, на листку непрацездатності, жодним чином, не може бути підставою для продовження терміну перебування його на службі.
З приводу посилання апелянта на невідповідність норм Закону України "Про очищення влади" положенням Конституції, зокрема, встановленого права на працю, то колегія суддів зазначає, що законодавством України передбачено чіткий порядок визнання законодавчих актів неконституційними.
Зокрема, згідно вимог частини 2 статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", у разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним судом рішення про їх неконституційність.
Однак, на час розгляду даної адміністративної справи та прийняття судом першої інстанції рішення, Конституційним судом України жодних рішень про визнання Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 року №1682-VII або його окремих положень неконституційним, не прийнято.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що при звільненні ОСОБА_1 відповідачі діяли в межах наданих їм повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні, тому судом першої інстанції правильно відмовлено у їх задоволені.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 160 ч.3, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Іван-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2015р. по справі № 809/3968/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І.І. Запотічний
Судді О.І.Довга
А.М.Ліщинський