22 березня 2016 року Справа № 876/11085/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,
третьої особи ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,-
05.09.2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області в якому, з врахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати дії та бездіяльність відповідача по захисту порушених прав позивача на користування земельною ділянкою незаконними; визнати дії та бездіяльність відповідача відносно позивача як інваліда-дискримінацією; скасувати рішення № 28 від 20.01.2011 року про надання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,100 га в районі «Церква» с. Басівка; скасувати рішення № 29 від 20.01.2011 року про відмову у наданні в користування земельної ділянки позивачу; зобов'язати відповідача передати у власність позивачу земельну ділянку площею 0,100 га в районі «Церква» с. Басівка; скасувати рішення № 953 від 11.09.2009 року «Про надання у безоплатну приватну власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у липні 2009 року йому стало відомо про те, що ОСОБА_1 виготовляє технічну документацію на приватизацію земельної ділянки площею 0,220 га в районі «Церква» цвинтар с. Басівки згідно дозволу Годовицько-Басівської сільської ради. У 1992 році гр. ОСОБА_1 було надано у користування лише 0,100 га, а інша частина земельної ділянки в розмірі 0,100 га в 1992 році була надана позивачу, як інваліду ІІ групи для ведення особистого селянського господарства. 24.09.2009р. позивач із письмовою заявою звернувся до Годовицько-Басівської сільської ради з проханням повідомити про причини позбавлення його права користування земельною ділянкою. Згідно листа Годовицько-Басівської сільської ради № 228 від 21.10.2009р. позивачу було повідомлено, що його заява відносно спірного питання про земельну ділянку буде розглянута на черговій сесії Годовицько-Басівської сільської ради. 20.01.2011р. 4 сесія 6 Демократичного скликання в с. Годовиці поставила на голосування заяву про надання позивачу земельної ділянки і рішенням № 29 позивачу було відмовлено. 23.05.2012р. позивачу стало відомо про рішення № 953 від 11.09.2009р. Годовицько-Басівської сільської ради «Про надання у безоплатну приватну власність земельної ділянки площею 0,2218 га гр. ОСОБА_1.». Позивач вказує, що дане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки розміри земельної ділянки гр. ОСОБА_1, яка виготовляє технічну документацію для приватизації не відповідає дійсним розмірам цієї ділянки, а також, тому що позивач, як землекористувач суміжної земельної ділянки, не узгоджував межу спірної земельної ділянки, не узгоджував межу спірної земельної ділянки і 11.09.2009р., не був присутній на засіданні сільської ради.
Постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 не представив суду жодних доказів, які б стверджували його право на земельну ділянку в районі церкви-цвинтар с. Басівки Пустомитівського району Львівської області.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2012 року скасовано. Провадження по справі №2а/1316/111/12 в частині позовних вимог про: скасування рішень Годовицько-Басівської сільської ради № 28 від 20 січня 2011 року про надання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,100 гектара в районі церкви с. Басівка та № 953 від 11 вересня 2009 року "Про надання у безоплатну приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1"; зобов'язання Годовицько-Басівської сільської ради передати у власність земельну ділянку площею 0,100 гектара в районі «Церква» у с. Басівка - закрито. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.10.2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо: визнання дій та бездіяльності Годовицько-Басівської сільської ради по захисту порушених прав позивача на користування земельною ділянкою незаконними; визнання дій та бездіяльності Годовицько-Басівської сільської ради відносно ОСОБА_2, як інваліда - дискримінацією; скасування рішення № 29 від 20.01.2011 року про відмову у наданні йому в користування земельної ділянки - скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову залишено без змін.
Ухвала мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не наведено належного обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині. Не зазначено, зокрема якими нормами матеріального та процесуального права керувався суд, ухвалюючи дане рішення; не досліджено та не надано правової оцінки рішенню №29 від 20 січня 2011 року про відмову у наданні позивачеві в користування земельної ділянки, а зазначено лише, що зміст поданої позивачем заяви не дає можливості прийти до однозначного висновку, що позивачем подано заяву про вирішення питання надання йому земельної ділянки; не встановлено та не надано оцінки в чому саме полягала протиправність дій та бездіяльності Годовицько - Басівської сільської ради відносно позивача, обмежившись лише посиланням на загальну норму ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої вирішення питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських рад.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що у 1992 році гр. ОСОБА_1 було надано у користування 0,100 га, а іншу частину земельної ділянки в розмірі 0,100 га було надано позивачу, як інваліду ІІ групи для ведення особистого селянського господарства.
11.09.2009 року Годовицько-Басівська сільська рада прийняла рішення № 953 «Про надання у безоплатну приватну власність земельної ділянки площею 0,2218 га гр. ОСОБА_1.»(а.с.46).
24.09.2009 року позивач звернувся з проханням до Голови Годовицько-Басівської сільської ради про роз'яснення підстав надання у користування його земельної ділянки. Згідно листа Годовицько-Басівської сільської ради № 228 від 21.10.2009р. позивачу було повідомлено, що його заява відносно спірного питання про земельну ділянку буде розглянута на черговій сесії Годовицько-Басівської сільської ради(а.с.3-5).
20.01.2011 року 4 сесія 6 Демократичного скликання в с. Годовиці поставила на голосування заяву про надання позивачу земельної ділянки і рішенням № 29 позивачу було відмовлено(а.с.8).
03.02.2011 року позивач звернувся до Годовицько-Басівської сільської ради з проханням захистити свої порушені права на що одержав відповідь Годовицько-Басівської сільської ради № 40 від 03.03.2011р. в якій зазначено, що йому відмовлено у наданні в користування земельної ділянки(а.с.6-7).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Годовицька - Басівська сільська рада діяла на підставі положень пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому оскаржуване рішення є правомірним.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановлено ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до положень частини шостої статті 118 Земельного кодексу України (у чинній на час виникнення спірних відносин редакції) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Частиною сьомою статті 118 цього Кодексу установлено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Враховуючи, що оскаржуване рішення Годовицько - Басівської сільської ради № 29 від 20.01.2011 не містить причин та підстав відмови, тобто є не мотивованим, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що таке рішення прийнято не обґрунтовано та всупереч вимогам статті 118 Земельного кодексу України.
При цьому колегія суддів наголошує на протиправній бездіяльності Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 24.09.2009 року, яка виявилась у порушенні строків розгляду такої заяви, що прямо передбачено земельним законодавством.
Відтак, колегія суддів суддів вважає що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 24.09.2009 року та про скасування рішення Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 29 від 20.01.2011 року «Про відмову у наданні в користування земельної ділянки ОСОБА_2» слід задовольнити.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки відповідно до чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії чи бездіяльність відповідача, однак не може перебирати на себе функцію органу, яка не покладена на суд законом.
Стосовно позовної вимоги ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності відповідача відносно позивача як інваліда-дискримінацією, то колегія судів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Статтею 6 вказаного Закону встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються.
Як вбачається зі статті 2 Конвенції про права інвалідів, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї» від 16.12.2009р. №1767-IV, дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.
Згідно з статтею 9 цієї Конвенції щоб надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають виявлення й усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об'єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця; на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.
У статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом, що передбачено положенням статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».
Аналогічне право закріплено в статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», згідно якої особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
Конституцією України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Зі змісту позовної заяви слідує, що дискримінація стосовно ОСОБА_2, на його думку, проявилась у прийнятті Годовицько-Басівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області рішення № 29 від 20.01.2011 року «Про відмову у наданні в користування земельної ділянки ОСОБА_2».
Разом з тим, колегія суддів у даному випадку не вбачає обставин, з якими чиннне законодавство пов'язує настання дискрімінінації стосовно ОСОБА_2, а відтак судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині через їх необґрунтованість.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 листопада 2012 року у справі № 2а-1316/749/11 - скасувати в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про визнання незаконною бездіяльності, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії та прийняти нову постанову про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2.
Визнати протиправною бездіяльність Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо розгляду заяви ОСОБА_2 від 24.09.2009 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 29 від 20.01.2011 року «Про відмову у наданні в користування земельної ділянки ОСОБА_2».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: О.Б. Заверуха
Судді: О.М. Гінда
В.В. Ніколін